Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

— От ви пока нормальниє заточкі подбєрьотє, танцори пєрвимі на обєд прідут, всьо подхавают. 

Група розвернулася й побачила, як від другого порталу до зеленого намету прямує балет. 

— Е, слиш, хватіт тєбє кадров, — сказав Лютий, закинув чохол із клавішею за спину й рушив на обід. Ритм-секція похапала речі й ледь не побігла за ним. Гєна заржав, показав Вані кадр — такий собі, якщо чесно, але що ж поробиш, що виросло — то виросло. 

Побачивши конкурентів, балет теж прискорився — скидалося на те, ніби занедбаний стадіон нарешті побачив справжні змагання — доволі специфічні, але напружені. Барабанщик з басистом наздоганяли Лютого, який вже мало не біг, а Ваня йшов позаду, намагаючись не прискорюватися, бо соромно. Добре попоїсти було б непогано — скільки можна триматися на картоплі та дитячих овочевих супчиках, але ж цього теж не можна виказувати: слід було постійно тримати зірковий образ. На кожному кроці. Ти — завжди ситий, спокійний, впевнений у собі. Просто йдеш зі своїми пацанами подивитися, що дають. Не біжиш. 

Дивно, що Гєна не нагадав про це групі — клавішник, басист і барабанщик прискорилися так, наче щойно з голодного краю, де грали два тижні на пісному похороні. Врешті обидві колони прибули до намету майже одночасно. Танцюристи першими потрапили в намет, бо скористали з того, що музиканти були з великими чохлами й намагались на ходу зняти їх з плечей та взяти в руки. 

Врешті в намет зайшов і Бронзовий Голос. На двох довгих столах стояли великі миски з шашликом та нарізаними свіжими овочами. Біля лівого вже стояв балет, біля правого — Лютий з пацанами. А між столами на білому пластиковому стільці сиділа опасиста жінка. 

Вона була вдягнута в джинси-банани й у сіру операторську жилетку з багатьма кишеньками. Перепалене біляве волосся було по-дитячому зібране у два хвостики, й колишній дирхор подумав, що їй би не завадили бантики — теж біленькі, першовересневі. 

Ромова баба пила горілку, тримаючи в руці виделку з нахромленим гігантським квашеним огірком, — якщо когось на цьому стадіоні й треба було фотографувати, то це її. І саме зараз, поки баба прицілювалася випити. Пізно діставати телефон — вона ковтнула, гучно й різко видихнула, зім’яла в руці паперовий стаканчик, кинула його позад себе та смачно вгризлася у закуску. 

Питати про гроші за автобус та просити підійти просто зараз до сцени, де на неї чекає сам Трушин, зараз якось не випадало. Тому Ваня вирішив удати, ніби забув про вказівку або не зрозумів, що «чорнобильська сирітка» — саме вона, тому підійшов до своїх — неквапливо, ніби на екскурсії в музеї жлобських перекусів. 

Пляшки з горілкою стриміли частоколом навколо мисок, але ніби всі були непочаті. Поки що. Не вистачало ще вийти п’яними вже на саундчек. Лютий тягнув зубами здоровезний шмат вирізки, той щось не хотів розриватися, але клавішник не здавався. Водночас він намагався щось розповісти ритм-секції, яка вже наминала смажену картоплю. 

Ваня підійшов, але й тут ледь розібрав, що саме каже Лютий: 

— Ням-ням, ням-ням, я с ней в друзьях. 

У наметі було три дівчини з балету, але йшлося саме про ромову бабу — це ставало зрозумілим з поглядів, які старий басист із новим барабанщиком кидали за спину Лютого. 

— Тіпа, в фейсбуке ілі в натурє? — спитав Дімон схвильовано. 

— В інстє, — з ледь помітним презирством відповів Лютий й пошепки пояснив Вані, про що йдеться: — Ета Оксана, тур-менеджер, єзділа с намі с Рєзаним в церковний тур. 

— В церковний? — здивувався Ваня: репертуар Колі Рєзаного складався переважно з пісень про материнські сльози та тюрму, а це якось дуже далеко було від справ Божих. Хоча… Все пов’язане, якщо подумати. 

— Та под крєщєніє Русі каталісь. Корочє, на зельонкє в Черніговє Оксана на спор засаділа бутилку водкі. С горла. 

— Господи. 

— Без закусі. С вінта. Как взрослая. 

— А на що заклалися? 

Лютий обережно обернувся до Оксани, щоби пересвідчитися, що вона не чує його шепоту, й відповів: 

— Тріста баксов. Шайтан-баба. 

Барабанщик з басистом вперлися очима в кремезну жінку з незапаленою цигаркою на краю нижньої губи. Вона щось нотувала в щоденнику. Ваня побачив, що тарілок немає, — всі їдять із серветок, які кладуть на долоню. Він зробив так само: набрав м’яса, поклав кілька шматків сиру, трохи маринованих грибів і почав їсти не поспішаючи. Шашлик був хороший — такий, як треба, — щойно з мангала, свіжий, соковитий і жирний. Таке могли подати на фуршеті після концерту, але до? Це вже щось новеньке. Гєні це обов’язково спо… 

— Оп-па, оп-па, зєльоная ограда! — Трушин відкинув запинало й увірвався в намет, вдихаючи широкими ніздрями запах їжі. — Нє обманула, — прокричав директор так гучно, що балет сіпанувся до зеленої спадистої стіни, вздовж якої були встромлені залізні кілки. — Моя ж ти зая дорогая, нє обманула, мясо накрила на обєд, — Гєна розкинув руки й почав обіймати менеджерку, яка поставилася до цієї сцени досить скептично. 

— Гєша, нє орі, у мєня голова уже боліт, а ми ж токо начінаєм, — проскрипіла вона давно зірваним іржавим голосом й закурила. Трушин не зважав — все одно підскочив і намагався обхопити руками неохопне тіло подружки давніх славетних днів, коли Україна була чемпіоном світу за кількістю безплатних концертів на душу населення. 

Відірвавшись від Оксани, Гєна побіжно перевірив, чи не розкоркували ще пляшки, біля яких обідає бенд, потім, аніскільки не соромлячись, підхопив зі столу пачку вологих серветок й закинув їх у барсетку — най буде. Нарешті схопив найближчу до себе пляшку, почитав етикетку, за два рухи відкрутив кришечку та налив горілку в два паперові стаканчики. 

— Вздрогнєм. А то завтра — зима, — скомандував імпресаріо, і вони з ромовою бабою синхронно перевернули їх у горлянки. 

Одразу закурили та налили по другій. 

— Ну, за лупонарій, — хрипло прокаркала ромова баба. 

— За наш лупонарій, — уточнив Трушин і випив. 

Крізь напинало до намету встромилася чоловіча голова й сказала: 

— Оксана Вадімовна, віно привезли, куда його? 

— Сюда, — скомандувала жінка й загасила недопалок в стаканчик, який знову зім’яла й кинула позад себе. З вулиці почувся дзенькіт скла та звук металу, чорнобильська сирітка спокійно подивилася на голову, яка все ще стирчала з напинала, й повільно вимовила: 

— Я зараз комусь там зроблю на їбальнику плоскостопіє. 

Голова зникла. 

«Веселий фестивальчик, — подумав Ваня. — Перспективний початок, а ще ж чеку не було». Голова