Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"

Під впливом цього бажання я поспішив вернутись до своєї фортеці і почав готуватись у дорогу. Я взяв хліба, великий глек прісної води, компас, пляшку рому (у мене його лишилося ще чимало), кошик з родзинками, нав’ючив на себе весь цей вантаж, пішов до свого човна, вичерпав із нього воду, склав у нього все принесене, спустив у море й вернувся додому за новим вантажем. Цього разу я взяв чималий мішок рису, другий глек прісної води, дюжини зо дві моїх невеличких ячних хлібин або, вірніше, коржів, пляшку козиного молока, кусок сиру й зонтик, що мав правити мені за намет. На превелику силу, вмиваючись потом, перетяг я все це в човен і, помолившись Богові, щоб він направив мене на вірну путь, відчалив. Держачись ближче до берега, я плив на веслах і нарешті добрався до крайнього пункта острова з цього — тобто північно-східного — боку. Тепер я мав остаточно вирішити, чи йти мені в океан, а чи ні. Я глянув на бистрі течії, що обгинали острів на невеликій відстані від берега, згадав про першу поїздку, згадав, яка небезпека загрожувала мені тоді, і почав вагатись. Я знав, що, коли потраплю в якусь течію, мене може занести далеко від берега, я навіть можу загубити острів з очей, а тоді я неминуче загину навіть від невеликого вітру, бо човен у мене малий.

Ці думки так пригнітили мене, що я хотів був відмовитись від здійснення свого плану. Я причалив до берега в маленькій бухті, вийшов із човна й сів на горбок, бувши схвильований бажанням добратись до корабля і страхом небезпеки, що загрожувала мені під час подорожі. Заглибившись у свої думки, я все-таки помітив, що течія повернула, і почався приплив. Тепер я вже протягом кількох годин не міг рушати в дорогу. Мені відразу спало на думку, що треба скористатись цим часом, вилізти десь на високе місце, подивитись, куди повертає течія під час припливу, і з’ясувати, чи можна так само швидко вернутись на острів іншою дорогою. Не встиг я цього подумати, як побачив неподалеку горбок — не дуже високий, проте на чистому місці, так що з його вершини можна було бачити море навколо острова і роздивитись напрями течії. Там я пересвідчився, що тим часом як при відпливі течія йде від південного рогу острова, при припливі вона прямує до його північного берега. Отже, вертаючись, я мав тільки скерувати човен на північ, і все буде гаразд.

Підбадьорений цим спостереженням, я вирішив рушити в путь наступного ранку, як тільки почнеться відплив. Переночував я в човні, укрившись матроською шинелею, а вранці пустився в море. Спочатку я йшов прямо на північ і держався цього курсу, поки не потрапив у середину течії, що прямувала на схід. Мене відразу ж понесло дуже швидко, хоч і не так, як тоді, коли мене несла південна течія під час моєї першої поїздки. Тоді я зовсім не міг справитися з човном, а тепер я, цілком вільно керуючи веслом, плив прямо до корабля. Я добрався до нього не менше як за дві години.

Побачив я дуже сумну картину: корабель (скільки видно було з його будови — іспанський) застряв між двох скель. Вся його кормова частина була розбита морем ущент; грот-щогла й фок-щогла були зламані до основи, але бугшприт і вся носова частина збереглись цілими. Коли я підплив до борту, на палубі з’явився собака. Побачивши мене, він почав вити й скавучати, а коли я поманив його, скочив у воду й поплив до мене. Я взяв його в човен. Бідна тварина майже здихала з голоду. Я дав йому шматок хліба, і собака накинувся на нього, як той вовк, що протягом двох тижнів голодував у снігах. Коли він наївся, я поставив перед ним води, і він почав хлебтати так пожадливо, що, напевне, лопнув би, якби я дав йому пити досхочу.

Після цього я зійшов на корабель. Перше, що я там побачив, були два втоплі чоловіки, що міцно зчепились руками, — в кухні на носі корабля. Я подумав, що, коли корабель наскочив на скелі, його, напевне, весь час заливало водою, бо була страшна буря, і весь екіпаж захлинувся, немов пішовши на дно. Тут, крім собаки, не було жодної живої тварини, і все добро на кораблі підмокло. Я бачив у трюмі якісь барила — не знаю, з вином чи з горілкою, але вони були такі великі, що я й не пробував дістати їх. Я бачив там іще кілька скринь, мабуть, із тих, що належали матросам. Дві скрині я переправив на човен, навіть не подивившись, що в них є. Якби замість носової частини збереглась кормова, то моя поїздка, напевне, була б дуже зисковною. Принаймні, коли судити по речах, знайдених у цих двох скринях, можна припустити, що на кораблі було велике багатство. Мабуть, він ішов із Буенос-Айреса або з Ріо-де-Ла-Плати[46], в південній частині Америки, мимо берегів Бразилії, до Гавани або до Мексиканської затоки, а звідти — до Іспанії. Безперечно, на ньому були великі багатства, але на той час вони ні для кого не були корисні; що ж сталося з людьми, я тоді не знав.

Крім скринь, я знайшов ще барильце з якимсь спиртним напоєм. Барильце було невеличке, приблизно на двадцять галонів, але все-таки я витратив чимало зусиль, щоб перенести його в човен. У каюті я знайшов кілька мушкетів і фунтів з чотири пороху в роговій порохівниці; мушкети я залишив, а порох забрав. Я взяв також тачку та щипці, що були мені дуже потрібні, два мідні казанки, мідний кофейник і жаровню. З усім цим вантажем та собакою я відчалив від корабля, бо починався вже приплив, і того ж дня