Читати книгу - "Зваблені ненавистю, Ерін Кас "

Арсен

Прокинувшись, вимикаю будильник, щоб не сполохав сплячу Єву. Обережно прикриваю ковдрою спокусливе дівоче стегно і йду в душ. Учора вона перевернула все своїм зізнанням. Я навіть про Олега припинив думати. Здивувала. Не знав, що досі існують такі принципові дівчата. Зламала щось у голові.

Насправді це приємно. Знати, що вона готова довіритися мені… Ох, ще більше завела, але не маю права пришвидшувати її рішення. Не хочу лякати, бо відчуваю не лише бажання. Це дивно, але намагаюся не завантажувати голову питаннями, на які поки не маю відповідей.

Прийнявши душ, тихо одягаюся й виходжу зі спальні. Завантаживши після вчорашньої гулянки посудомийну машину, роблю каву й випиваю з ранковою цигаркою. Тоді йду до кабінету. Поки Єва прокинеться, встигну попрацювати. На телефоні пропущений виклик від Кирила, доводиться передзвонити.

— Брате, вже не спиш? — лунає його бадьорий голос.

— Як завжди. А ти чому на ногах? Вихідний же.

— Додому потрібно. Хотів дорогою заїхати, а тоді подумав, що ти не сам.

— Правильно подумав, я з Євою.

— Слухай… — затинається. — Це, звісно, не моя справа, але чи не занадто близько ти її підпустив? Після всього, що було. Наші шоковані, але тобі, звісно, ніхто нічого не говорить.

— Знову правильно, не твоя справа.

— Все розумію. Гарна, з характером, розумна. Таку цікаво приборкати і погратися у ліжку, але ж сестра зрадника. Хочеш іншу тобі знайду? Буде так само виносити мозок і навіть тікати погодиться. Виконає будь-яке бажання.

— Це все, про що ти хотів поговорити? — дратуюся. Не хочу говорити про Єву. Це особисте, куди не дозволено втручатися нікому.

— Нервую. Не хотів би ще раз побачити тебе розчавленим. Очевидно, що нічого серйозного між вами не буде, до весілля не дійде, але краще перестрахуватися.

— Чому ж не буде? Між нами з Євою все очевидно — ми разом. Пара, якщо ти досі не зрозумів.

— Тому й хвилююся. За твій спокій, до речі.

— Пропоную тобі хвилюватися за контракт. Займися підготовкою і не пхай носа в моє особисте життя. Я в твоїй білизні не копирсаюся.

— Вирішувати тобі. Тоді не заїжджаю. Зустрінемося в п’ятницю.

— Так, бувай.

Не встигаю навіть пошту переглянути, як дзвонять у двері. Когось принесло. І це називається вихідний. Йду подивитися. Ще на підході бачу Григорія за дверима і миттю спалахую. У мене є один єдиний день, коли можу відгородитися від робочих питань і просто побути з Євою, дівчиною, яка манить до себе, змушуючи моє серце дивно стискатися. І навіть в цей день вони усі так хвилюються за мене, що не дають відпочити.

— Привіт, — він простягає мені руку, але в очі не дивиться.

— У мене сьогодні вихідний, — зайти не пропоную, але руку тисну.

— Я на кілька хвилин, — зітхає. — Вибач, Лютий. Я перегнув палицю. Прийми в сім’ю, я зараз як неприкаяний.

— Не вперше перегнув. Я проґавив той момент, коли дозволив тобі так поводитись у моєму будинку, — виходжу на вулицю. Проходжу трохи далі, він йде за мною.   

— Вона вивела, я не збирався її бити.

— Чим вивела? — миттєво спалахую. — Елю ти теж зміг би вдарити, якби вона істерила?

— Не рівняй, Еля своя.

— Єва теж своя. Моя, — чіпко дивлюся йому в очі. Здивований. Навіть шокований. — Хочеш повернутися в сім’ю, проси вибачення у неї. Ми не подарунки з тобою, але й не монстри. Уяви стан молодої дівчини, яку серед ночі крадуть невідомі чоловіки з номера, потім один з них б’є по обличчю, а пізніше намагається зґвалтувати… — стискаю кулаки. — Кортить наклепати тобі пику, як вчора Олегу, щоб мізки стали на місце. До речі, де він?

— Відвіз до Києва, поплентався кудись. Щось бубнів собі під носа, що ми вкрали його життя. Виродок у шкурі вівці.

— Бубнів… А що ти робив у той день? — уважно стежу за його емоціями. Кілька разів намагався згадати, але не вдалося.

— Коли зник Олег? В офісі цілий день сидів, підміняв охоронця. Ввечері до матері поїхав, у неї вечеряв і заснув. Зранку не встиг доїхати до офісу, як Віктор підняв тривогу. Підозрюєш?

Не встигаю відповісти, бо з будинку виходить Єва. У халаті, з мокрим розпущеним волоссям. Ніжна, крихітна. Вона губиться, викликаючи бажання обійняти, закривши собою. Від Григорія та всього світу. Знаю, що їй потрібен захист. Відчуваю це. І хочу його дати.

— Я можу з нею поговорити? — тихо питає Гриша. Дурним він ніколи не був, одразу зрозумів сенс моїх слів.

— Єво, — зупиняю її намір увійти, — маєш кілька хвилин?

Сумнівається, тримаючись за дверну ручку. Кілька секунд веде внутрішню боротьбу, а тоді киває й помалу підходить. На Гришу принципово не дивиться.

— Єво… — починає він, — я прошу пробачення за свої дії. Не хотів тебе образити, — слова даються Григорію складно. Він в принципі не знає, що таке вибачення.

— Не вірю. Це все? — в її тоні прорізалася суворість. Войовнича, але надто емоційна, щоб триматися стійко.

— Хочу залагодити конфлікт, пообіцявши, що ніколи не чіпатиму тебе. Шкодую, що дозволив собі зайвого.

— Мені байдуже, про що ти шкодуєш, просто не підходь до мене. Ніколи, — вона розвертається і йде до будинку.

— Не спізнюйся в понеділок. Ти тепер головою відповідаєш за Єву. Якщо з нею щось станеться…

— Я зрозумів, — киває серйозно, — поставлю біля неї охорону, якщо знадобиться.

Опинившись в будинку, зачиняю двері на замок і йду шукати Єву. Вона на кухні. Зупиняюся на порозі, спостерігаючи, як готує собі каву.

— Ти голодний? — кидає на мене короткий погляд.

— Дуже, — думаю геть не про їжу.

Я давно голодний без жіночої ласки, а Єва так вабить, що триматися нереально. Збуджуюся лише від її аромату. Що вже говорити про обійми, поцілунки, оголене дівоче тіло… Навіть дивно, що не лежав всю ніч без сну, стримуючи бажання торкатися її.

— Є вчорашнє м’ясо і риба, — перераховує, відкривши холодильник. — Салати, рис, щось схоже на запіканку, Еля її навіть не пробувала. Суп.