Читати книгу - "Салимове Лігво"

Вона потягнулася тремтячою рукою і посунула вгору кутики рота Ренді.

Шоколад вилився на тацю — ляп.

Сенді зайшлася криком.

  3

Тоні Ґлік прокинувся в суботу вранці, коли у вітальні впала його дружина Марджорі.

— Марджі? — погукав він, скидаючи ноги на підлогу. — Мардж?

Після довгої, довгої паузи вона відповіла:

— Тоні, зі мною все гаразд.

Він сидів на краю ліжка, тупо дивлячись униз собі на ступні. З голими грудьми, в смугастих піжамних споднях, поясна поворозка яких звисала йому між ніг. Волосся в нього на голові стирчало воронячим гніздом. Він мав чорне волосся, яке успадкували обидва його сини. Люди думали, що він єврей, хоча їм вистачило б лиш самого цього волосся макаронника, вважав він. Прізвище його діда було Ґлікуччі. Коли хтось йому сказав, що в Америці легше влаштуватися, якщо маєш американське прізвище, щось таке коротке і звучне, дідусь офіційно змінив його на Ґлік, не усвідомлюючи, що міняє правдивість одної меншини на видимість належності до іншої. Тоні Ґлік мав кряжистий, повитий потужними м’язами тулуб і смагляву шкіру. На його обличчі тримався ошелешений вираз людини, яку побили й викинули з бару.

У себе на роботі він взяв відпустку і протягом останнього робочого тижня багато спав. Воно відходить, коли ти спиш. У нього не було сновидінь. Він лягав о сьомій тридцять, а наступного ранку вставав о десятій і кимарив після полудня з другої до третьої. Час, прожитий ним між тією сценою, яку він влаштував на похороні Денні, і цим сонячним недільним ранком майже тижнем пізніше, здавався туманним і не зовсім реальним. Люди продовжували приносити їжу. Касеролі, консервацію, пироги, пиріжки. Марджі сказала, що не знає, що їм з усім цим робити. Ні він, ні вона не мали апетиту. Ввечері у середу він спробував кохатися з дружиною, і вони обоє розплакались.

Марджі виглядала зовсім недобре. Її методом опанування себе було прибирання в хаті від вершечка до дна, і вона робила це з таким маніакальним завзяттям, яке усувало всі інші думки. Дні наповнювало дзвякання відер для миття підлоги й гудіння пилосмока, а повітря завжди було насичене гострими запахами лізолу та інших очисників. Усі іграшки й одяг, акуратно упаковані в картонні коробки, вона відправила в Армію спасіння та крамницю «Ґудвілл»[188]. Коли Тоні в четвер уранці вийшов зі спальні, всі ті коробки були вишикувані біля передніх дверей, кожна акуратно надписана. Він ніколи в житті не бачив нічого жахливішого за ті німі коробки. Вона повитягала на задній двір усі килими, вішала їх там на мотузку для білизни і нещадно вибивала з них порох. І навіть у своєму притьмареному стані свідомості Тоні відзначав, якою блідою вона здається з минулого вівторка чи середи, навіть губи її, здавалося, втратили свій природний колір. Під очима в неї оселилися коричневі тіні.

Ці думки промайнули в його голові швидше, ніж потрібно часу, щоб їх переказати, і він уже був на межі того, щоби завалитися назад у ліжко, коли вона впала знову і цього разу не відповіла на його оклик.

Він підвівся, почалапав до вітальні й побачив, що вона лежить там на підлозі, дрібно дихаючи, втупившись у стелю затуманеними очима. Вона якраз переставляла у вітальні меблі і все було зсунуте зі своїх місць, що надавало цій кімнаті якогось дивного, розчленованого вигляду.

Що б там не було з нею негаразд, воно погіршилося протягом цієї ночі і вигляд у неї був досить поганий, щоби прорізати його притьмареність, мов гострим ножем. Вона досі була в нічному халаті, і той розійшовся до середини стегон. Ноги в неї були мармурового кольору; вся засмага, якої вона набралася влітку під час їхньої відпустки, з них зійшла. Її руки рухалися, неначе привиди. Рот був роззявлений, немов її легені не могли отримати достатньо повітря, і Тоні помітив дивну рельєфність її зубів, але нічого про це не подумав. Справа могла бути в освітленні.

— Марджі? Любонько?

Вона намагалася відповісти, не змогла, і справжній страх прохромив його. Він підвівся, щоб зателефонувати лікарю.

Він розвертався до телефону, коли вона промовила:

— Ні… ні…

Це слово було повторене між рвучкими вдихами повітря. Вона важко видобувалася в сидячу позицію, і весь сонячно-тихий будинок повнився її скреготливими зусиллями дихати.

— Перетягни мене… допоможи мені… сонце таке пекуче…

Він підійшов і підхопив її, вражений легкістю свого вантажу. Здавалося, важить вона не більше оберемка хмизу.

— …на диван…

Він поклав її туди, сперши спиною на бильце. Вона опинилася поза світлом сонця, яке крізь переднє вікно падало квадратом на килим, і дихати їй нібито стало легше. Вона на мить заплющила очі, і знову він був вражений гладенькою білістю її зубів у контрасті з її губами. Він відчув сильний потяг її поцілувати.

— Дозволь, я зателефоную лікарю, — сказав він.

— Ні, мені вже краще. То сонце… мене напекло. Я мало не зомліла. Зараз уже краще.

Трохи рожевості повернулося на щоки Марджорі.

— Ти впевнена?

— Так. Усе гаразд.

— Ти так надривалася з цією роботою, любонько.

— Так, — погодилася вона пасивно. В очах у неї була апатія.

Він пропустив пальці собі крізь волосся, cмикаючи за нього.

— Ми мусимо припинити це, Марджі. Ми мусимо. Вигляд у тебе…

Він замовк, не бажаючи образити її.

— Вигляд у мене жахливий, — сказала вона. — Я знаю. Я дивилася на себе в дзеркало у ванній, перед тим як учора ввечері піти до ліжка, і ледве знайшла себе в ньому. На якусь мить я… — Усмішка торкнулася її губ. — Я подумала, що бачу ванну позаду себе. Немов від мене мало що залишилося, та й те було таким збляклим…

— Я хочу, щоб тебе оглянув лікар Ріердон.

Але вона ніби й не чула.

— Тоні, мені сниться найчудесніший сон останні три чи чотири ночі. Такий живий. Денні приходить до мене в тому сні. І каже: «Мамо, мамо, я такий радий бути вдома!» І ще він каже… каже…

— Що він каже? — запитав Тоні в неї лагідно.

— Він каже… що він знову моє немовля. Мій рідний синочок, він знову біля моїх грудей. І я даю йому посмоктати і… і потім таке солодке відчуття з присмаком гіркоти, як тоді, коли я його ще не відлучила, а в нього вже почали рости зубки і він почав кусатись… ох, мабуть, це звучить жахливо. З таким хіба що до психіатра.

— Ні, — сказав він. — Ні.

Він опустився біля неї на коліна, і вона обхопила його руками за шию і тихенько плакала. Руки в неї були холодні.

— Не треба лікаря, прошу, Тоні. Я сьогодні відпочину.

— Гаразд, — сказав він. Піддаючись їй у цьому, він почувався тривожно.

— Це такий чудесний сон, Тоні, — промовила вона впритул до його горла.

Ворушіння її губ, приглушена твердість її зубів за ними були дивовижно збудливими. У нього з’явилась ерекція.

— Мені б хотілося знову його побачити цієї ночі.

— Може, й побачиш, — сказав він гладячи її по голові. — Можливо, так і буде.

  4

— Боже мій, який у тебе гарний вигляд, — сказав Бен.

Серед цього клінічного світу суцільної білості й анемічної зелені Сюзен Нортон дійсно виглядала дуже гарною. Одягнена в яскраво-жовту блузу з вертикальними