Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Світла принцеса дивилась на брата бездушними очима і тримала життя асасинів за крок від їх смерті. Вона була володаркою Світла у всіх його кольорах, і тепер коли її розум позбувся тягот консерваторського режиму світлих, могла дозволити собі бути повноправною суддею над усіма тими, хто навязував їй ці правила.
– Луно, що з тобою сталося? Сестро? – Арфір простягнув до неї свою руку і торкнувся кристалу, який все ще прикрашав її шию. Світло Життя було згаслим, в ньому не залишилось навіть ледь помітного натяку на жевріння тієї магії, яка колись була такою важливою для них обох. – Твоє Світло змінилось, Луно.
– Так. – погодилась вона і відпустила бідолашних чоловіків, які ледве мали змогу дихати. – Я більше не та маленька принцеса, яку готували розмінною монетою на всі випадки життя.
– Ми повинні поговорити з Ллеєю. – мяко запропонував Арфір. – Я проводжу тебе до батька і потім ми побачимось з жрицею і старійшинами, якщо ти дозволиш.
– Я подумаю про це, – зітхнула Луна. – веди мене до батька!
Поки правлячий молодий імператор та його молодша сестра, яка лишень годину тому прокинулась від смертельного сну, відвідували старого імператора, по Білому замку почали розповзатись чутки про страшні зміни в поведінці світлої принцеси. Вона вже не була такою світлою як три роки тому, як зовнішньо так і внутрішньо, тому позаочі її вже встигли наректи сірою принцесою, що більш відповідало дійсності.
– Батьку, – тихо звернувся Арфір до старечого висушеного горем. – Луна прокинулась. – він поклав руку на кістляве плече Фірара і посміхнувся до нього. – Вона знов з нами.
Худорлявий старець не відповів і ніяк не зреагував на слова свого сина, продовжуючи дивитись у вікно, за яким на ясно-блакитному небі плили пухнасті хмаринки і вперше за довгий час світило яскраве сонечко. Сама природа і атмосфера вітала свою жрицю Світла з поверненням і раділа її пробудженню.
– Тату, – Луна стала навпроти батька і оглянула його похмуре і таке важке обличчя. 
Від того вродливого чоловіка, яким вона памятала імператора Світлої імперії, не залишилось нічого окрім очей.
І без того колись сива голова була майже безволосою. Худорляві аристократичні риси посунулись, залишивши по собі лише поморшену шкіру, що обтягувала кістки. Тонкі губи були складені в пряму лінію з опущеними кутами та впалі щоки не мали жодного натяку на колись підтягнуте обличчя та молодість. Тепер один з красивіших світлих не те щоб не виглядав на свій вік, він був схожим на живу мумію, яка продовжувала дихати.
Нескінченно бірюзові очі не мали блиску і залишились єдиною згадкою про колишнього імператора Фірара Аурель третього, син якого був повною його копією.
– Тату, – тепло в голосі Луни здивувало Арфіра і дало йому надію на те, що його сестра не зовсім втратила себе. – тату! – вона опустилась на коліна у ніг батька і взяла його покручені руки у свої.
Старий імператор відчув щось, що змусило його відірватись від споглядання неба і перевести погляд на дівчину з сірими очима, яка посміхалась до нього знайомою посмішкою. Його губи здригнулись у напруженні:
– Ти повернулась до мене. – скрипучо прохрипів Фірар.
– Так, я повернулась. 
    – Асура. – відказав Фірар, по-дитячому гигочачи від задоволення.
    – Ні, тату. – похитала головою Луна, – Я твоя донька - Луна!
    – Асура моя! Ти повернулась до мене! – продовжував наполягати на своєму старий імператор. – Ти повернулась!
    – Я не вона. – зітхнула Луна, випускаючи хвилю Світла, яка швидкими потоками потекла по венах її батька, наповнюючи його теплом і життєдайною силою.
    – Асура моя! – зітхнув старець, повільно закриваючи очі важкими повіками.
    – Я не вона. – повторила Луна, присипляючи свого батька.
– Батько не зміг сприйняти твою смерть. – пояснив Арфір. – одразу після твого поховання, він поводив себе так само як в день смерті нашої матері. Він втратив глузд і ми були змушені заспокоїти його. Відтепер він памятає лише деякі яскраві моменти, та нажаль в цих моментах не існує ні тебе, ні мене.
– Я поверну його до життя. – звичним для себе нової прохолодним голосом відказала сіра принцеса.
– Ні, Луно! Якщо ти це зробиш, то нашкодиш не лише йому, а й собі! Я обіцяв відвести тебе до батька, а ти мала час щоб подумати над моїми словами про Ллею. Повір мені, сестро, ми занадто виснажені для того, щоб сперечатись між собою.
– Про що я повинна знати? – відпустивши руки батька, Луна підвелась і підійшла до брата, вглядаючись в його похмурі очі. – Що сталось за час моєї смерті?
– Ми понесли великих втрат. – зітхнув Арфір. – І не лише ми. Після твоєї смерті стався вибух Хаотичної магії і окрім посилення Відступників і монстрів, усі носії магії отримали зниження своїх сил. Ми витратили забагато життєвих ресурсів та магії на вгамування Хаотичної магії та повернення деякого балансу.
– Як таке можливо? – вигинаючи брову, сіра принцеса дивувалась від розповіді свого старшого брата, не уявляючи про масштаби змін у Першосвіті.
– Ми були змушені обєднатись з усіма тими, хто раніше не бажав нам допомагати і на спільному зібранні старійшин та знаючих виявили, що було порушено магічну рівновагу. Коли ти віддала своє життя темному, лінії елементів сплутались і Хаотична магія, осліплена цим навантаженням, вибухнула.  
– А що з тим темним, якому я подарувала своє життя?
– Темним? – перепитав Арфір.
– Так, темним.
– Ти не памятаєш його? – обережно запитав Арфір, запідозривши, що не лише його батько втратив память. 
– А повинна?
– Він був твоїм нареченим. 
– Ви дозволили мені стати нареченою темному? – насмішливо запитала Луна, визнаючи, що має деякі сліпі плями у спогадах. – Я хоч була закохана у нього?
– Луно, ти не памятаєш молодшого кронпринца Темної імперії?
– Можливо мені дійсно необхідно відвідати Ллею. – зітхнула Луна, безпорадно відводячи очі. Вона напружувала усі свої звилини, та ніяк не могла пригадати того, про кого згадував Арфір, про того хто як виявився дійсно був її нареченим. – Я почуваюсь так дивно, ніби я втратила частинку своєї душі.
– Сподіваюсь, це лише перманентні наслідки твоєї смерті. – відказав Арфір, пропонуючи своїй молодшій сестрі пройти з ним до храму Місячної долини і поговорити з жрицями і старійшинами.
Ллея вже була готова до зустрічі зі жрицею Блакитного світла і чекала на неї у сакральній кімнаті для ритуалів. Верховна жриця не мала бажання діяти за планом старійшин, які вмовляли її приспати щойно пробуджену світлу принцесу, яку вже нарекли сірою. Вона мала своє бачення майбутнього розвитку подій, тому пішла наперекір тим, хто не мав жодної уяви про сили істинної верховної жриці Світла, яка повязала себе з Місячною долиною.
– Блакитносвітла, – привіталась Ллея, приклоняючи голову перед Луною та правлячим імператором. – Найсвітліший.
– Я втратила деякі спогади. – прохолодно сповістила Луна, не викликавши на обличчі Ллеї жодних емоцій.
– Що ви знаєте про це, шановна Ллея? – запитав Арфір, залишившись стояти біля дверей. Він хоч і був сильним світлим магом, та не мав права вільно переміщатись кімнатами Храму, тому покірно чекав там, де було дозволено.
– Я можу припустити, що наша блакитносвітла не памятає лише одного темного. – спокійно почала говорити жінка, опустивши руки на спідниці своєї льняної сукні. – вона не памятає лише того, кого повинна була забути після обряду посвячення у верховні жриці. – Арфір мовчки кивнув, підтверджуючи слова Ллеї, яка задоволено посміхнулась. – Той темний скористався магією, якою заборонено було користуватись. Він повязав свою душу з душею нашої блакитносвітлої, а після її посвячення у верховну жрицю не пройшло потрібного сонцестояння, щоб розєднати повязані душі і звільнити їх від тягара стародавніх слів. Наша блакитносвітла віддала життя темному, який не заслуговував на це і отримала своє звільнення від нього і всіх почуттів.
– Чи це можна виправити? – запитав Арфір, спостерігаючи за сестрою, яка розглядала візерунки на стінах та сакральні предмети, що прикрашали полички і столи навкруги.
– Цього я знати не можу. Не знають і інші. Нажаль, стародавня магія не була вивчена досконало, тому була і залишається небезпечною. Я можу припустити, що навіть темний, який використав її, не знає руйнуючих наслідків, які мають колись зявитись.
– Ви вже чули про те, що сталось з вашими асасинами, – обережно відказав діючий імператор і завмер, коли його молодша сестра зупинилась біля скляної кулі, в якій були сховані спогади про їхню покійну матір. Ті спогади, які було вилучено з памяті старого імператора. 
– Наша блакитносвітла навчиться контролювати себе нову. Та сила, яку вона має занадто важкий тягар і потребує часу на те щоб з нею звикнутись. – пояснила Ллея. – Ми допоможемо нашій блакитносвітлій вгамовувати негідні жриці бажання. – пообіцяла вона. – А ви потурбуйтесь про те, що буде, коли прибудуть темні. Вони небонь вже вирушили до Світлої імперії, щоб вимагати повернути їм наречену.
– Так, ви праві. – погодився Арфір, згадавши про свої обовязки як правителя імперії Світла. Він не мав жодної уяви як буде стримувати ту хвилю Темряви, яка невдовзі принесеться до Білого замку, вимагаючи віддати їй те, що належить Світлу. – Я повернусь пізніше, Луно.
– Найсвітліший. – Ллея приклонила голову, проводжаючи свого імператора шановливим поглядом і коли за Арфіром причинились двері, звернулась до Луни. – Повідайте мені, блакитносвітла, що ви відчуваєте і що вас бентежить.
– Я черствію і відчуваю злість. – відказала Луна, торкаючись подушечками пальців кришталевої кулі, відчуваючи в ній Світло, яке моглоб засліпити всю імперію, якби йому дозволили вийти. – І я не здатна контролювати їх.
– Це звичайний стан для посвячених жриць. Щоб навчитись контролювати себе, спочатку потрібно звикнутись з собою. – голос Ллеї був непорушно тихим. – Щоб притупити жагу до злості та помякшитись, вам потрібно проводити час з тими, хто у найскрутніші хвилини вашого минулого життя, був поряд і допомагав вам посміхатись. Чи памятаєте ви когось, хто був би близьким цьому опису?
– Не впевнена, що розумію про що ви говорите, але думаю, що я мала друга до того як померла.
– Хто він? – поцікавилась Ллея.
– Темний. – зітхнула Луна і завмерла, прислухаючись до свого серцебиття, яке чомусь посилилось. – Чи темний не може бути мені другом?
– Якщо він заспокоював вас чи викликав посмішку, якщо він не намагався скористатись вашим світлом, то може. То хто він?
– Лорд Астан.
– Молодший лорд Астан з Прикордоння Йордлейку? Ви його маєте на увазі?
– Напевно. – вона розвернулась до жриці. – Я памятаю, що відчувала себе досить комфортно в його присутності. Але він темний.
    – Це не має значення, – жінка підійшла до сірої принцеси і взяла її за руки. – Ви більше не є світлою принцесою. І ніколи не станете темною! – поспішила запевнити вона. – Але ця сірість повинна мати контроль. Ми запросимо лорда Астана та його батьків на бал, що неодмінно буде проведено на вашу честь. Люди потребують знати, що їх промінь надії повернувся до життя.