Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

— Ще краще. Ну то як? Домовилися? Візьмеш із собою?

— Зроби честь, отамане…

Не знаю чи залишилося щось від вечері, але від бівака, на півверсти розносилися аромати юшки. Аж слини потекли.

— Отаман повернувся!

Меліса вибігла вперед із радісним криком, тільки руки для обіймів не розпростерла. Інші чинно піднялися і вклонилися керівництву. А то… я ж їм цеє… батько рідний чи хто?

— Хіба можна так лякати… — схоже дівчина й справді розпереживалася вся. Личко бліде, під очима темні плями від безсонної ночі, а сама так і сяє. — Як бабахнуло, земля здригнулася... думали, монастир завалився.

— Та ні… це ми трохи пошуміли.

— Знаємо, — усміхнулася черниця. — Я так одразу й сказала: «Готуйте куліш, хлопці. Незабаром наш отаман заявиться. Без нього цей «Бабах!» не обійшовся. А якщо так, чекайте з поверненням».

— Ну, розказуйте, розказуйте… — не стримали цікавості супутники. — Як ти цих бідолах з полону звільнив, уже чули. А про решту лише здогадуємось.

Довелося пошанувати чесну компанію. Розділивши розмову та трапезу на двох, ми з Сергієм переказали свої пригоди. Я — скорочуючи, купець — барвисто розписуючи. Тож загалом вийшло близько до суті.

— І ти все ще сумніваєшся, що обраний? — спитала Меліса, відводячи мене за руку подалі, вглиб гаю. — От скажи чесно, Антоне, багато ти знаєш воїнів… та що там воїнів — лицарів… які здатні одним діянням припинити трирічну війну між двома королівствами?

  Можливо, я і знайшов би, що відповісти, але ставлячи розумні питання, дівчина одночасно розпустила шнурівку на моїх штанах і опустилася навколішки. Тож проблеми війн між шведами і поляками одразу відступили на задній план.

— Гей, ти чого? Постривай. Я ж… — спробував перехопити ініціативу. — Теє...

— Мовчи… Після битви воїнам треба. Я знаю… Нас цьому вчили… — невиразно пробурмотіла знизу черниця, продовжуючи свою підривну діяльність. — Розслабся і не опирайся… А то ти справді закам'янів, як пам'ятник самому собі…

Подальші слова були зайвими. Меліса знала, що робить. І таки так, мені це було потрібно... В решті решт, я жива людина, а не комп’ютерний герой. Що значить, не без грішний.