Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Катя:
 

-Еее, соня. Ти, що ще досі спиш?,- зазирає до моєї кімнати подруга, а мені так неохоче прокидатися. Можна я повернусь назад в сон? Там так добре в його сильних чоловічих обіймах. А реальність мене знищує кожного дня по маленькому шматочку,- Кааатю? Ти, мене чуєш? Скоро обід, а ти ще досі в ліжку.

-Залиш мене в спокою,- накриваю з головою себе ковдрою, бо моя наполеглива сусідка вирішила відкрити штори.

-Неа, ти тільки поглянь, який сьогодні чудовий день. Пішли скоріше по магазинах, бо в мене ввечері побачення.

-Ох, ні! Це без мене,- майже сонно промовляю я.

-Вставай, соня. Не заставляй мені робити ось це,- не встигла вона ще договорити, а її руки зтягують з мене ковдру, та навіть мої наміри її зберегти руйнуються в щент. На цьому вона не зупинилася та почала щекотати за живіт, заставляючи мене засміятися.

-Ой-йой-йой, все-все, досить,- намагаюся вирватися від її намірів мене скинути з ліжка.

-Так, що йдемо по магазинах?

-Йдемо-йдемо. Куди я від тебе зможу подітися.

-Ти вчора так пізно прийшла додому, що я не встигла тебе запитати, як пройшов бал? Принц був вражений?

-Мг, дуууже. Я б сказала прям на повал,- неохоче промовляю зі крихітною частинкою сарказмом,- Ой, та краще не нагадуй про нього та про все, що було.

-І, що я вже встигла пропустити? Давай розповідай, мені ж цікаво.

-Так, що ми мали робити? Правильно, йти на шопінг, то що робимо? Правильно, одягаємося та йдемо в центр,- піднімаюсь з ліжка та прямую до шафи за речами, намагаюся перевести тему від її запитання. Я не дуже хочу згадувати вчорашні обставини в ресторані та ще одну сварку з Павлом.

-Ти так тікаєш від розмови, так?

-Юль, немає про, що розповідати.

-Все так серйозно? Що ж таке сталося?

-Забудь. Краще давай дійсно підемо прогуляємось містом.

-Ну, як скажеш, піду теж збиратися,- біля виходу з кімнати все ж таки доповнює, хоч я вже думала, що тема закрита,- Але, Катюшо, від мене так легко не позбутися, ти мені потім все розкажеш.

-Йди вже розвідниця, ти наша така,- з посмішкою промовляю я. От дійсно не ту професію все ж таки вона обрала, їй то треба було йти по слідах її тата. Там вона точно добилася більшого успіху.

Приводжу себе хоч більш-менш до нормального вигляду. Хто б міг подумати легкий макіяж сховав всі деталі розбитого розпачу. Та здається, очі все ж таки видають те, що з цих очей цілу ніч лились сльози. От би рани в середині було так легко замалювати одним дотиком, як консилером від недоліків на обличчі. Але нажаль це не можливо ось так зробити елементарно, тому потрібно збирати себе по частинах в одне ціле та не показувати людям свою слабкість. Чому так? А тоді чому не так? На жаль, є люди, які дізнаються твою найбільш болючу тему та бʼють саме туди. А є і такі, яким подобається, щоб іншим людям було нестерпно. Так вони злорадствоють над людьми, а я це страшенно не люблю.

Все ж таки ми вибрались з нашої затишного дому прогулятися. Моя воля краще я б провалилася цілий день в сон у своєму тепленькому ліжечку, але ні. Юля витягне з будь-якої нори не тільки мене, а будь-кого. Навіть заставила мене одягнути чорне коротке плаття, не спорю з нею, в ньому я дуже красиво виглядаю. Ми з нею здається вийшли не прогулятися по магазинах, а все ж таки підкорити світ.
 

-Ти чому така сумна? От подивися як навколо красиво. От ще зовсім трохи і буде літо. Катю, ми обов’язково маємо кудись поїхати.

-Так ти права,- прогулятися Кобилянською вулицею в Чернівцях, справді була чудова ідея.

-Ти десь літаєш? Кажу, що нам потрібно кудись поїхати влітку. Може поїдемо до моря?

-Якщо до моря, то нам потрібно на роботі взяти відпустку на одинакові дні.

-Ооо, якщо ти заговорила за роботу, то я згадала одне.

-Що саме?,- спокійно запитую, а сама вирішую присісти на лавочку біля дерева.

-Ти ж нікому не скажеш, що ми з Ванею разом?

-Ви, що почали зустрічатися? Коли встигли?,- неочікувано навіть для мене.

-Тссс, та ти головне нікому на роботі не проговорися. Оказується керівництво проти службових романів.

-Ага, догадуюся про кого ти говориш. Не звертай на то увагу, навіть саме керівництво не підкорюється своїм вимогам.

-Це ти про що?,- сідає поруч біля мене.

-Це ж Павло говорив за службові романи, а сам все ж таки зустрічається з підлеглою. Ну тобто зі мною,- усмішка так і злітає автоматично про гарну згадку про нього.

-Я сьогодні з ним йду на побачення, якщо хочеш квартира вільна буде для вас двох,- з посмішкою підмигує мені, але я все ж таки розумію її натяк.

-От не нагадуй краще. Вчора не на хорошій ноті закінчилось свято.

-Тому вам потрібно поговорити. Якщо хочеш можеш запросити його до нас на вечерю і все чудово вирішиться та забудеться.

-Ти віриш, що це допоможе?

-Ну, а якже романтична вечеря для вас двох це те, що треба для закоханих. Давай без роздумів, дзвони йому,-наполегливо мовить вона.

-Та ні, напевно не буду.

-Давай-давай дзвони, чи мені подзвонити замість тебе? Повір я можу це зробити.

-Ні-ні, я краще сама,- дістаю зі своєї сумочки телефон, який вчора подруга знайшла в квартир, хоч я думала, що забула його на роботі. Невпевнено та неохоче все ж таки нажимаю кнопку виклик на його номер.

-Алло?,- після довгих гудків в телефоні, почула тихий, але приємний голос,- Алло, Катю?

-Привіт, вибач. Ти не зайнятий?

-Для тебе є звісно хвилинка. Тобі ще щось потрібно від мене?

-Запрошую тебе до себе на вечерю. Ти не проти?

-Ммм, вечерю? Я був би радий тебе побачити, та зможу приїхати тільки після восьмої. Не дуже пізно?

-Тоді буду тебе чекати. До зустрічі.

-До зустрічі, Катерино.

Я навіть уявити не могла, що він дійсно погодиться. Але все ж таки, яка я рада чути його голос, хоч між нами зараз нерозуміння утворилося, то це навіть ще раз підтверджує як я щиро закохалася в нього, що боюся його та цей його голос втратити в житті. Юля права спільна романтична вечеря розставить все по-своєму, нам справді потрібно поговорити. Розмова та вечеря має вирішити все. Та де я скільки набрала хоробрості? Я завжди думала, що чоловіки мають робити перші кроки, а виявляється жінки теж на  це здатні. Не вже світ змінюється, і я разом з ним?