Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Переступивши поріг академії я була неймовірно щаслива. Ще б пак! Мене відпустили з дому. Ще й як відпустили - саму!

Спочатку мали їхати всі разом: я, мама та батько. Але не склалося, як гадалося, на моє велике везіння та щастя. У батьків на старому місті проживання та роботах виявилося надто вже багато хвостів, тому вони лишилися розбиратися з неприємними наслідками свого недогляду.

Я ж не перенеслася ні разу за місяць домашнього арешту, по-іншому я просто не можу назвати це вимушене постійне перебування вдома. Навчання дистанційне, хай йому грець, мозок можна було зламани з ним, тільки моє терпіння та наполегливість допомогли мені з ним справитися.

Гуляти можна було лише в саду біля нашого будинку. Далі мене ніхто не випускав, боялися що знову розчинюся в повітрі і поминай як звали. Про зустрічі з друзями можна було не згадувати, та я і сама вже мала сумніви щодо так званих подружок. 

А чи були вони, себто друзі, взагалі у мене то? Незрозуміло. Та вже і неважливо. Я рішуче налаштувалася змінити своє життя. І одне точно знаю - буду в майбутньому, принаймні намагатися, робити все можливе аби біля мене були справжні друзі, а не мішура. Хай краще буде їх стільки що я зможу порахувати на пальцях однієї руки, але такі в яких я не буду вагатися чи довіряти їм.

Про потенційних кавалерів мовчу, могла і не заікатися, ніхто б і не підпустив до мене жодного. Правда, Каракал якось пронюхав що я перевелася в інший навчальний заклад, але ще поки що перебуваю вдома. Хотів до мене пробратися, напевно свої послуги розважальні надати поривався, недоумок. Йому певно ніколи не дійде що він мене не цікавить. Та це його особисті проблеми, не мої так точно.

Северин уже був на навчанні, заздрила йому страх як. От кому, кому, а йому все вдавалося легко і відразу. Чи це я вже аж занадто прикрашаю?

У нас була в тому місті, де академія, своя квартира, там проживав під час навчання Северин. От я і переїхала до нього, поки що сама.

Свобода! Довгоочікувана. Без наглядачів. Хіба що брат за мною наглядав, але йому я вибачала підвищену увагу. Головне я вже в академії.

Квартира у нас не маленька, на кімнати чотири і плюс велика кухня-студія. Після нашого будинку незвично було б, але після проживання в лісі у наметі - для мене це затишні хороми.

Батьки вже придивилися будинок купувати, минулий вже продали. Але я хочу жити разом із Северином у квартирі. Надіюсь я йому не буду заважати будувати особисте життя, все ж таки хлопець він молодий та привабливий, напевно від дівчат відбою не має. 

Чи це я знову понавигадувала? Все ж таки він мій брат, а виглядає так що "хвали мене моя губонько, бо більше ніхто не похвалить". Якось так от.

Але це вже буде видно пізніше, час все розставить по місцях. Ми один одного любимо, так що знайдемо компроміс у всьому - домовимося, як завжди це робили.

Хоч як не хотіли відпускати мене батьки, але прийшов запит з академії, що час даний на адаптацію, після мого пропадання в лісі, минув - приступіть, будьте добрі, до навчання у закладі. І неодмінною умовою було постати перед ясні очі моїх нових викладачів. Вони хотіли переконатися чи потягну я навчання у такій престижній академії.

Батько поскреготав зубами, полаявся тихенько, і все ж відпустив мене до нового міста саму. Але всерівно приставив до мене охоронця, щоб доставив мене з рук батьків у братові, відповідальні, руки.

І на тому спасибі. Їжте - не обляпайтеся.

А мені як солов'ю - пісня. Та ще яка чарівна - пісня свободи.