Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Х-хух, свіже повітря, свобода, краса... Нарешті геть від натовпу! А чоловіка можна почекати он в тому скверику через дорогу, там якраз лавка вільна і... Віола прискіпливо дочекалася, коли на світлофорі загориться зелений, і першою ступила на перехід, дивлячись на жадану лавку. Хоч би ніхто в останній момент не зайняв, а то ноги після ранкової біганини просто відвалюються...

Пронизливий звук клаксона розірвав простір, потім чиїсь сильні руки різко рвонули Віолетту назад, і як раз вчасно, тому що повз пронеслася автівка, що навіть не подумала пригальмувати, водій якої, мабуть, вирішив проскочити, хоча для нього вже горів червоний.

– Мажори, хай їм грець! – крикнув услід «гонщику» хтось із людей на переході.

– Розгардіяш! – підтримала його жінка середніх років.

– Та вони взагалі без царя в голові і думають, що їм все дозволено, а, якщо що, татко відмаже! – впевнено кивнув бородатий чоловік.

– Городоцька, твою ж дивізію, ти на дорогу колись дивишся?! – гаркнув над вухом голос Тимура.

Віола стояла ні жива ні мертва в його обіймах на краю тротуару, хоча решта народу, поахавши і поохавши, вже давно поспішила на інший кінець переходу, поки знову не загорівся червоний. Запізнілий страх пронісся ознобом по шкірі, від відчуття небезпеки, якої вдалося уникнути, кинуло в жар. Серце билося десь у скронях. А ще Віолетта була неймовірно обурена ситуацією (у когось потрібно відібрати не лише права, а й саму машину!) і не відразу звернула увагу, що рятівник навіть не думає її відпускати, а його обійми надто вже міцні.

Напевно, в ній позначалися відгомони страху перед ще більшим лихом, а в такі моменти навіть дотики ворога не приносять відрази. І тут Гаджиєв перегнув палицю і стиснув Віолу з такою силою, ніби хотів розламати навпіл, а по переходу знову мчав потік машин.

– Д-дякую, що допоміг, але тепер можеш мене відпустити, – вона спробувала вивільнитися. Серце в грудях зайшлося спійманим птахом.

– Не сіпайся, – осадив він, відтягнувши колишню однокласницю подалі від проїжджої частини. – Я запам'ятав номер, цьому долбодятлу влаштують по повній, коли знайдуть. Віоло... – і притиснув до себе ще сильніше, хоча куди вже тісніше, її спина і так повною мірою відчула сталеві м'язи його грудей. – Віолко... – його дихання стало важчим.

– Ти не міг би, будь ласка, прибрати від мене руки? – сказала вона куди різкіше і зробила чергову спробу вирватися.

– Хочеш втекти і знову потрапити під машину?! Я не збираюся так безглуздо тебе втратити. Мені...

– Я сказала тобі прибрати руки! – вона з розмаху наступила йому на ногу і штовхнула ліктем в живіт, змусивши охнути і розтиснути руки, а потім різко розвернулася, не бажаючи стояти спиною до «ворога».

Паніка, яка почала підступати від міцних обіймів Гада, повільно сходила нанівець. І чим далі Віолетта відсувалася від чоловіка, тим легше дихалося.

– Що за... Де ти цьому навчилася? – Тимур потер живіт і посмикав ногою.

– Фільмів надивилася. Тепер знаю, як від всіляких збоченців відбиватися, – Віола відчувала себе наїжаченим горобцем, який протистоїть націленому на нього коту, але горобцем бойовим і цілком здатним себе захистити, що додало несподівану упевненість. Хм-м, але ж не такий страшний чорт...

– І де ти тут збоченця бачиш?!

– Ну, або від невірних чоловіків, які тягнуть лапи до чужих дружин.

– Я тобі взагалі-то життя врятував, – заявив Тимур з непідробною образою.

– Ти мені життя отруював довгих сім років, поки ми у школі вчилися. Повернувся через стільки часу – і знову отруюєш. Думаєш, зможеш спокутувати провину такою малістю?! – тут вона, звичайно, злегка переборщила, але йому корисно. – І все одно спасибі, якби не ти...

–... твої діти залишилися б сиротами, – закінчив він жорстко.

– Залишилися б... – її навіть пересмикнуло від можливості такого результату, хоча у них же є Яр і... і Тимур...

– І куди ти так летіла, що нічого навколо не помічала?

«Від тебе подалі!» – мало не сказала Віола, але вчасно прикусила язик.

– Я йшла на зелений! – заявила замість цього з праведним обуренням. – Німа чого мене відчитувати, ніби я порушила правила!

– Все одно потрібно дивитися, коли переходиш дорогу! – рикнув керівник. – А якби я не пішов за тобою або якби не встиг...

– Молоді люди, а ви не пробували з'ясовувати стосунки в приватній обстановці? – втрутилася в розмову, що вже давно перейшла на підвищені тони, старенька, яка торгувала насінням.

– Нам, звичайно, дуже цікаво, і навіть більше, ніж в серіалах, але... – захихотіла її подруга, яка продавала горішки.

У приватній обстановці?! Ще й на пару з Гадом? Та ніколи! Хоча в запалі розмови Віола навіть не помітила, що підійшла до нього надто близько. В принципі, коли він не намагається її хапати і коли нею править гнів, витримувати присутність Гада їй стає вже куди легше, ніж раніше. А від спогадів, як дала йому стусанів, стало навіть весело. Він так кумедно тряс ногою і чортихався...

– Дійсно, час закінчувати виставу, – пробурмотіла Віолетта і відійшла на кілька кроків, а колишній однокласник миттю рушив за нею. – Тимур, повертайся назад, ти ж роздягнений зовсім. Чому нормально не одягнувся?