Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це магія, крихітко, — хрипко видавив він і гучно втягнув повітря. — Йдемо. Здається мені, це не останнє наше потрясіння на сьогодні.
Івейна спробувала відняти у нього руки, впираючись, але Расс пильно подивився їй в очі і сказав:
— Тільки ти можеш допомогти мені і твоїм братам, Ів. Якщо ти зараз відступишся, нам доведеться чекати ще десять років. Тримайся, дитинко, я з тобою.
— Братам? Хіба у мене є брати? — зо страху прошепотіла Ів. — Що ви знаєте про мене, Расселе?
— Ходімо, Іві, — замість відповіді сказав Рас і попрямував у гущавину лісу. Івейна витерла очі і побігла за ним.
Вони навіть не здивувалися, коли п'ятої зарубки на місці не виявилося, стежка раптово обірвалася, і під ногами розверзлася бездонна прірва. Рассел ледь встиг відтягнути Івейну від краю. З-під її ніг зірвався камінь і зник у білястому серпанку, що клубочився в ущелині. Рас обережно глянув вниз і відсахнувся — землі видно не було, навкруги одні тільки скелі, вкриті туманом.
— Ні, Расселе, будь ласка, — прошепотіла Івейна, в страху задкуючи від краю прірви, і зараз же радісно скрикнула: — Орлани! Вони винесуть нас звідси!
І справді прямо перед ними над ущелиною кружляли білосніжні орлани, Івейна навіть в долоні заплескала, схлипуючи від радості: — Арчі, Лерр, Севі! Летіть сюди!
«Тільки вперед, Расе», — знову виник голос в його голові, він зробив крок і закрив собою Ів.
— Ні, ми не полетимо з ними, Іві, — вперто хитнув він головою, не звертаючи уваги на удари маленьких кулачків, що сипалися на його спину. Аж тут один з орланів повернув голову і блиснув чорним вугільним чоловічим оком, у Рассела навіть мороз по шкірі пішов. Морок! Він сплюнув і замахав рукою, проганяючи птахів: — Пішли геть! — а сам розвернувся до схлипуючої Івейни і поклав руки на худенькі плечі. — Іві, це не наші орлани, подивися.
А ті вже розпливалися, змішуючись з серпанком. Найбільший обернувся, підморгнув Расселу своїм вугільним оком, і зараз же розчинився в тумані. Расс тримав Івейну за плечі, а сам затягував її потихеньку до ущелини, рухаючись спиною, і завмер на самому краю.
— Я боюся, Рассе! — підняла вона на нього свої чорні блискучі очі і благально заглянула йому в обличчя.
— Я теж боюся, Іві. Ти просто не дивися вниз, — сказав він, обхопив її руками і впав спиною в прірву.
Івейна уткнулася йому обличчям в груди, і вони так падали, здавалося, цілу вічність. Вітер свистів у вухах, смикав края одягу, завиваючи і ляскаючи, і раптом все стихло. Рассел побачив, що лежить на купі сухого листя, зверху до нього приліпилася маленька фігурка Івейни. А над ними, на широкому стовбурі, на самому видному місці красувалася та сама п'ята зарубка.
— Ціла? — Рассел піднявся сам і поставив Івейну на землю. – От і добре.
— Скільки ще це триватиме, Рассе? — Іві не встояла на тремтячих ногах і з розмаху сіла на ту саму купу листя.
— Гадаю, всього має бути три, — буркнув Расел, сідаючи поруч. Він розумів, що треба дати дівчині перепочити і зібратися з силами, а сам подумав: «Сподіваюся, ця стара відьма не стане зраджувати традиціям». В голові біля одного вуха розлився отруйний саркастичний сміх.
«Расе!» — пролунало обурене біля іншого вуха, і зараз же зазвучало благаюче: «Сибілло, не звертай уваги, він просто втомився!»
«Ну, втомився, не втомився, це вже мене не стосується — відповів той же скрипучий отруйний голос — шанобливість ніхто не відміняв. А ти не хвилюйся, сестро, впорається твій красень. І де ти їх знаходиш таких? Пам'ятається, твій колишній…»
«Це не те, що ти подумав, Расе!» — злякано заговорив другий голос.
«А що це було, по-твоєму? Ну все, досить розсиджуватися, — командним тоном заявив скрипучий голос, — піднімай свій зад, девіне, тебе вже зачекалися».
— Твою ж пітьму! — крізь зуби процідив Расс, і голоси вмить зникли. — Вставай, Іві, підемо далі, дівчинко.
Івейна піднялася, спираючись на його руку, і вони продовжили йти по лісі, гадаючи, що ще може трапитися на шляху.
— А що сталося з Езарою, Расе? — запитала Івейна, щоб мовчання не було таким тяжким. — Чому їй заборонили займатися магією?
— Її клієнт поскаржився в магічну жандармерію, — відповів Рассел, продовжуючи крокувати по стежці. — Ти ж знаєш, як вона нейтралізує пітьму, що залишається після своєї магії? Езара спалює її своєю життєвою силою, тому і бере плату роками життя — стільки, скільки витратила сама під час обряду, плюс пару-трійку років накидає зверху. Коли ми бачилися в останній раз, вона пообіцяла мені, що кине своє ремесло і буде лікувати людей, як твоя мати. Але їй захотілося стати молодшою... — Рассел було замовк, проте потім все ж змусив себе закінчити розповідь: — Її останній відвідувач виявився негідником, захотів занапастити вагітну дружину, і Езара провернула все так, що магічне дійство повернулося на нього. Але негідник поскаржився в магічну жандармерію. Там сильно мудрувати не стали, є договір, є оплачені послуги, клієнт свої зобов'язання виконав. А Езарі довелося платити ще зверху життєвою силою... Послухай, Іві, тобі не здається, що десь пожежа? — він потягнув носом повітря, зненацька перед ними разом спалахнула трава, затріщали верхівки дерев, в обличчя кинуло жаром.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми - дракони, Тала Тоцка», після закриття браузера.