Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

Івейна відчайдушно позіхала, але продовжувала слухняно йти за незрозуміло чому таким похмурим і зосередженим метром Северіном. У таборі тривав бенкет на честь принців, які перемогли в поєдинку цих неприємних і потворних Драконів Світла. Івейна ледь всі нігті собі не згризла, поки Ейнар, нарешті, не обернувся і не почав поливати вогнем цього нахабу Геллара Узеру. А там і Дастіан підтягнувся. Після бенкету почалося гуляння, і Івейні було дуже весело, поки її не потягнув за собою девін, і їй довелося підкоритися.

Вони з Расселом сьогодні повинні були нанести візит одній таємничій сенорі, яка могла пролити світло на її, Івейни, походження, а отже, і Расселу допомогти згадати хоч щось про себе. Що за сенора, і чому йти до неї слід було неодмінно вночі, Рассел пояснювати не став, залишалося просто повірити йому на слово.

Орланів давно не було видно, вони зникли з тих пір, як в табір біля Пікових Скель приїхав амір Еррегор з дружиною і свитою, і більше не показувалися. Іві навіть почала злегка хвилюватися. Втім, вони цілком могли відправитися до своїх побратимів, яких серед Пікових Скель водилося безліч, ось тільки вони були набагато дрібнішими навіть за Севі, а той так і не доріс до Арчі і Лерра.

Іві йшла, позіхала і перечіплювалася, час від часу зупиняючись, щоб поправити капюшон плаща, що з’їхав набік або підтримати сукню, що постійно плуталась між ногами. Однією рукою Іві притримувала амулет, що висів на шиї — Рассел наказав їй взяти з собою, — а за іншу її тримав метр Северін. І через якихось півгодини вони переступили межу Сплячого лісу.

— Ось моя зарубка, йдемо по цій стежці, вона допоможе нам дібратися до наступної позначки — промовив Расс, підсвічуючи переносним ліхтарем. Іві зітхнула, хіба у неї був вибір? А ось після третьої зарубки Рассел почав нервувати.

— Вже давно мала бути четверта, я нічого не розумію, — бурмотів він собі під ніс, а Іві знову позіхнула та так і залишилася стояти з відкритим ротом.

Перед ними розлилося море, Івейна відразу зрозуміла, що це море, вона багато бачила його зображень в книгах на картинках. Море було неспокійним, по ньому котилися хвилі, здіймаючи пінні бризки, і Ів навіть відчула ці бризки на обличчі. Вона облизнула губи — солоні, все вірно, вона читала, що в морі вода солона. Вона ще дошкуляла метру, чому морська риба не просочується сіллю, і її при приготуванні треба все одно солити. Тільки звідки посеред лісу взятися морю?

— Звідки в лісі море, Расе? — не витримала вона і смикнула девіна за рукав. — Як нам тепер йти далі?

Рассел дивився по боках і виглядав ще більш похмурим, аж ось Івейна побачила човен, прив'язаний біля берега. Вона навіть засміялася.

— Човен! Нам пощастило, Расселе, ви вмієте вправлятися з веслами? Я вмію, мене батько часто брав з собою на риболовлю і давав погребти веслом, — і вона зробила крок до човна, але похмурий девін її втримав.

— Ні, Івейно, стій. Ми не попливемо на човні, ми підемо вперед.

— Вперед? — Іві знову розсміялася. — Ви хочете, щоб ми потонули? Я не вмію плавати, і навіть якщо ви будете мене тримати, далеко ми не попливемо.

— Ні, ми підемо, — Рассел вперто відгородив її від човна і взяв за лікті. І коли Івейна подивилася на його похмуре, холодне обличчя, їй стало по-справжньому моторошно.

***

Расс точно пам'ятав, що між зарубками  залишав не більше сотні кроків, а зараз вони пройшли пристойну відстань, і ніяких зарубок. Аж ось на нього пахнуло морем. Звідки він знав, як пахне море, Рас не пам'ятав, але він відчував подих морського бризу, і по його спині повз мерзенний, липкий страх. У Сплячому лісі, та й в будь-якому іншому лісі, не могло бути ніякого моря. А воно було. Вони вийшли на піщаний берег, і Рас з відчаєм втупився в пінисті хвилі, розуміючи, що цю перешкоду їм не подолати.

Іві побачила човен і відразу потягнула до нього Рассела. Він теж спочатку підбадьорився, але потім раптом щось клацнуло у нього в голові, і він почув тихий, схвильований голос, що переривався зрілим старим диханням:

— Іди вперед, Расс, весь час йди вперед, що б там не відбувалося. Пам'ятай, що я говорила тобі. Ти мені віриш, Расе?

Він потряс головою, щоб прогнати голос, але той не переставав звучати у нього в голові. Перед очима постав знайомий образ, той, який він так хотів знову побачити, Езара сумно дивилася на нього, схиливши голову, і тоді Рассел рішуче стиснув лікті Івейни і штовхнув її у воду.

Іві закричала і стала відбиватися, але він йшов вперед, розсікаючи потужними грудьми хвилі і притримуючи Івейну, яка невпинно кричала, ось уже вода досягла підборіддя, Расс притягнув до себе Івейну, закрив очі і зробив ще крок. Хвилі зімкнулися над їх головами, і Рассел приречено подумав, що це їх останні миті, як раптом вода з шаленою швидкістю закрутилася навколо них темною воронкою, підняла в повітря і жбурнула вниз, немов сухі невагомі тріски.

Вони відкотилися один від одного як дві колоди, а коли Рассел схопився на ноги, то побачив перелякану Івейну, що сиділа посеред лісової стежки і притискала долоні до обличчя, а прямо над нею, на дереві виднілася зарубка, яка вказувала, куди їм йти далі.

Тремтячими руками Расс обмацав зарубку, а потім підійшов до Івейни і обережно підняв її з землі. Одяг дівчини був абсолютно сухим, як і його власний.

— Що це? — запитала Ів беззвучно, вчепившись в Рассела обома руками. Той обійняв її і сам насилу перевів подих.