read-books.club » Жіночий роман » Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова 📚 - Українською

Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

244
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лялька, або Бухгалтер на вимогу" автора Анна Пахомова. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 71
Перейти на сторінку:

- Що ти тепер зробиш, руда скалка? – хрипко запитав Артур мені г губи. Але в тім не поспішав цілувати.

- Скажу, що так зручніше, - я ухилилась від прямого поцілунку і торкнулась губами його носа.

- Беззаперечно, - він погодився і запустив руку між нами. Легко добрався до внутрішньої сторони моїх стегон.

На мені просто легкий сарафан. Такий легкий, що добратись до кицьки немає жодних проблем. І я сама його провокую. Відчувала себе при цьому справжньою божевільною. Але Артур не поспішав посилювати натиск. Навпаки. Його пальці ледь відчутно дражнили стегно, ніби вимагаючи від мене рішучих кроків.

Я завагалась. Ніколи ще у мене не було стільки свободи. Тож навіть не уявляла яким чином нею розпоряджатися.

- Ще  я хотів сказати, - голос у Журби став на пів тону нижчим. Звісно всі мої нутрощі тут же вловили цю зміну. І відреагували. Я облизала губи, що стали дуже сухими. У відповідь Артур при двинув на сантиметр ближче пальці до моїх трусиків. І продовжив: - Моя ідея з весіллям була поспішною. І я розумію, чому ти її не сприйняла.

Погляд очі в очі. Темрява його зіниць забирає мене в рабство… Пальці торкаються ластовиці трусиків, погладжують мої складочки крізь тканину. І я несвідомо роблю рух їм на зустріч, щоб відчути сильніший натиск. Живіт відчуває, як впирається в мене його кам’яний стояк. Перед очима спалахують зірочки.

- Та це не значить, що я не хочу щоб ти була в моєму житті, скалка, - продовжує Артур говорити, гіпнотизуючи мне своїми словами. Натискає крізь тканину на горошину клітора, і мені стає байдуже що ми  в саду. Що хтось із домашніх може побачити нас. Мене спалює з середини вогонь хіті. І ще щось…

Уловлюючи моє бажання Артур впевнено виводить кола по тканині моїх трусиків, і він не може не відчувати які вони вологі. Але я все ще відчуваю, що ініціатива в моїх руках. Якщо я зараз схоплюсь і втечу він не стане мене зупиняти.

- Ти мовчиш, це значить, ти не хочеш того, що і я? – допитується чоловік.

- А що саме ти пропонуєш? – я мурчу а не відповідаю, бо відчуття надто гострі. І мені не вистачає сили говорити впевнено.

- Жити разом. Кохатися. Працювати, - сьогодні він прямо фонтан красномовності, відмічаю єхидно я. І це я що трусь животом об його член? Ем… тіло ти що твориш? Думки - ви куди? Розбігаються, як молекули повітря з моїх легень. Артур знову робить важкий вдих, глибокий і різкий. Бачу, що йому важко стримуватись зважаючи на наші ігрища.

Я така розпусна в ці хвилини. Та не можу себе зупинити. Я вже являю, як можна продовжити нашу пригоду… Від зухвалості власних думок мені соромно і дахозривально збуджуюче одночасно.

- Що ти відчуваєш до мене, Віоло? – вривається  туман моїх думок питання. І я не задумуючись відповідаю правду:

- Я люблю тебе.

Слова падають камінчиками і напружене до нестями повітря.

- А я одержимий тобою, - зізнається Артур. – Увесь твій. Роби що хочеш…

Він шепоче це мені на вушко. Від теплого подиху мене всю прошиває блискавками. Я тремчу і готова … до всього. Торкаюсь губами його губ. Так як завжди мріяла. Вільно. З повним правом.

Журба відповідає на мій поцілунок. Не жорстко, не з напором, а саме так як вимагаю того я. Але його нахабні пальці в цей час посилюють свій натиск на мій клітор. Нарешті відсувають смужку трусиків  в бік. Розтирають вологу по пелюстках, підбираються до дірочки, яка вже стискається і вібрує від бажання.

- Ммм, - не можу стримати стогін насолоди.

Мої запобіжники, обережність, сором – все змиває гарячою лавиною хіті. Хочу його в собі. Тільки це зараз має значення. Тягнусь рукою до Артурових штанів, стискаю крізь тканину напружений член, і ледь не плачу від власної неумілості.

- Зараз, будь ласка, - шепочу йому, мріючи щоб замість його пальців в моїй кицьці був його член.

Він піддається. Піднімає мене над собою, і насаджує на вивільнений з шортів гарячий орган. Прутень проникає глибоко в мене без будь-якого спротиву. Наповнює до кінця. Артур кладе долоні мені на сідниці, розплавляючи пелену сарафану так, що зі сторони було не зрозуміло чим ми тут займаємось. А потім починає похитувати мене на собі.

Ці коливання… це не нахабні і жорсткі рухи, це ніжність в чистому вигляді. Моя шкіра палає від нестерпного вогню, що пожирає мене з середини. Дихати стає важче. Серце гупає. Відчуваю як краплини поту виступають на скронях від напруги. Хочеться  прискорити рухи, та Артур не дозволяє. І від того світ стискається до відчуття його майже нерухомого, міцного як залізо, члена в мені.

Я таки знаходжу ледь відчутний ритм – при піднімання і розхитування. Одночасно обіймаючи і притискаючись всім тілом до Артура я повільно рухаюсь, впевнено збираючись на вершину. Несподівано Журба робить поштовх стегнами мені на зустріч, і різкий рух знаходить найважливішу точу в моєму тілі. Я стискаюсь навколо члена так, що  у мене темніє в очах. А потім пружина зривається, і мене накриває хвилею оргазму. Артура теж.

Ми важко дихаємо сплавлені в одне ціле. Притиснуті одне до одного. Розплющені силою спільного задоволення.

- Так, це кохання, - видає щасливу посмішку Журба. – Беззаперечно. Я по вуха закоханий в тебе, скалка.

Все інше вже не має значення. Проблеми. Назар, Кітті, журналісти – все це повна дурня. Головне ось тут і зараз. Я і Артур. І його слова. Що перетворюють мене з гидкого каченяти на лебедя.

- А що далі? – тихенько питаюсь в нього.

- Давай я заберу тебе до себе, і ми будемо вирішувати разом, що далі? – він треться носом об мій ніс. – Впевнений рано чи пізно ми одружимось. І думаю це буде все-таки скоріше рано чим пізно…

- Ти такий переконаний? – мені хочеться його подражнити.

- Ти ж не хочеш, щоб наш син народився поза шлюбом?

- Що ти несеш?

- Віолетто, від сексу бувають діти, а ми все так само як підлітки не захищаємось.

-  І ти хочеш дітей?

- Рудих, як ти? Я вже уявляю це маленьке торнадо… - він сміється, обережно переміщаючи мене з себе. І додає:  -  Так. Певно що хочу.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 ... 63 64 65 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"