Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 60. Андреа Танака.

Краще б цей хлопець відповідально звалив з мого життя. Якби ми залишилися з ним віч-на-віч, я б так і попросила зробити й, цілком можливо, навіть не так ввічливо. Але от коли поруч стояла Крісті й приязно посміхалася, мені чомусь було соромно, і не тому що він не заслужив. Ні, цей Брей ще той придурок, але ображати дівчину, яка вважала його відмінним хлопцем, мені не хотілося. 

 

- Та все нормально, - пробуркотіла я, але все ж не втрималася і кинула на хлопця злобний погляд, - не вперше... 

 

- Ти про що? - Округлила очі дівчина, але мені зовсім не хотілося казати їй подробиці нашого спілкування з її братом. 

 

- Ні про що, забудь, - я голосно видихнула і надула губи, відтягнула мокрий светр і вже збиралася йти, як пролунав голос цього ненормального. 

 

- Чекай тут, - я чомусь була впевнена, що ці слова призначалися мені й злегка здивувалася тому, як він зі мною розмовляв. Немов мав право мною командувати. 

 

- Ти мені? - Перепитала і подивилася так, що була впевнена, в моїх очах читався виклик. Здається, в цей раз стриматися буде складно. 

 

- Я дам тобі свою сорочку, - Брей пояснив свої слова, але все одно вони викликали нерозуміння, - вона в машині, - терпляче продовжив він. 

 

А я як стояла в повному нерозумінні як себе поводити далі, так і продовжила стояти. З одного боку мені дуже хотілося в щось переодягнутися, а з іншого боку я інтуїтивно не хотіла брати нічого від цієї людини. 

 

- Не ту, що я кинула в калюжу? - З недовірою запитала, чекаючи каверзи, на що хлопець щиро розсміявся. Голосно і заразливо. 

 

- Можу і ту, але взагалі-то останнім часом, я почав возити з собою запасний одяг. Ти не єдина ненормальна з кебабом, яка зіпсувала мені речі за ці дні. - Я підвела брови в питальному жесті й навіть не стала коментувати, коли він назвав мене "ненормальною", а Брей продовжив: - Та і район у вас якийсь... своєрідний. Нещодавно ось врятував одну квочку з-під коліс машини, а вона в подяку розмазала мені кебаб по сорочці, - на цих словах мої очі розширилися і я перестала дихати. 

 

Це був просто нереальний збіг. Здається, я знала кого він тоді врятував, тільки от хлопець мене не впізнав...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно