Читати книгу - "Феномен Фенікса"

як прийнято казати, задушевно й довірливо, лине авторська пісня, у якій її творець намагається догодити своїй примхливій душі. Виявляється, збудував він дім та не який-небудь, а кам’яний. Тільки б жити й радуватися. Аж ні. Душа закапризувала, навідріз відмовилася поселятися в нім. Тоді власник її — робити нічого, — збудував ще один дім, на цей раз золотий. Ну, аж тепер, думає, догодить вередниці. Аж ні. Перебірлива душа і золотий дім відхилила, навідріз відмовившись у нім поселятися. Чи ти ба! І творцеві нічого не лишилося робити, як збудувати для своєї капризухи дім «з любові». Слава Богу, довготривале будівництво житла нарешті успішно завершилося. Вередуха таки поселилася в останньому варіанті житла.

Висновок пісні: все треба «будувати» з любов’ю. Гм-гм… Хто ж проти цього заперечить. Правда, істина ця — що все треба робити з любов’ю, — чи не з тисячолітньою «бородою». Але за відсутністю оригінальних ідей доводиться вдаватися і до вже відомого.

Тож зішлемося на давним-давно відому істину ще раз: планету людства, як єдиний його дім у ворожому Космосі, треба нам, людям, насельникам її облаштовувати з любов’ю. Тоді й душі в ній буде затишно й вільготно. А головне, надійно. Однак людство, знаючи це, все ще ніяк не обладнає єдиний свій дім у Космосі і що гірше, геть не береже його. Більше того, завдає ран матінці Землі. Тут Хомо сапієнс все ще виступає в ролі того нерозумного, який сидячи на гілці, підпилює її, не розуміючи, що ось-ось впаде разом з нею.

Земля терпить.

Поки що.

Але ж не за горами той час, коли довготривалий її терпець урветься. І тоді…

Особливо, коли людина стане творцем та активним користувачем молекулярно-біологічних, наногеномних та наномедичних технологій, а також віртуальної реальності та штучного інтелекту. Збільшуючи свою науково-техногенну могутність, нинішня цивілізація землян поширить свою діяльність не тільки на звичні макроструктури, але й на недосяжний сьогодні — ще недосяжний, але це — тимчасово, питання лише часу, — наносвіт. Тобто світ атомарно— молекулярних елементів живої і неживої матерії. Так, наприклад, за прогнозами спеціалістів, до 2050 року з’являться нейроімплантати, які дозволять безпосередньо підключати до свого мозку додаткову пам’ять, різні навчальні програми, а також засоби, які дозволять бачити інші напрямки спектру. З їхньою допомогою люди не тільки розширять своє сприйняття світу, але й переведуть при бажанні власну особистість в електронну форму. І як тільки ці нейрочіпи стануть для людей звичною реальністю, темп еволюції планетарного соціуму, гадають вчені, здобуде таке шалене прискорення, якого ще не знала вся попередня цивілізація. Простіше кажучи, вся попередня практика використання даних технологій здатна буде викликати настільки непередбачені зміни в тілесності людини, його нервової системи та інтелекту, що…

Це врешті-решт може взагалі змести людство з планети Земля. Так, спершу вони принесуть людству невідомі раніше блага, а з ними досить швидко й загрозу людському існуванню. Це вже сьогодні непокоїть багатьох. Виникають багато запитань, тривожних і… тривожних. Що здатний вчинити такий суб’єкт, озброєний могутніми технологіями із самою планетою Земля, з її біосферою і нашим загальнопланетарним соціумом?

Як він змінить — до якої міри — власний геном, а отже, й своє тіло? Як така практика може змінити генетичну, антропологічну, соціокультурну ідентичність людини і його становище в світі? Чи не приведе майбутня революція «технарів» в глобальній еволюції Хомо сапієнса, в результаті якої нинішня людина уступить своє місце якомусь футуроїду? Чи не захоплять Землю біороботи, штучні розумні істоти, які й покладуть край цивілізації людей?

Вже тепер деякі вчені б’ють тривогу: штучний надінтелект переможе своєю неймовірною могутністю природню людину, її розум і можливості, а тому подальший планетарний розвиток може відбуватися по кількох сценаріях.

Сценарій № 1. Створюються все могутніші і могутніші носії штучного надінтелекту (тобто кіборгів), реальні можливості яких будуть вражаюче жахливішими і перемагати в тисячі разів аналогічні здібності людини.

Сценарій № 2. Удосконалення машинно-людського інтерфейса, що здатне забезпечити тісну взаємодію біологічного організму і комп’ютера, що їхні потенційні можливості стануть надприродніми.

Сценарій № 3. Використання найновіших досягнень генетики, наноелектроніки, наноінформатики, квантового комп’ютинга, звичайно ж допоможуть всебічно розвиватися людському прогресу, але…

Але це стане початком перетворення людей у згадуваних футороїдів. І взагалі, у штучні, але бездуховні істоти, всемогутні, які покладуть край існуванню самої людської раси. Про це вже б’ють тривогу гуманітарії, звинувачуючи «технарів» у замахові на саме існування людства. Вимагають заборонити будь-яке посягання на людську природу. Накласти своєрідне табу, що заборонятиме індивідууму змінювати свою природу. Адже футороїди — їхні справи і помисли, — можуть виявитися агресивно— ворожими людству. І такими йому недоступними, як мурахи, які ніколи не можуть збагнути всі складності людського буття. І ті сміливці-експериментатори, які імплантують у свій організм різноманітні нейро-комп’ютерні чіпи, чи відмовляються від власного тіла, але згодні «жити» в інформаційних полях Інтернета, завдадуть непоправимого лиха людству. Практика використання технологій у третьому тисячолітті може стати — і стане! — гігантським ризикованим експериментом над нашою цивілізацією у всій її видовій і загальнокосмічній унікальності. Саме існування людства на планеті Земля самим людством вже поставлене під загрозу.

«Мій маніфест Землі» — так називається книга колишнього Генерального секретаря КПРС, першого й останнього Президента СРСР, що вже опублікована багатьма мовами світу. Її сторінки — крик душі.

«Сьогоднішній ринок не цінує те, що виявиться найбільшою цінністю для людей через сто років, — пише Михайло Сергійович. — Як поцінувати в термінах ринку красу озера чи покритими снігом вершини? А як виправдати «безкорисних» звірів чи