Читати книгу - "Подружжя по сусідству"

провалу попри всю їхню допомогу. Марко досі вважає, що якби зробив усе по-своєму, то став би дуже успішним — хай і поступово. Але Річард наполягав на тому, аби він підписував угоди на замовлення, які не в змозі був виконати. А потім Марко впав у відчай — коли все пішло не так, власне, шкереберть, пару місяців тому, Марко завів звичку випивати у барі на розі, перш ніж повертатися додому, де він почувався безпомічним перед дедалі глибшою депресією Анни. Зазвичай о п’ятій, коли він приходив, у барі було досить тихо. Він сидів за стійкою, цідячи один коктейль, вдивляючись у бурштинову рідину, думаючи, що ж йому, в біса, робити.

Потім він виходив і йшов прогулятися берегом річки, не маючи бажання поспішати додому. Він сидів на лавочці й дивився на воду.

Одного дня до нього підійшов старший чоловік і сів поряд. Марко, роздратований, хотів був уже встати, почуваючись так, ніби в його особистий простір вдерлися. Але він не встиг — чоловік дружньо заговорив до нього.

— Ви, здається, пригнічені, — співчутливо сказав він.

Марко відрізав:

— Можна й так сказати.

— Розійшлися з дівчиною? — запитав чоловік.

— Якби ж усе було так просто, — відказав Марко.

— А, ну тоді, певно, проблеми в бізнесі, — сказав чоловік і посміхнувся.

— Усе набагато гірше.

Чоловік простягнув руку:

— Брюс Ніланд, — представився він.

Марко потис простягнуту руку:

— Марко Конті.

Марко почав чекати цих випадкових зустрічей із Брюсом. Йому приносило полегшення говорити про свої проблеми з кимось, хто не дуже добре його знав і не засуджував би. Він не міг сказати Анні, що відбувається насправді, — через її депресію та великі сподівання. Він не казав їй, що бізнес пішов під укіс, а переставши розповідати їй, що все не дуже добре, він уже не міг раптом сказати їй, наскільки все погано.

Брюс, здається, його розумів. Він легко викликав прихильність своєю теплотою та приємною манерою спілкування. Він був маклером. У нього були хороші й погані роки. Треба мати характер, щоб переживати важкі часи.

— Це не завжди просто, — сказав Брюс, сидячи поряд у дорогому, добре пошитому костюмі.

— Точніше й не скажеш, — погодився Марко.

Одного дня Марко забагато випив у барі. Пізніше, біля ріки, він сказав Брюсові те, чого не збирався говорити. В нього просто зірвалося це з язика — те, що в нього проблема з тестем і тещею. Брюс умів слухати.

— Я винний їм багато грошей, — зізнався Марко.

— Це батьки твоєї дружини. Вони не згодують тебе піраньям, якщо ти не зможеш заплатити, — сказав Брюс, дивлячись на ріку.

— Можливо, це було б і краще, — похмуро промовив Марко. Марко пояснив, на якому він короткому повідку: бізнес, будинок, спроби налаштувати проти нього дружину.

— Міцно ж вони тебе тримають за горлянку, — сказав Брюс, стиснувши губи.

— Еге ж.

Марко зняв свого піджака й повісив на спинці лави. Стояло літо, й вечори були теплі.

— І що будеш робити?

— Гадки не маю.

— Можна попросити, щоб дали тобі ще одну позику, підтримали тепер, доки бізнес не зміцніє, — запропонував Брюс. — Сказали «а», то хай кажуть і «б».

— Не думаю.

Брюс подивився йому просто у вічі.

— Чому? Не будь дурнем. Візьми й попроси. Виборсуйся з тієї ями. Зустрінься обличчям до обличчя з новим днем. У будь-якому разі вони захочуть убезпечити свої інвестиції. Дай їм принаймні шанс.

Марко замислився. Хоч як його душу не вернуло від цього, але ідея прийти до Річарда й чесно розповісти про негаразди в бізнесі була, здається, не позбавлена сенсу. Він міг попросити Річарда, щоб це лишилося між ними двома, не вмішуючи Анну та Еліс у цю проблему. Зрештою, підприємства банкрутували щодня. Так діє економіка. Тепер усе складніше, ніж у ті часи, коли починав Річард. Звісно, Річард ніколи не погодиться з такою точкою зору. А якщо й погодиться, то ніколи не визнає цього вголос.

— Попрохай тестя, — порадив Брюс. — Не йди до банку.

Марко не сказав Брюсу, що він уже сходив до банку. Кілька місяців тому він заклав будинок. Він сказав Анні, що це для того, щоб допомогти розширити бізнес у період швидкого зростання, і вона повірила. Він змусив її пообіцяти, що вона не розповість батькам. Він сказав, що вони й без того забагато пхають носа в їхні справи.

— Можливо, — відповів Марко.

Він думав про це два дні. Майже не спав. Нарешті він вирішив таки поговорити з тестем. Коли мова йшла про гроші батьків Анни, мати справу доводилося саме з Річардом. Так його тестеві подобалося. Марко взяв свою волю в кулак, зателефонував Річарду й запитав, чи не погодиться той зустрітися з ним на чарку. Річард здивувався, але запропонував бар закритого заміського клубу. Ну звісно. Він завжди прагнув лишатися на своїй території.

Коли Марко прийшов, то так нервувався, що швидко вихилив свою склянку. Він намагався сповільнитися, аж коли відчув, що дістався льоду.

Річард витріщився на нього.

— Що таке, Марко? — запитав він.

Марко вагався.

— Справи в бізнесі йдуть не так добре, як мені хотілося б.

Річард одразу ж насторожився.

— Наскільки все погано? — запитав він.

Ось що Марко ненавидів у своєму тестеві. Він обожнював принижувати. Він не дав Марко шанс зберегти обличчя. Не повівся благородно.

— Власне, дуже погано, — сказав Марко. — Я втратив кількох клієнтів. Дехто з них не заплатив. На даний момент у