Читати книгу - "Мерзенна сила"

— Не звертайте на неї уваги, пані Стадок, — мовив МакФі. — Я й справді дуже радий вітати вас тут, у нас. А те, що я не раз вважав своїм обов’язком наголосити на необхідності проведення суто наукових експериментів, які підтвердили б або спростували вірогідність всього того, що ви бачите у своїх снах, жодним чином не торкається вас особисто.

— Звісно, — не надто впевнено, навіть трохи розгублено погодилася Джейн. — Ви маєте право на власну думку…

Жінки розсміялися, а МакФі відповів, трохи підвищивши голос:

— Пані Стадок, у мене немає думок із того чи іншого… зрештою, з будь-якого приводу. Мені вистачає фактів та їхніх наслідків — і все. Якби люди висловлювали поменше думок, — на останньому слові він невдоволено поморщився, — то на світі говорили б і друкували набагато менше всіляких нісенітниць.

— Цікаво, а кого ж це в нас у домі найбільше чути? — озвалася Айві Меґз (Джейн це трохи здивувало).

МакФі незворушно глянув на неї, а тоді витягнув із кишені маленьку олов’яну табакерку і видобув звідтіля пучку тютюну.

— Чого ви взагалі тут шукаєте? — не вгавала Айві. — Сьогодні жіночий день, забули?

— Я тільки хотів запитати, чи не залишили ви мені трохи чаю…

— А вчасно не можна було прийти? — поцікавилася Айві. Джейн подумала, що вона говорить із МакФі тим же тоном, яким недавно розмовляла з ведмедем.

— Зайнятий був, — виправдовувався ольстерець, сідаючи до столу. — Прополював селеру Жінки, звичайно, багато на чому знаються зовсім не зле, але до городу їх краще не підпускати…

— Що означає — «жіночий день»? — запитала Джейн у матінки Дімбл.

— У нас тут немає прислуги, — пояснила та, — ми все робимо самі. Працюємо по черзі: одного дня — жінки, наступного — чоловіки… Даруйте? Ні, це дуже розумний устрій. Бачите, господар вважає, що чоловікам і жінкам не варто поратися по господарству разом — неодмінно посваряться. І знаєте, щось у тому таки є. Звісно, коли тут порядкують чоловіки, ми намагаємось не надто прискіпуватися… але загалом у них все виходить дуже непогано.

— Але чого б ото взагалі сваритися? — здивувалася Джейн.

— Ну, розумієте, просто у чоловіків і в жінок, скажімо, трохи відмінні методи. Чоловіки, бачте, не вміють допомагати, коли ви щось робите. Якщо треба, вони самі все зроблять, але просто допомагати — ні, це не для них, вони відразу дратуються, і те їм не так, і се їм не так…

— Основна проблема співпраці між представниками різних статей полягає у тому, що жінки говорять, не вживаючи іменників, — заявив МакФі. — От, наприклад, працюють на кухні двоє чоловіків, і один із них каже іншому: «Постав цю миску у більшу миску, вона на верхній полиці у зеленому креденсі». Все ясно, правда? А як скаже жінка? «Постав це у те он туди». А коли ви перепитаєте: «Куди-куди?», відповість: «Таж туди, куди ж іще?!», і потім ще й дивуватиметься, мовляв, це ж треба бути таким недотепою.

— Ось ваш чай, — сказала Айві, — і шматок пирога вам зараз принесу, хоч ви на це й не заслужили. А поїсте — йдіть собі нагору і балакайте там про свої іменники.

— Не про іменники, а за допомогою іменників, — поправив її Мак-Фі, але вона вже вийшла. Джейн, скориставшись нагодою, нахилилася до матінки Дімбл і тихо сказала:

— Пані Меґз почувається тут, як удома.

— Вона і є тут удома, люба.

— Хочете сказати, вона тут прислуговує?

— Ну, не більше, ніж будь-хто інший у цьому домі. Ви ж знаєте, вона втратила будинок. Їй просто ніде більше подітися.

— Тобто господар просто її тут притулив?

— Ну звісно. А чому ви питаєте?

— Ну… не знаю… Мені, мабуть, трохи дивно, що вона отак просто називає вас матінкою Дімбл. Сподіваюсь, це не звучить надто по-снобськи…

— Ви забуваєте, що господар притулив тут не тільки Айві, але й нас із Сесілом.

— Жартуєте?

— Анітрохи. Айві і ми з Сесілом тут тому, що нас викинули з власних осель, нам просто ніде більше жити. Принаймні, нам із Айві. З Сесілом усе трохи інакше.

— А господар знає, що пані Меґз так із усіма тут говорить?

— Люба моя, тільки не питайте мене, що знає і чого не знає господар…

— Розумієте, коли ми розмовляли, він сказав, що не варто надавати надто великого значення рівності. Натомість у домі в нього, здається, все дуже демократично…

— Я ніколи й не намагаюся зрозуміти все, що наш господар говорить з цього приводу, — зізналася матінка Дімбл. — Можливо, він мав на увазі духовну рівність — а ви ж не вважаєте себе духовно вищою за Айві, правда? — або говорив про шлюб.

— А його погляди на шлюб ви розумієте?

— Люба Джейн, наш господар — чоловік дуже розумний, та все ж він, зрештою, чоловік, до того ж — неодружений. Коли він розмірковує про шлюб чи переповідає думки своїх очільників, я іноді думаю собі: навіщо стільки гучних слів, адже все так просто і само собою зрозуміло, що тут і говорити нема про що. Та в наш час, мабуть, багатьом жінкам, особливо молодим, усе ж корисно це послухати.

— Здається, і такі жінки не мають з цього великої користі…

— Напевне, я тут не надто справедлива. Нам було легше. Нас виховували на молитовнику й оповідках із щасливим кінцем. Ми завжди були готові любити, поважати і слухатися, і займалися рахунками, і носили спідниці, і любили вальси…

— Вальси такі гарні, — озвалася Айві Меґз, яка щойно повернулася до кухні із шматком пирога для МакФі, — такі старовинні…

Тут відчинилися двері,