read-books.club » Бойовики » Крижана принцеса 📚 - Українською

Читати книгу - "Крижана принцеса"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крижана принцеса" автора Камілла Лекберг. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 104
Перейти на сторінку:
чи пізно виперли б звідси. Ти лише іграшка, Яне. Хто б іще погодився працювати на її фабриці з ранку до ночі запівдарма? Єдине, що ти маєш, — це обіцянка, що, коли вона нарешті здохне, тобі дістануться всі гроші. По-перше, ця відьма доживе щонайменше до ста років, а по-друге, вона точно за нашою спиною вже заповіла гроші якомусь притулку для бездомних тварин. Яне, інколи ти такий дурний.

Ліса перевернулася на спину й узялася розглядати свій манікюр. Ян спокійно підійшов до ліжка, сів навпочіпки й почав намотувати на свій палець пасмо її довгого білявого волосся, що звисало з ліжка, аж доки Ліса не скривилася від болю. Він нахилився до неї так близько, що почув її важке дихання, і тихо промовив:

— Ніколи не називай мене дурним, чуєш? Ніколи. І повір мені, одного дня всі гроші стануть моїми. Та я не впевнений, чи ти затримаєшся тут так надовго, щоб насолодитися ними.

Він смакував тим, як у її очах запалюється страх. Ян вважав її дурною, але водночас дуже хитрою, і навіть зараз примітивний розум підказував їй, що варто змінювати тактику. Ліса розкинулася на ліжку, закопилила губи й поклала руки на груди. Вона провела пальцями навколо сосків, аж доки вони не затверділи, і ласкаво промовила:

— Вибач, Яне, я повелася по-дурному. Ти знаєш мене. Я спочатку кажу, а потім думаю. Можна я компенсую тобі це?

Вона звабливо посмоктала вказівний палець і повільно опустила руку донизу.

У кліп ока Ян відчув, що його тіло самохіть зреагувало на такі дії, і вирішив, що бодай для чогось Ліса може згодитися. Він знову розв’язав краватку.

Мельберґ удавав, що вдумливо щось пише. Він майстерно прикидався, наче не помічає незадоволені обличчя присутніх, які зібралися в його кабінеті. Сьогодні, аби врізноманітнити своє повсякдення, він одягнув костюм, що був йому замалим щонайменше на один розмір. Однак сам він ставив на карб хімчистку: мовляв, його костюм попрали в надто гарячій воді, і той зсівся. Мельберґ був твердо переконаний, що з часів юнацтва не набрав жодного зайвого грама, а тому вважав, що купування нового костюма — це лише витрата грошей. Та і якісних речей уже не знайдеш. Він ні при чому, що ці недотепи в хімчистці не вміють належно виконувати свою роботу.

Мельберґ відкашлявся. Шурхіт і балачки затихли, і всі подивилися на комісара, який сидів на своєму робочому місці. Стільці зібрали з усієї дільниці й півколом поставили перед його письмовим столом. Мельберґ мовчки кинув незадоволений погляд на своїх підлеглих. Цю мить він волів розтягнути на вічність. Подивившись на Патрика, Мельберґ наморщив лоба: цей хлопчина мав дуже виснажений і розбитий вигляд. Звісно, у свій вільний час працівники могли робити все, що їм заманеться, але зараз лише середина тижня, і треба знати міру в гулянках та алкоголі. Та сам він зовсім забув, як учора видудлив цілу пляшку. Він обов’язково ще поговорить із Патриком віч-на-віч, бо годі вже зловживати алкоголем.

— Як ви всі знаєте, у Ф’єлльбацці трапилося ще одне вбивство. Малоймовірно, що ми маємо двох убивць, тому я гадаю, що ми можемо стверджувати, що Александру Війкнер та Андерса Нільссона вбила та сама людина.

Мельберґ насолоджувався власним голосом і переможно поглянув на присутніх. Це його козир. Він природжений оратор.

Мельберґ знову промовив:

— Андерса Нільссона сьогодні зранку знайшов Бенґт Ларссон, його друг-п’яниця. Андерса повісили, і експерти з Ґетеборґа припускають, що він висів щонайменше відучора. Доки нам не нададуть нової інформації, маємо зважати на цю гіпотезу.

Він полюбляв те відчуття, з яким промовляв слово «гіпотеза». Людей перед ним було не дуже багато, але в його уяві вони подвоювалися. Їхня цікавість зростала, і всі вони чекали на його слова. Комісар задоволено оглянувся. Анніка затято щось друкувала на ноутбуці, посунувши свої окуляри на кінчик носа. Її пишні груди добре підкреслював жовтий піджак, до якого пасувала чудова спідниця. Мельберґ підморгнув їй. Цього поки досить. Найголовніше — не залякати її. Поруч з Аннікою сидів Патрик, який, здавалося, ось-ось засне. Його повіки були важкими, а очі — дуже червоними. Мельберґ негайно поговорить із ним, щойно матиме слушну нагоду. Певна річ, він має право вимагати від своїх підлеглих належних манер.

Окрім Патрика й Анніки, перед Мельберґом сиділо ще троє працівників дільниці. Йоста Флюгаре був найстаршим серед них і якнайстаранніше намагався не обтяжувати себе роботою, бо вже за кілька років на нього чекала довгождана пенсія. Тоді він зможе присвятити весь свій час улюбленому хобі — гольфу. Йоста захопився цією грою років десять тому, коли його дружина померла від раку, а кожні вихідні почали здаватися нестерпно довгими та самотніми. Незабаром спорт став для нього сенсом життя, а робота, яка взагалі ніколи не здавалася йому надто цікавою, сьогодні поставала єдиною перешкодою з ранку до вечора грати в гольф.

Зі своєї жалюгідної зарплати Йості вдалося відкласти гроші на будиночок на іспанському узбережжі. Тож незабаром він зможе грати влітку в гольф у Швеції, а в інші пори року жити в Іспанії. Але цього разу Йоста мав зізнатися, що вбивство його неабияк зацікавило. Звичайно, не так, щоб він викладався на сто відсотків, але, зважаючи на пору року, досить сильно.

Біля нього сидів наймолодший працівник дільниці — Мартін Молін. Цей хлопчина пробуджував в усіх колег батьківські почуття, і вони намагалися потайки допомагати йому з роботою. Хоч і робили це часто, він ніколи не помічав. Вони доручали йому лише такі завдання, з якими могла б упоратися навіть дитина, а опісля редагували його звіти до того, як ті потрапляли на стіл Мельберґа.

Він закінчив школу поліції лише рік тому. І всі дивувалися, як, по-перше, йому вдалося скласти всі вступні іспити й потрапити туди, а по-друге, упоратися з навчанням і закінчити школу. Але Мартін був дуже доброю та щирою людиною, і, попри наївність, яка суперечила якостям поліцейського, усі вони дійшли згоди, що тут, у Танумсгеде, він не нашкодить, а тому повсякчас допомагали впоратися з усіма труднощами. Анніка взяла його під особисту опіку та іншим на диво показувала свої почуття спонтанно, обіймаючи Мартіна, як ведмедиця обіймає своє дитинча.

Його яскраво-руде волосся й ластовиння могли прирівнятися за кольором хіба що до червонуватого відтінку обличчя. Мартін обожнював Анніку й вечорами часто полюбляв заходити до неї в гості, аби попросити поради у хвилини чергового нещасного кохання. Його наївність і доброта немов магнітом притягували корисливих дівчат. Однак Анніка завжди

1 ... 63 64 65 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крижана принцеса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крижана принцеса"