Читати книгу - "Таємниця Михайла Грушевського"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сепаратний мир підписано
За півтори доби, в ніч проти 27 січня «Українська революція», або «національно-визвольні змагання українського народу» сягнули свого апогею: «Мирний договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Українською Народною Республікою» було підписано. Після цього київські делегати та міністр закордонних справ Австро-Угорщини «окремо підписали таємний протокол про створення українського коронного краю у межах Австро-Угорщини».
Підписання цього документа було акцією, по-перше, добре скоординованою: «повертаючись до Бреста, делегація (УНР. – Д. Я.)» не забула заїхати «до Львова, де таємно отримала від провідних галицьких діячів проект статуту українського коронного краю в Австро-Угорщині». По-друге, спільна віденсько-київсько-львівська угода мала виразно антипольську спрямованість. Чому націонал-соціалістичні політики пішли на це, пояснити з огляду на здоровий глузд, на нашу думку, неможливо. Так само як і неможливо зрозуміти таке: «Через те, що з вини українців полякам стало відомо про існування таємного протоколу про український коронний край, австро-угорська дипломатія змусила делегацію УНР погодитися на деякі зміни статті II мирного договору, в якій було зафіксовано північно-східний кордон України. Так постав т. зв. «Холмський протокол». Його узгодили у Відні Севрюк та Візнер. Суть полягала в тому, що північно-західний кордон УНР міг бути посунутий на схід від лінії, зафіксованої у IIстатті мирного договору, якби цього зажадало місцеве населення. Виявити це мав референдум. Така корекція насправді не змінювала суті угоди, що ґрунтувалася на етнографічному принципі».[340]
Українська делегація в Брест-Литовську. 9 лютого 1918 року. Підписання мирової угоди в Бресті. На першому плані, зліва направо: генерал М. Гофман, М. Любинський, М. Левитський. О. Севрюк, С. Остапенко.
Констатація
Зазначена угода, а вона має бути правовим документом, базувалася не на принципах права, а натомість на невідомому у юриспруденції «етнографічному принципі». Цей принцип по суті своїй був сегрегаційним і в цьому сенсі нічим не відрізнявся від «правових» норм щодо євреїв, які запроваджував у суспільне життя Німеччини уряд А. Гітлера або на які спирався, наприклад, режим апартеїду в Північно-Африканській Республіці.
Сучасні оцінки IV Універсалу
За вісім десятиріч, що минули після тих овацій і того хорового співу, дослідники зробили серед інших і такі висновки:
– проголосити Універсал «схильну до федеративного зв’язку з Росією» Раду «підштовхнули більшовицький наступ на Україну та необхідність якнайшвидшого укладання миру»;[341]
– чотири універсали – «визначні акти державотворення»;
– «Перші нормативно-правові акти періоду УНР мали більше політико-декларативний характер»;
– «практично усі конституційні акти УНР спиралися на концепцію правової держави».[342]
Натрапити в спеціальній літературі можна і на порівняння всіх універсалів, «які формували основи української держави», в т. ч. четвертого, з Декларацією про державний суверенітет України[343]. Нам важко сперечатися з фахівцями. «Вимушено» – так «вимушено», «підштовхнули» – так «підштовхнули». Папір такий – він усе стерпить. Наприклад, таке:
– «автономію і самостійність не слід протиставляти, бо вони визначають не форму державності, а етапи її становлення, повноту, рівень суверенності»;
– «ідейні джерела поглядів провідників ЦР на українську державність містяться як в історії національно-визвольного руху на Наддніпрянській Україні, так і в Галичині, Буковині, Закарпатті, адже він розвивався на загальноєвропейських, а не тільки російських традиціях»;
– «провідники Української революції будували не тільки вільну і незалежну Україну, а й Україну Велику, але велику не територією чи пануванням над іншими народами, а велику соціально-моральними якостями»;
– «ідея української державності, що утверджувалася в ході революції, сприяла консолідації не лише українців, а всього різнонаціонального населення України»;
– «до сфери державотворчої діяльності ЦР входили: вироблення ідеології державного будівництва, моделювання форм держави, вибір її оптимальної моделі з урахуванням світового досвіду, національних традицій, об’єктивної ситуації і ментальності українського народу».[344]
«Традиції» – «традиціями», «моральні засади» – «моральними засадами», «ментальність» – «ментальністю». Кожен має право зробити свої висновки. Глибокодумний та, напевно, єдино правдивий належить одному з провідних експертів у галузі історії тих часів, В. Верстюку. Виявляється, саме «більшовицький переворот підштовхнув українців до проголошення Української Народної Республіки, а згодом, у січні 1918р., – до оголошення повного державного суверенітету». Причина – «саме в такий спосіб українці намагалися залишити на скрижалях всесвітньої історії свій власний рядок, дистанціюватися від громадянської війни, яка розгорталась в Росії»[345]. Якби не Ленін, одним словом, так би і ходили під москалями – бо чого тоді, спитати б, залишати отаке паскудство на отих «скрижалях»?
Менш пафосно оцінювали ситуацію польські сусіди. Вони також мали на це право – хоча б тому, що угоди в Бресті укладалися і за їхніми спинами, і їм на шкоду. Саме тому польські політичні сили розгорнули широку пропагандистську кампанію, що мала антиукраїнський характер, засуджуючи таємний додаток Брест-Литовської угоди. Ліга польської державності 15 лютого 1918 р. у зверненні до народу цілком справедливо вказувала: кордон, установлений Центральними державами між Польщею й Україною, є «збиткуванням над принципом суверенності та справедливості», а договір з Україною укладено за рахунок польських національних інтересів». У цитованому дослідженні І. Томюк наголошується: «<…>приєднання Холмщини і Підляшшя до України за таємним протоколом Брестської угоди викликало хвилю політичних протестів і вороже ставлення з боку поляків до України, а восени 1918 р. – криваве збройне протистояння <…> Відтак нелегко здобуте порозуміння у польсько-українських стосунках напередодні світової війни було втрачено».[346]
Для повноти картини
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Михайла Грушевського», після закриття браузера.