Читати книгу - "Українська міфологія"

така дівчинка, каже, хорошенька. І та мати в житові коло їх, і така дівчинка. А вона, як ото колись в нас була українська форма — з тими лєнтами, з вишивками. І, каже, а йе (я — В. Г.) в тий сороцци і в тому фартухові, а вони, ка’, тиї русалочки, танцуют по житові, і, каже, моє та дівчинка, шо ото йе хотіла її скинути. І, каже, учепилась мене за того фартуха і, каже, тєгне. «Ти, — каже, — хоч мене покинути, але ти, — каже, — мене не покинеш». Ті, каже, танцуют усє, а я, каже, кала їх. І, каже: «Ти хоч мене покинути, але ти, — каже, — не покинеш. Ти мати моє. Ти мати моє!..» І, каже, скіки я не намагалась, а вона очепилася… Я, каже, крунуся отаково: може, вона одлетить. І в ту сторону, і в ту, а вона таки причепиця, і всьо. Каже: «Не покинеш, ти мати моє». А ті танцюють. Такії віночки. Такії віночки, та’ як то колись танцювали».[1117]

Як бачимо, за походженням русалки бувають різні, але об’єднує всі версії те, що такі істоти постають із душ померлих. Це або померлі «без пори» (чи то діти, чи то дівчата, чи то будь-хто незалежно від віку чи статі), або померлі у визначений період часу. Тож сприймати русалок як доньок водяника немає жодних підстав, так само як ніде їм узяти ні золотих гребінців, ні кришталевих палаців.

Бачити русалок можуть нібито не всі, а лише «достойні» — праведні, «щасливі»:

— «Колись казали, шо бачили, а чи правда, чи неправда? То не каждий побаче. Бачили достойні люди, а так нє».[1118]

— «То колись, кажуть, і бачили, шо вроді йшли такії, ну, так як би скіки там душ чи скіки там ішло, каже, росалочки хтось бачив, такий був щасливий. […] Я не бачіла. Але таке казали люди, що було таке, що бачили люди, старше таке, шо може хто такий в Бога заслужаний вже вельми…»[1119]

— «А люди такі є, прожилó, шо й бачили даже. Ну, бачили. Як він в Бога вже такий заслужаний, то біля мóглиць ходить — шось біліє… Пудихóдить — вже нема. Да. Є таке».[1120]

— «Русалки колись бачили. Но їх мало хто побачить. Той, хто достойний в Бога, кому Бог дав їх бачити».[1121]

— «Бачили русалок лише праведні і щасливі».[1122]

— «Є щаслива душє — то вона побачит русалку, а грішна душє не пубачит».[1123]

— «Ну, свекруха, то вже вона була з дев’ятсот першого року, то вона розказувала, що люди колись бачили русалок у житі, які були достойні».[1124]

Побутує також прикмета: «Якщо хто побачить русавку, той буде щасливий».[1125]

Нині русалок майже не бачать, бо серед людей нібито багато «гріху»:

— «Колись бачили, а тепера ніхто не побачить, бо всі грішні. Колись то були люди праведніші, в Бога ліпше вірили, в церкву ходили. Могли бачити тільки щасливі. Праведна людина могла бачити».[1126]

— «Будто колись бачили люди, бо люди були набожнíщиї. Це анголи, ми не бачимо їх».[1127]

— «Колись були такі, шо й бачили русáлки, а теперко то ніхто не бачить».[1128]

Зустрічати русалок могли й ті, хто сам народився потенційною русалкою:

— «Я на Тройцу родзілас, дак я сама — русалка. От. І бачіла я на Тройцу русалок. В дєтстві. Не знаю, в якій я хлас ходзіла, да вже дівуля була. Док унóчі проть… На Тройцу внóчі, тоди, як уже клéчання порозвєшувала, зелене, і я з мамкою… батько на фронті погіб, і я з мамкою спала на кроваті. І чую, шо хтось за клямку за двері — клац-клац-клац… Я голову піднімаю… а це ж тепер тюлі, все, а раньче окна були откритиє… Мамка так лежить на кроваті скраю, а я за нею. Я пробужую маму. «Мамо, мамо, он якіє дівчата пошлі». — «Де?» — «За двері ляпаліса». — «То тобе привиділоса». Дíвіцця — вони назад ідуть, ідуть — больша дєвка (в бєлом платті, в веночках), меньча й меньча — упецьох. Ішлі гуськóм од хати. Мати побачіла і каже: «Да, дійствітєльно… Лажіс. Спі…» А тоді назавтре каже: «Це ж ти на Тройцу роділас, ти русалка, то через те ти побачіла їх». Не кожному дáно побачіть. Хто Троєшного тижня (од Тройці тиждень іде, Троєшний тиждень) — хто це в це врем’є народжуєця, до щитають уже… І хто вмірає на Тройцю, тоже щітаєцця, що це русалка. Без разніці: хлопець, дівчина…»[1129]

Окрім того, бачити русалок нібито можуть діти:

— «То діти малиї їх бачили».[1130]

— «Шо на Русалном тижні помірают, то вже йдут в русалкі. Брала хлопчіка в полє. Аж чую, а вон гомоніть: «Ляля, ляля, ході зо мною, ляля…» Я думаю: до когó ж воно говорить, нема ж никого. А потому розобрала — це ж русалкі, говорать. Я за те дитя — і зтуля. Це вони не всім показуюця. А хіба ж душа в кладбищі? Кажуть, шо дєвкі в бєлих одєждах, коси порозпýсканиє».[1131]

Зрідка стверджують, що уздрівати русалок можуть лише «непрості»: «Русалок бачили: казали, шо з жита може вийде, вдасця людині. Я знаю, якшо та людина шось знає, то вона її й побачить, ше й не кожна людина її побачить».[1132]

Непоодинокі випадки, коли з-поміж групи людей русалки показувалися лише комусь одному: «Їхали ми на весіллє на самую Трійцу, в Стариє Кони. І коло мóгилок міліція встановила (зупинила — В. Г.). І була дівчина. І вона стала просто так на машини і так зазирає. А я: «Шо ти там бачиш?» — «Учителька водит дитей по житиі. І не мнецца жито. Всі в платтячкáх і в виночках». Тоди ми всі обратили вніманіє, і вже й вона перестала їх бачити, тих русалок».[1133]

Той, хто бачив русалок, не повинен був нікому признаватися (як варіант — протягом п’яти років), інакше втрачав дар бачення:

— «То дід був такий, він бачив русалки на Русалному тижни, в Трійци. І приходять рибу ловити, і він кидає лодку і йде, той мужик. Ну його як занудили тії всі мужики: «Чого ж ти в беса йдеш? Чого ти там не бачив?» А він, каже, аби сонце не сходило, до сходу соньца, і, каже, випливе, не хоче ничого робити, іде туди. Вони його як зачали нудити, і він росказав їм. І вже біш не бачив од теї пори. А до тих пір щороку бачив він ції росалночки».[1134]

— «Казали, якщо побачиш та комусь розкажеш, то більш не появляться. Якщо побачиш і не розкажеш, то вони появляться. То вони на Русалницю, після