Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

— Реальність?

— Звичайно. Нині переночуєш у нас. А там побачимо. Завтра поговорю із твоєю мамою. Може, вона... може, мама почуватиметься краще.

— Умгу, — відповіла Наталія. Усе-таки батько буде змушений забезпечити їй прихисток бодай на одну ніч. Може, воно й на краще.

* * *

— Спершу сиплеш у миску борошно, — з мобільника, що лежав на столі, загримів Адріанів голос. Лінка увімкнула в телефоні динамік і нервово стежила, чи до кав'ярні, часом ніхто не зайшов. Але наразі відвідувачів не було.

— Готово.

— Тепер яйця й молоко. Додай трохи газованої води, тісто буде кращим.

— А далі що?

— Розмішуєш міксером.

Звісно. Але щоб це зробити, треба мати міксер. Лінка відчинила всі шафки, але ніде його не знайшла. Це забрало трохи часу, Адріан почав нетерпеливитися й гукнув: «Алло! Алло!»

— Я тут! — відгукнулася Лінка. — Але міксера не можу знайти.

І тоді хтось увійшов.

— Можна розмішати виделкою або..., — загримів зі столу Адріан. Лінка запанікувала. Треба негайно стишити звук. Зістрибнула з табуретки, схопила телефон, який, певна річ, вислизнув їй з рук і булькнув до миски.

— Алло! Алло! — знову почувся Адріанів голос, а тоді замовк.

— Шляк трафить! — безгучно вилаялася Лінка. Треба вийти до клієнта, він же не чекатиме без кінця. Чоловік років сорока в діловому костюмі вже стояв біля стійки й нетерпляче тарабанив по ній пальцями.

— Що бажаєте замовити? — Лінка роблено всміхнулася.

— Наразі каву. А поїсти у вас можна?

«О, ще один, — розлючено подумала Лінка. — Поїсти захотілося! Так, наче не можна піти до китайців або на кебаб», їй так і кортіло бовкнути мовляв, поруч продають чудовий лаваш із бараниною, але вона вчасно прикусила язика.

— Звичайно, — відповіла вона. — Ось тут на дошці все написано.

Гість замовив салат, тож Лінка метнулася на кухню, щоб його приготувати. Якраз із салатами особливих проблем у неї не було. Вона використовувала готову суміш, до якої додавала відповідні складники. Соус був у холодильнику, Рута приготувала його раніше. Гм... чомусь соусу виявилося замало. Лінка вкотре за нині занепала духом. Треба подзвонити Адріанові, запитати, як зробити соус до салату. Або ні, краще почитати в інтернеті. Здається, у неї ще залишилося скількись-там мобільного інтернету в телефоні. У телефоні... У телефоні?

— Боже милий! — голосно проказала вона. Так голосно, що той чепурунчик напевне почув. — Мій телефон!

Помчала до миски з борошном та яйцями, і витягла мобільник. Спробувала швиденько витерти з нього тісто кухонною ганчіркою. Відчула, як їй тремтять руки. «Сядь, — наказала сама собі. — Переведи подих. Заспокойся».

Поклала телефон на столі. Відразу було видко, що він сконав. Екран не світився. Паперовим рушником Лінка обережно витерла залишки яйця, молока й борошна, витягла батарею, витерла, тоді висушила. Встановила назад. Що ж, усе було так, як вона й підозрювала. Телефон умер. Можна без кінця тиснути на кнопки, але не працювало анічого. «Супер, яка чудова новина, — подумала Лінка. — Телефону нема, соусу немає, я не знаю, як приготувати цей соус, не знаю, як зварити суп із сочевиці, а тут ще й відвідувач...»

Із залу почулося:

— Я дуже перепрошую...

Лінка визирнула.

— Довго чекати на салат?

Суміш салату, порізана куряча грудка, сушені помідори, звичайні помідори, насіння соняшника — поки що все було добре, усе як слід. А тепер соус. Давай, мала. Може, у тебе вийде. Із чого складається салатний соус?

Олива. Лимон? Так, мабуть. Сіль. Цукор. Подрібнений часник. Може, трохи гірчиці? Чом би й ні, коли щось оригінальне, то не зрозуміло, що воно не таке, як мало би бути. Десь майнула думка, що поєднання гірчиці з медом дуже навіть непогане. Ага, згадала Лінка, адже Адріан якось приготував для неї курячі крильця в гірчиці з медом. Клас. Додала гірчиці. Перемішала, покуштувала й відчула, як її смакові рецептори шаленіють від щастя. Смакота! Вийшло! Вона б навіть почала підспівувати або пританцьовувати від радості, якби не те, що той чувак чекав на свою страву. Лінка щедро полила салат соусом і подала, страшенно собою пишаючись.

Доки гість їв, Лінка вдалося знайти міксер і перемішати налисникове тісто, а ще приготувати начинку зі шпинату й фети. На щастя, тут не знадобилися ані інтернет, ані уява — Рута докладно про все розповіла, перш ніж піти. Згодом почали приходити відвідувачі. Лінка не уявляла, коли вона встигне приготувати суп, бо їх весь час доводилося обслуговувати.

По восьмій дівчина вже падала від утоми. Клієнтів наразі не було, і вона вирішила зварити сочевицю.

Переглянула вміст холодильника й шафок — знайшла консервовані помідори, часник, цибулю, кілька морквин. Начебто має підійти. Ну, а якщо Руті не смакуватиме, може, наступного разу не наказуватиме їй готувати. Налила води до великої каструлі, сочевицю сипнула «на око», суп видався їй загустим, але завжди можна долити більше води. Докинула покраяну моркву. Знову хтось прийшов. Лінка залишила суп на плитці. Не любила її, плитка була індукційна, надто швидко нагрівалася, не вдавалося її нормально відрегулювати, та нічого не вдієш. Вийшла до відвідувачів.

На жаль, прийшла не одна особа, а три бабульки — у пастельних пальтечках і капелюшках. Одна з них тицьнула на круасан.

— Звіржі? — запитала.

— Що таке? — здається, Лінка була занадто втомлена. Подумала, що їй причувається.

— Битаю джи звіржі?

Звіржі? Може, звірі? Здається, вона питає, чи в круасанах є тваринний жир? Зараз дедалі більше людей мають алергії, наприклад, на глютен, ще там щось... а може, вона веганка? А круасани, здається, на маслі...

— Моя подруга питає, чи випічка свіжа, — утрутилася інша бабулька. Ця нагадувала Лінці мопса. — їй прооперували щелепу.

Лінка прикусила губу, щоб не засміятися. Бідолашна жінка, прооперована щелепа — це справді не смішно. Прокусила губу до крові, але таки втрималася.

— Звичайно, — відповіла. — Свіжесенькі.

— А машинки?

Лінка перелякано глянула на вітрину. Жодних машинок, мабуть, ішлося про мафіни, бо більш нічого такого не було.

— Є кокосові та з молочним шоколадом.

— М-м-м... кокосові, — мугикнула її товаришка й звернулася до третьої. — Візьмімо, еге ж, Ганко? А ти, Марилю, дивись, тобі не можна солодкого.

— Кокосова залишилася остання, — попередила Лінка. — Але раджу