Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Кераміка належить до наймасовіших знахідок. Кухонний посуд представлений горщиками і покришками до них. Для Середнього і Верхнього Подніпров’я Х-ХІ століть характерна так звана кераміка курганного типу. Це горщики зі специфічним манжетоподібним краєм вінця.

Столовий посуд представлений глеками й мисками. Серед керамічної тари побутували амфори київського типу, а також херсонеські. Чимало виявлено глиняних пряселець, але вже у Х – ХІ століттях з району Вручая (нині Овруч) у різні землі Київської Русі надходили рожеві шиферні прясельця, які користувалися значним попитом серед жінок. У XII–XIII століттях набувають поширення скляні браслети.

Давньоруські могильники

На території України досліджено понад 200 курганних і понад 100 грунтових могильників, у яких виявлено і вивчено більш як 5200 поховань.

Курганні могильники характерні для більшості районів лісостепової і поліської смуг давньої Русі. Кількість курганних насипів на могильниках сягає десятків і сотень. Особливістю курганних могильників, розміщених на рівних ділянках, є досить значна щільність насипів, навколо них часто знаходять кільцеві рови. Похованих під курганами, а також у звичайних грунтових могилах клали переважно головами на захід. Основний інвентар, який їх супроводжує, – це перстенеподібні скроневі підвіски, бронзові персні, намистини із зерна, залізні кресала, уламки типового посуду та ін.

У Житомирському курганному могильнику з 500 насипів було досліджено 77. У них виявлено горизонтальні трупопоховання на горизонті. Цікаво, що при трупопохованнях виявлено попіл і дрібні вуглини з вогнищ – явні пережитки обряду трупоспалення. У деяких похованнях знайдено цвяхи і залишки дерев’яних домовин. Супровідний інвентар становлять кільця, намистини, персні, залізні ножі, кресала, рештки дерев’яних відер, молотки, серпи, фрагменти кераміки, прясельця.

Безкурганні грунтові могильники відомі як на території міст, так і в сільській місцевості. На території Південно-Західної Русі (по Дністру і Пруту) в XI–XIII століттях панував безкурганний поховальний обряд. Частина грунтових поховань перекрита кам’яними плитами. Переважна більшість цих поховань не має супровідного інвентаря, але в окремих грунтових могилах трапляються обручки, намистини, персні, підвіски, пряжки, гудзики, кераміка, ножі, кресала, кам’яні точильні бруски тощо.

Окрему групу могильників становлять так звані дружинні поховання. Вони відкриті і досліджені в Ладозі (район Новгорода), у селі Михайлово під Ярославлем (Росія). На території України дружинні могильники досліджено в Києві, Чернігові, Шестовиці, Седневі, Вілгороді, Пліснеську та в інших місцях. Це курганні поховання, які вирізняються розмірами поховальних споруд, дерев’яними конструкціями, а також тим, що центральні чоловічі поховання дружинників супроводжували вбиті раби і рабині та коні. Тут виявлено дорогу зброю, коштовні речі та прикраси, окремі деталі одягу.

До багатих дружинних поховань Київської Русі належить курган Чорна Могила в Чернігові. Його висота становила 11, а довжина по периметру насипу -125 м. Під курганом у дерев’яній зрубній поховальній споруді виявлено останки воїна, підлітка і жінки. Поховальний комплекс супроводжувала велика кількість зброї, побутових речей, жертовних тварин і двох коней зі збруєю. Б.О. Рибаков висловив думку, що в Чорній Могилі було поховано князя, який за життя виконував функції військового і жерця. У цьому зв’язку цікаві знайдені тут дві посудини – ритони, виготовлені з рогів тура, окутих сріблом. На срібній пластині одного з них викарбувано рослинний орнамент, на другому, як вважає Б. О. Рибаков, дано зображення кощія, дівчини та орла (тотем). Кощій стріляє в орла, але стріла завертає у бік кощія. Отже, один із сюжетів давньослов’янської міфології знайшов своє відображення в цьому визначному творі прикладного мистецтва (курган добре датується золотою візантійською монетою 945–959 рр.).

План Десятинної церкви у Києві

Одне з дружинних поховань виявлено під фундаментом Десятинної церкви кінця Х століття на території Києва. Дружинник був похований у дерев’яному зрубі в супроводі вбитого бойового коня зі збруєю. Біля похованого виявлено залізні наконечники списів, бойову сокиру, рештки сагайдака з двадцятьма п’ятьма стрілами, залізні вудила і стремена, рештки шкіряних поясів з бронзовими пластинами, залізні і срібні пряжки.

Серед інвентаря дружинних могильників трапляються окремі привізні речі. На цій підставі норманісти шукають підтвердження теорії про те, що начебто держава на Русі була заснована скандинавами. До скандинавських речей зараховують так звані каролінзькі мечі та черетахотодібні фібули. Історики зброї довели, що мечі каролінзького типу однаково характерні для багатьох європейських країн. Вони знайдені і на тих землях, де варягів-норманів ніколи не було: Чехія, Словаччина, землі південних слов’ян.

Місцеві зброярі, безперечно, виготовляли і мечі каролінзького типу. Подібний меч виявлено поблизу містечка Фощувата на Полтавщині. На його лезі є клеймо давньоруського майстра: з одного боку леза читаємо: «коваль», а з другого – «Людота» або «Людоша» (очевидно, ім’я зброяра). Що стосується так званих черепахоподібних фібул, то вони справді походять зі Скандинавії. Виявлені в давньоруських дружинних могильниках, ці знахідки підтверджують, що у складі князівського війська були і скандинавські воїни-найманці. Місцеве східнослов’янське походження дружинних курганних могильників на Русі підтверджує виявлена в Гнєздовському могильнику під Смоленськом давньоруська корчага з написом «горушна». Корчага з написом за комплексом супровідних речей датується серединою Х століття.

Відомі поховання представників феодальної знаті при християнських храмах або біля їхніх стін. Виявлено князівські поховання в кафедральних соборах Києва, Чернігова, Галича, Переяслава. У київському Софійському соборі, наприклад, було виявлено мармуровий саркофаг, у якому поховано Ярослава Мудрого. Біля кафедрального собору Галича також виявлено кам’яний саркофаг. Біля церков у порівняно невеликих давньоруських містах також знайдено поховання у кам’яних саркофагах (Василів на Середньому Дністрі). Поблизу церков і монастирів, у печерах ховали церковних служителів (Києво-Печерський монастир, Бакота на Середньому Дністрі та ін.).

Десятинна церква. Реконструкція

Поховальні пам’ятки Київської Русі дають змогу якоюсь мірою з’ясувати етнічне питання. Вони доводять, що населенню різних районів Русі були притаманні певні етнографічні особливості, пов’язані з давніми традиціями східнослов’янських племен. За матеріалами ІХ – Х століть простежується також взаємне проникнення традицій населення суміжних областей. Щодо неслов’янського населення, то на півдні Середнього Подніпров’я його представляли тюркомовні кочовики. Певну, але незначну роль відігравали у складі населення Київської Русі вихідці зі Скандинавії, що перебували на службі у військових князівських дружинах. Серед поховань Середнього Подніпров’я є й могили вихідців з фіно-угорських областей Східної Європи. Нарешті, у лісостеповій зоні Подніпров’я наприкінці Х століття з’явилася частина населення