read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 164
Перейти на сторінку:
— засміявся Бобров.

Поїли ми, Бобров улігся спати, а я чергував. Обійшов тихенько кущами, прислухався. Нікого. Десь далеко-далеко гармати гримлять. Дуже далеко. Повернувся я до схованки нашої, дістав із наплічника зошит та олівець, почав записувати пригоди ці. Щоб не заснути.

Десь по обіді вже зібрався будити Боброва, коли почувся кінський тупіт. Я до землі припав, браунінг вихопив.

— Увага, увага! — почувся чийсь голос. Російською. Інтелігентна, судячи з вимови, людина. — Німецьке командування пропонує почесні умови здачі найкращому сищику Російської імперії Івану Карповичу Підіпригорі!

Я обережно визирнув з-за кущів, побачив у полі з десяток німецьких вершників і з ними полоненого росіянина, який кричав у бляшаний рупор.

— Іване Карповичу! Царський уряд кинув вас у саме пекло боїв, засвідчивши відсутність поваги. Німецький уряд дуже поважає ваші здібності і пропонує стати почесним гостем кайзера у Берліні, де вам буде забезпечено найкращі умови для творчості. Іване Карповичу, виходьте. До російського фронту вже далеко, і там на вас чекатиме військово-польовий суд. Якщо ж ви вийдете до німецьких військ, то на вас чекатиме генеральський вагон, який доставить до Берліна! Ви зможете писати далі! Іване Карповичу, зголошуйтеся і ставайте на бік сил цивілізації у священній боротьбі з варварами!

Полонений замовк, вершники чогось чекали.

— Ну що, Іване Карповичу, підете здаватися? — прошепотів тихо Бобров.

— Ні. Я їм потрібен для якоїсь гри. Не хочу, щоби мною гралися. Як вони здогадалися, що я тут?

— Допитали полонених. Можливо, змогли захопити документи зі штабу полку.

Вершники поїхали далі. Зупинилися на сусідньому полі, й полонений знову запропонував мені здатися. Судячи з усього, об’їхали всі околиці.

— Я дуже щасливий, що ви залишилися, Іване Карповичу, — прошепотів Бобров. — Я вірив у вас.

Я скривився. Бо подумав, що, не схотівши стати пішаком у німецькій грі, я залишився пішаком у грі контррозвідки, яка, здається, діяла за наказом моїх могутніх ворогів.

— Як хочете, то засинайте, Іване Карповичу, бо нам до ночі тут сидіти, — сказав Бобров за деякий час.

— За поручника я хвилююся. Лежить і лежить.

— А це добре, хай відпочиває і нам не заважає. Може, вже цієї ночі хоч якось шкандибати зможе, бо тягти його важкувато.

— Важкувато, — кивнув я. — Слухайте, Бобров, а розкажіть про себе, тільки правду.

Я подивився йому в очі, він відвів погляд, трохи розчервонівся.

— Та ви ж знаєте, міщанин я, з Владивостока, пішов добровольцем і...

— Як не хочете правди розповідати, то не треба. Я не наполягаю. Але і брехати мені не треба. У війні я нічого не розумію, а от на людях знаюся, — перервав його.

Зітхнув він, закусив губу, подивився на мене.

— Це ж вас не обдуриш, Іване Карповичу, найкращого сищика імперії?

— Обдурити мене можна, хоча трапляється це не часто. Але зазвичай дурити мене намагаються люди дурні. То й не вдається їм. Ви ж — людина розумна.

— А чого ви думаєте, що я щось не те про себе розповідаю?

— Бо міщани військами командувати не вміють, у гарматах не розбираються і по мапах та компасах не ходять. Та й виправка у вас військова.

Він засміявся:

— То хочете почути мою історію, Іване Карповичу?

— Хочу, але розумію, що той, хто примножує знання, примножує скорботу. Тож якщо вважаєте, що мені не слід знати, то краще не знатиму.

Він замислився, потім кивнув.

— Ні, не хочеться залишати питання у найкращого сищика імперії, про якого знають навіть у далекій Канаді. Але чи можу я просити залишити мою розповідь у таємниці?

— Можете. Одна з чеснот сищика — вміння берегти чужі таємниці. За це на мене ніхто не скаржився.

— Що ж, Іване Карповичу, тоді слухайте...

Пригоди неспокійної людини

  е знаю, звідки починати мені свою історію. Ну, можна з мого батька, Миколи Андрійовича, тульського дворянина, людини хорошої, але дуже вже непосидючої. Ця непосидючість у крові всіх Бобрових, а в батька схильність до пригод та мандрів була від матері, східної красуні, яку мій дід полонив у захопленому Карсі під час турецької війни 1828 року. Красуня належала до вельможної курдської родини, її батько та брати були відомими воїнами і споконвіку служили османському султану. Вони намагалися викупити сестру, дід мій викуп узяв, старого курдського бея вбив, а братів полонянки схопив і продав до Персії рабами. Так, дід мій був нівроку шибеник, його по всій губернії боялися, а кріпаки — так і зовсім тремтіли від самої його появи. Лише та курдська полонянка діда не боялася, і лише її він не насмілювався бити, хоча всі інші добре знали і те, який важкий у нього кулак, і те, які болючі в нього канчуки. Тираном був мій дід, але перед полонянкою відступав. Коли вона народила, дитину записав на себе, здивувавши всіх, бо ж до того багато дітей народжувалося в дідівському гаремі, зібраному з кріпачок, але всім давалися їхні прізвища. Тут спочатку доньку, а потім сина записали як Бобрових, і ті жили у панському будинку як спадкоємці. Невдовзі східна красуня померла, так і не вивчила російської, не хрестилась, не звикла до наших морозів. Дід більше не одружувався, хоча гарем продовжував тримати до самої смерті. А помер він після того, як спробував покарати доньку за неслухняність.

Донька його, чорнява та затята у матір і схильна до пригод та ризику в батька, спробувала втекти з якимось гусаром, але коханців спіймала батькова челядь. Тато вирішив пригостити доньку батогом, щоб навчити скорятися. Донька пообіцяла зарізати старого, якщо він хоч раз ударить. Дід не повірив і замахнувся. Пролунав постріл. Молодший брат, тоді ще десятирічний хлопчик, узяв подарований батьком пістолет і вбив тирана пострілом у серце. Потім усе зробили так, ніби дід сам себе застрелив, мовляв, дуже сумував за східною красунею. Сестрі довелося заплатити багацько хабарів, щоб домогтися потрібних результатів розслідування. Брат і сестра отримали у спадок величезні земельні наділи і близько двох тисяч кріпаків, після чого вирушили до Москви, де було життя, а не провінційна нудота. Сестра пірнула у світське життя, брат, мій батько, вступив до кадетського корпусу. Не встиг його закінчити, як почалася Кримська війна. Батько, йому тоді було п’ятнадцять років, попросився на передову, але йому було відмовлено.

1 ... 63 64 65 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"