Читати книгу - "Доторк"

Апарат опинився на звалищі в Хуарезі, звідки його транспортували у два мексиканські сталеливарні цехи, де розтопили й зробили частиною 500 тонн паль для укріплення будівель, а також 17 тисяч ніжок для столів.

Вантажівка, що везла радіоактивні палі назад у США, помилково повернула повз Лос-Аламоську національну лабораторію. Це вплинуло на сенсор радіації, який показав, що палі фонять.

Федеральні агентства по всій Америці негайно спробували відстежити радіоактивну сталь. Більшість ніжок для столів відшукали, але багато паль уже стали частинами будівель. В Аризоні кілька приватних будинків, медичний центр і державна тюрма мали радіоактивний фундамент, який розібрали й встановили заново.

Пікап, що досі залишається радіоактивним, конфіскували, проте не поховали. Наразі він став ігровим майданчиком для дітей. Записи показують, що через два роки після інциденту пікап усе одно впливає на лічильники Ґайґера з відстані 300 ярдів.

Гарний синій порошок

13 вересня 1987 року в Ґоянії, що в Бразилії, двоє чоловіків у пошуках металу в закинутій лікарні зняли сталеву обшивку з телетерапевтичної устави, що містила цезій-137 у формі порошку. Вони забрали речовину до одного з чоловіків додому. Невдовзі в того почалися блювота, запаморочення та діарея. Через п’ять днів він спробував пробити обшивку вдома, не знаючи, що вона містить блок дуже радіоактивної солі хлориду цезію вагою 3,5 унції. Гарний синій порошок висипався. Чоловік уявлення не мав про те, що заразив будинок і що порошок потрібно знищити, а землю навколо місця, де він просипався, викопати й вивезти.

Чоловік продав радіоактивну капсулу сусідові, що поклав її у свій гараж. Тієї ж ночі чоловік побачив дивне блакитне світіння з капсули і, вважаючи, що вона може мати якусь цінність або, можливо, надприродні сили, забрав її в дім. Протягом трьох днів вони з дружиною запрошували сусідів, друзів та родичів, щоб ті подивилися на яскраву речовину.

За допомогою викрутки один із друзів відколов кілька фрагментів порошку цезію. Деякі були завбільшки з боби, деякі — як зерна рису. Чоловік забрав кілька шматочків додому, віддав один братові, а також іншим у сім’ї. Деякі з них прикрасили собі шкіру яскравим синім порошком.

Дружина сусіда невдовзі почала страждати від блювоти й діареї. Місцевий лікар запевнив, що в неї алергічна реакція на їжу й що просто треба відпочити. Невдовзі жінка померла.

Приблизно в той же час один із працівників звалища забрав кілька шматочків цезію собі додому, де залишив їх на кухонному столі. Його шестирічна дочка, що гралася цезієм перед вечерею, також померла.

Унаслідок інциденту опромінилося 249 людей. 550 працівників протягом 4 місяців перевіряли й знезаражували радіоактивні місця, а ще три місяці знадобилося, щоб знезаразити 45 громадських місць.

Радіоактивний єгиптянин

28 червня 2000 року «Арабські новини» повідомили, що якийсь радіоактивний матеріал знайшли в будинку фермера, що проживав у єгипетському селі Меет-Хайфі губернаторства Кальюбія. Спочатку Міністерство охорони здоров’я Єгипту оголосило, що джерело радіації — це радіоактивні викиди, завезені з-за кордону.

Наступного дня «Арабські новини» опублікували виправлене повідомлення Міністерства охорони здоров’я. Насправді 5 травня 2000 року цей фермер знайшов металевий інструмент на дорозі біля його села Меет-Хайфи. Переносний рентгенограф містив іридій-192, бета-гамма-випромінювач, який використовують у промисловій радіографії для перевірки злютованих швів у нафтових трубах, а також для проведення інших промислових перевірок.

Вважаючи, що пристрій має якусь цінність, чоловік забрав його додому. 200—300 односельців пізніше опромінилися. Фермер і його дев’ятирічний син померли через кілька днів.

Крадії в Таїланді

Банґкок, Таїланд. «Щоденний оглядач Оману» (1 жовтня, 2001 рік) повідомив, що 19 вересня пристрій, який використовують для перевірки зволоженості ґрунту, викрали зі складу цивільного будівництва.

У статті йшлося: «Існує загроза, що не в тих руках він може спричинити травми й смерть, повториться торішній інцидент, коли триста людей загинуло внаслідок контакту з радіоактивним кобальтом-60». Від радіації, згідно зі статтею, також постраждало одинадцятеро людей, крім того, вона справила довготривалий вплив на сотні інших постраждалих.

Начальник Комітету мирної ядерної енергії Кайнгкорн Петчабутр звернувся до крадіїв з проханням повернути техніку з цезієм-137, америцієм-241 та берилієм.

Невідомо, чи крадії прожили достатньо довго для того, щоб дізнатися, що викрали радіоактивний пристрій.

«Брудні» бомби

28 листопада 2001 року «Нью-Йорк таймз» опублікувала статтю в авторській колонці Мнасура Іджаза (науковця-ядерника, чий батько був один з піонерів ядерної програми Пакистану) і Р. Джеймза Вулсі, колишнього директора ЦРУ (з 1993 до 1995 рр.): «Навіть якщо ймовірність того, що терористи виготовляють ядерні бомби, невисока, значну загрозу становлять терористи, що використовують радіоактивні матеріали у виготовленні низькотехнологічних “брудних” бомб… Головна проблема для ядерної безпеки, яку сьогодні становить “Аль-Каїда”, — це доступ до радіоактивних матеріалів у Пакистані».

Автори зазначали, що, гадано, Ісламабад має матеріали для 25—40 бомб середньої потужності. Процедури зберігання змінилися 7 жовтня 2001 року, після початку американського бомбування Афганістану. «Ядра урану й плутонію, що зберігалися окремо, а також детонатори перенесли в шість нових таємних місць по всій країні».

«Ми знаємо, що частина цих радіоактивних матеріалів може опинитись у простіших вибухівках — аж до каністр із бензином. Ми знаємо, що терористи купують і продають радіоактивні матеріали для створення “брудних” бомб».

Радіобрухт

Згідно з повідомленням на веб-сайті newsteel.com, опублікованим у червні 1997 року, керівник радіаційної програми в 5-му районі Чикаго від управління охорони довкілля заявив, що кобальт-60 залишається поширеною проблемою в сталевій промисловості. Прилади, що містять кобальт-60 і використовувані в радіографії, не перебувають під належним контролем з боку їхніх власників і часто потрапляють у брухт.

Значна частина цих металів залишається непоміченою навіть після того, як їх перетоплять на сталь… У кількох випадках вироби зі сталі, імпортовані в США, мали високі рівні радіації від кобальту-60, зокрема продукти з Індії, Тайваню й Мексики. 1983 року в США одна зі сталевих компаній перетопила значну кількість кобальту-60, проте працівники виявили радіацію, ще поки рідка сталь була в ковші.

У серпні 1997 року Міністерство енергетики оголосило про план продажу 6 тисяч тонн нікелю, а згодом іще додатково 10 тисяч тонн.

Хоча нікель був радіоактивний, Міністерство енергетики заявило, що, раз немає стандартів, яка радіоактивність у нікелі безпечна, воно наполягає, що ніяких правил не порушує.

Цей план зіткнувся з жорсткою опозицією. Директори сталевої промисловості й опоненти в Конгресі об’єдналися з керівниками профспілок та захисниками довкілля й розкритикували план. Радіоактивний метал, зазначили вони, може потрапити в деталі для автомобілів, застібки, столове приладдя та навіть у