Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Магія — це не лише сила, але й вибір.

А кожен вибір має ціну,

яку не завжди вдається передбачити.

Я сиділа на кухні, дивлячись у вікно, за яким розкинувся сад. Зелені кущі, переплетені квітами, легенько хиталися від подиху вітру, а сонячне світло пробивалося крізь густе листя, утворюючи візерунки на землі. Здавалося, що цей сад жив своїм життям, повним спокою й гармонії, але мені це не приносило полегшення.

Я крутила в руці порожній стакан, пальці мимоволі стукали по його краю. Мої думки були далеко. Кассандр навідріз відмовився обговорювати Безсердечну, а я не могла позбутися бажання повернутися до цієї теми. Чаклун, хоч і був нестерпним, але завжди здавався джерелом невичерпної інформації. Як я й очікувала, він лише буркнув, щоб я не забивала голову дурницями, зосередилася на навчанні та не відволікала Вельмора.

Його слова, сухі й відчужені, залишили після себе важку порожнечу. У кімнаті запанувала тиша, яку порушувало лише шелестіння трав, які Кассандр розкладав на столі. Його руки рухалися плавно й методично, ніби ці дії були для нього медитацією.

У моїй голові роїлися думки про все те, що в цьому світі здавалося мені недосяжним і незрозумілим. Нарешті я різко повернулася до нього, зважившись на несподіване запитання.

— Касс, — раптом сказала я, намагаючись привернути його увагу.

— Хм? — буркнув він, навіть не піднявши голови. Його руки продовжували займатися травами, ніби я була просто частиною фону.

— Чому в Аларії немає інтернету?

Його руки завмерли. Він обережно поставив банку з травами на полицю, лише після цього повільно повернувся до мене.

— Інтернету? — перепитав він, піднявши одну брову.

— Ну, так. Це ж базова річ! — я нахилилася вперед, намагаючись передати всю важливість свого запитання. — У нас він є скрізь. Навіть у найглухіших селах можна знайти вайфай.

Кассандр глузливо усміхнувся, легенько зітхнув і продовжив розкладати флакони.— Інтернет. У світі, де люди настільки залежні від нього, що не можуть навіть запам’ятати дорогу додому без карти?

— Це не залежність! Це зручність! — обурилася я, схрестивши руки. — Я могла б знайти відповіді на свої питання за дві секунди. А тут? Тут усе доводиться питати в тебе.

Він коротко посміхнувся куточками губ і знову взявся за трави.

— Уяви собі, — сказав Касс, знову повертаючись до трав. — В Аларії люди вважають, що знання мають здобуватися через працю. А не через натискання кнопки.

— І це нормально для вас? — скептично запитала я відкидаючись на спинку стільця.

— Абсолютно. Ми цінуємо особистий досвід і реальні знання. А інтернет… — він замислився на мить, — це просто велика павутина, яка плутає ваші думки.

Я закотила очі.

— Ну, може…, але мені було б легше тут жити, якби я могла хоча б гуглити твої трави.

Касс поглянув на мене через плече й злегка всміхнувся.

— Якби у тебе був інтернет, ти б ніколи не дізналася, що таке емурзія чи рагур. А тепер ти це запам’ятала.

— Тільки тому, що ти на мене накричав, — буркнула я відвертаючи погляд до вікна.

Касс повернувся до мене з насмішкуватим поглядом.

— І ти ж пам’ятаєш?

Я зітхнула й відвернулася до вікна.

— Так, але це все одно не виправдовує відсутність вайфаю, — відповіла я, повернувши до нього голову.

Кассандр лише помахав головою, знову повернувшись до своїх справ.

Якби тут був інтернет, я б не витратила два дні тільки на те, щоб знайти рецепт зілля для третього завдання. А після того, як знайшла, ще день намагалася прийти до тями від його складності.

Звісно, я не збиралася просити Касса приготувати це зілля. Це було безнадійно. Доведеться зробити все самій.

Назва зілля: Сходження Долини.

Статус: Заборонене у більшості чаклунських спільнот через свою небезпечність і неминучі наслідки.

1. Головний інгредієнт: Живий мухомор із Долини (Amanita Regenera) — рідкісний вид, що росте лише в Долині Димчастого Потоку, під покровом густого моху. Він відомий здатністю «вбирати» час із навколишнього середовища.

2. Час збору: Мухомор зрізають тільки на світанку, коли тінь від східного пагорба падає на найстаріший дуб у долині.

3. Настоювання: Зілля настоюється протягом 13 ночей під світлом неповного місяця, але так, щоб місячне сяйво в жодному разі не торкалося посудини прямо. Зілля ставлять у закритій теплиці, де крізь тканину білого шовку, натягнуту над ним, місячне світло пропускається у розсіяному вигляді. Якщо хоч один промінь безпосередньо освітить зілля, воно втратить силу та стане отруйним.