Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Припалими до землі показані переважно котячі хижаки родини пантер (левиці чи леопарди), що побутували протягом усього скіфського часу. Ті ж котячі у час від VII — до V ст. до н. е. показані у позі ембріона, та інколи вже у класичну добу трапляється подібний образ вовка.

Інша популярна поза хижаків — тварина, що йде або стоїть. Досить відомим є образ котячого з Келермесу, якого показано припалим до землі, ніби готовим до стрибка. Показані хижаки і у позі годування (коли морда ніби впирається у землю), що в основному присутній на виробах із середнього Подоння у добу скіфської класики.

Популярними були і не повні зображення хижаків, а лише їх голів у фас та профіль, лап та протом. Голова у фас переважно представлена образом котячого (часто лева) з відсутньою нижньою щелепою. У випадку ж зображення голови у профіль, вона вже може належати і котячому, і вовку (переважно об’ємні). Відокремлені лапи хижаків значно важче співвіднести із певним видом тварини. Ними в основному декорують кінські бляхи, нащічники та наносники часу скіфської класики.

Копитні

Зображення копитних тварин у скіфському звіриному стилі могли позначати як тварину виду, що є в природі: оленя, лані, лося, цапа, барана, коня, бика, кабана; так і поліморфного, створеного із декількох видів звірів. До останніх відносять образи так званих лосекозлів, рогатих коней, бородатих оленів із головами хижих птахів та ін. Проте зображення гібридних істот кількісно значно поступаються реально наявним у природі копитним. Також, як і у випадку з хижаками, широко використовувалися зображення окремих частин копитних, а саме вух, ніг та інколи рогів.

Із усіх реалістичних образів копитних найуживанішим є олень. За підрахунками А. Р. Канторовича, їм належить третина від усіх зображень копитних. Оленя чи лань показано у позах лежачи, стоячи та напівстоячи. Вони переважно лежать у жертовних позах (із підібганими під тіло ногами), що властиві для архаїчної доби. У класичну вони майже витісняються образами спокійно лежачої тварини.

На другому місці за популярністю стоять зображення коня, якого в основному передано через його окремі частини (голова та ноги). Повнофігурно вони показані лише лежачи.

Зображення лося також характерні для всього часу існування скіфського мистецтва, проте починаючи з кінця VI ст. до н. е. вони починають змішуватися із іншими образами тварин:оленя, хижого птаха на навіть міфічного грифона.

Образ гірських барана та цапа є відносно менш популярними, причому перший в основному переданий лише зображенням голови, протоми та ногами, а другий — переважно повнофігурно. У класичну добу виникає повнофігурний гібрид цих двох тварин, названий лосекозлом, оскільки має типово лосину морду в поєднанні із рогами гірського козла.

Образ кабана з’являється з середини VI ст. до н. е., лежить десь на пограниччі між копитними та хижаками, оскільки ця тварина уособлювала радше переможну, а не переможену сторону.

Ще менше для скіфського звіриного стилю властиві зображення биків: спочатку лише голови (у Прикубанні), а у першій половині V ст. до н. е. відоме вже повнофігурне.

Птахи

Образ птаха у більшості втілений через зображення денних хижаків (Falconiformes), на що вказує форма дзьоба. Вони переважно показані у вигляді лише голови, значно рідше — повнофігурно із розправленими або напівскладеними крилами та головою у профіль. Повнофігурні зображення відомі також у об’ємних виконаннях. Окрім того, відомі і сцени шматування птахом риби, зайця чи інших істот. Часто образ птаха було показано лише через зображення кігтя. Образи хижих птахів прикрашали найрізноманітніші предмети: кінську вузду, зброю, одяг, посуд, навершя.

Відомі також зображення менш чисельних водоплавних птахів, які також відомі редуковані і повнофігурні.

Грифони

Найпопулярнішим поліморфним персонажем скіфського звіриного стилю є грифон. Саме тому спеціалісти з орнаментального мистецтва кочовиків (М. В. Погребова, Ю. Б. Полідович, А. Р. Канторович) присвятили йому велику кількість спеціальних робіт. Однак, незважаючи на візуальну подібність, більшість зображень грифонів є доволі розмаїтими та змінюваними у часі. Дослідники пояснюють різницю насамперед корінням іконографічних традицій. Так, слово «грифон» походить від грецького «гриф». Давні грецькі автори згадують грифів починаючи з VIІ ст. до н. е. (поема «Арімаспея» Аристея Проконесського) як тварин, що схожі на левів із крилами орла. З деякими відмінностями описи цих істот згадуються у багатьох інших авторів (Ктесій, Геродот, Еліан, Есхіл та ін.). Проте, вірогідно, до грецької міфології гриф прийшов із Близького Сходу (Ассирії), де уявлення про подібні міфічні створіння та їх зображення існували значно раніше.

Виходячи із цього, образи грифонів у мистецтві скіфів прийнято поділяти на такі типи: передньоазійський або орієнталізуючий, ранньо- та пізньогрецький, ахеменидський та скіфський. Усі вони, крім останнього, мають риси птаха (крила, голова) та котячого хижака (тулуб). Часто образи грифона є повнофігурними та редукованими (лише голова чи протома). Зображення передньоазійського типу присутні на явних урартійських трофеях — аплікаціях піхов мечів із Литого та Келермеського курганів[38]. Їх особливостями є наявність гребеня на шиї та голові із завитком. Грифон ранньогрецький переважно представлений із відкритою пащею та висолопленим язиком, з округлим виступом на голові. Грифон ахеменідського типу має вигляд лева з крилами та рогами цапа. Пізньогрецький — зображувався із головою орла та перетинчастим гребенем. І, нарешті, скіфський грифон переважно представлений головою хижого птаха із вухами. Такий незначний фантастичний елемент дає підстави частині дослідників відносити ці зображення до птахів, а не міфічних істот.

Часто грифони на зображеннях виступали у ролі сторони, що нападає та шматує.

Бараноптах чи грифобаран?

Єдиним власне скіфським синкретичним персонажем є так званий бараноптах (термін було запропоновано М. І. Артамоновим). Часто використовується і друга менш точна, оскільки складові персонажа саме баран та птах, а не грифон, назва — «грифобаран». Він є найпопулярнішим фантастичним персонажем у скіфському мистецтві за архаїчної доби. Його представлено в основному зображенням голови птаха із закрученими переважно навколо ока баранячими рогами. Цілком у стилі звіриного стилю скіфів цей елемент інколи містить зооморфні перетворення. До повнофігурних зображень, Ю. Б. Полідович досить справедливо запропонував відносити орнамент на псаліях (елементах кінської вузди) протиставлені кінці яких мають вигляд голови бараноптаха та кінцівки копитної тварини. Такий підхід дає можливість зрозуміти, що скіфи під цим образом мали на увазі саме копитну тварину із рогами барана та пташиною головою. Водночас, є протилежний, висловлений В. П. Андрієнко, погляд на редуковані зображення бараноптаха, як втілення якогось царственого рогатого птаха.

Гіпокамп

Зображення цих істот отримали назву гіпокамп через велику подібність до тварини морський коник (риба роду Hippocampus). Проте існує багато інших термінів, що пропонуються для позначення істот, що поєднали у собі грифона чи коня із довгим риб’ячим хвостом та плавниками (наприклад, крилатий гіпокамп, скіфський дракон та ін.). Такі створіння завжди показані у профіль, вони можуть бути як однофігурними, так і у сценах. Належність до атакуючої сторони вказує на хтонічність описаних істот та на їхній зв’язок із нижнім світом. Слід зауважити, що С. С. Бессонова спочатку трактувала цих створінь зі сцен шматування як «собако-птахів», проте пізніше також