Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Каміла

Я широко посміхнулася. Зараз ми з Катею та Денисом сиділи за столом а Макс стояв за два кроки біля сковорідки. Добре, хоча б плитка газова що на ній можна готувати їжу. 

- Що ви смієтеся обоє? Вам ані трохи не соромно? Змусили хлопця млинці їм пекти, - Макс вдав обурення.

- Ліда ж сказала що ти за старшого, - сказала Катя.

Макс посміхнувся.

- Але коли мені потрібно, ти не завжди слухаєш мене як старшого.

Катя закотила очі.

- Наприклад.

Макс хмикнув.

- Брати до уваги хоча б у дитинстві після школи. Взимку. Як ти з Боженою сніжками кидалися. Я казав, що руки потім мокрі будуть. Але ж ні, ти вперлася що нічого не буде.

Катя набурмосилася.

- Подумаєш, захворіла трішки.

- Трішки? Ну якщо для тебе тиждень вдома з температурою 38 це трішки то все.

Катя глянула на нього з під лоба.

- Розумник, ти також не був золотцем. Так що все порівно.

Макс похитав головою із посмішкою а тоді повернувся до сковорідки та вийняв млинець. Він розклав усі приготовані на тарілки та поставив перед нами. Хоча...за весь час ми всі троє встигли у нього прямісінько з-під носа забрати найгарячіші. Тому голод точно вже був відсутній. Макс поставив перед нами всіма какао а собі налив чаю і сів біля мене.

- Макс, а хіба готувати це не дівчача справа, - спитав Денис зацікавлено дивлячись на нього.

Макс хмикнув.

- З такими дівчатами. як твої сестри краще вміти. Щоб з голоду не померти. Але і хизуватися цим точно не можна.

Денис посміхнувся.

- А якщо я спечу торт, дівчині сподобається?
Мої брови злетіли вгору.

- Ти спочатку духовку навчись включати, а потім думай про це, - сказала я.

Ми повечеряли Максовими млинцями із варенням а опісля прийшов час лягати спати. Ми встали з-за столу і Макс поставив посуд у посудомийку. Світла і досі не було. Раптом Катя розчаровано занила.

- Каміла, в тебе телефон включений?

Я знизила плечима.

- Не знаю, мій на горі.

Катя розчаровано показала екран свого. Макс хмикнув.

- А треба було його підзарядити а не чекати останнього моменту. 

Катя важко видихнула.

- Ти вже точно як батько. Такий же продуманий, пропланований. І Каміла, не дивуйся якщо він одного дня сане залежним від роботи. Хоча це вже виконано.

Макс склав руки вбоки а мене починала смішити ця їхня сутичка.

- Катя. в тебе є шанси зараз опинитися на підлозі, - сказав він спокійно.

- Чому? спитав Денис котрий і досі сидів на стільці.

- Ну, тому що вона жахливо лоскочеться.

- Та я мовчу, - сказала Катя піднімаючи руки в знак смирнності а Макс посміхнувся.

- Так як телефон Каті вимкнений, Денис боятиметься лягати в темноті а залишати свічку горіти ризиковано, то що з цим робити? - спитала я дивлячись на всіх.

- А з задачею моєю що робити? Ви так її і не розвязали, - сказав Денис таким тоном наче це зараз найбільша проблема у світі.

- Яка задача?

Денис показав Максу книжку а той підняв свої брови а тоді почухав потилицю. Його губи склалися сішно у дудочку а тоді він сказав те, що нас усіх здивувало.

- Це ж елементарно. Ліворуч.

- Чому? - спитали ми в одни із Катею голос.

- Ну як же, дверей не видно. А вони з прової сторони завжди. 

Катя засміялася. 

- Ми сиділи півтора години, а він прийшов і сказав що ліворуч, - сказала я з посмішкою.

- Ну, можливо у мене інтелект більший ніж у вас разом взятих.

- Ей, інтелект. Не ображай тут нас. - сказала Катя а Макс посміхнувся.

- Стосовно ночі. Можемо лягти всі четверо у вітальні. Я з Денисом на землю. Поставимо покривало а ви з Катею на диван. 

Я глянула на Катю. Вона заперечливо похитала головою.

- Ні, ми обоє не помістимося на дивані

Брови Макса здійнялися вгору.

- Тоді як?

Катя посміхнулася.

- Дениса на диван, а ми троє на землю.

Хвилин за десять ми уже біли у вітальні а Макс ніс із другого поверху ковдри. Все ж, було уже холоднувато. Денис наче король скоро заснув на дивані, а мені було настільки холодно що здається аж зуби цокотіли. Свічки Макс погасив а фонарик уже також не горів. Єдиний признак того, що тут був хтось крім мене це тепло поруч. Катя лягла з одного боку біля Макса а я з іншого. Всі ми лижали на спині. Не знаю скільки часу пройшло, але я здригнулася від голосу Макса.

- Господи, враження що я з двома дзвонами сплю, - сказав він пошепки.

Денис уже тихо сопів на дивані.

- Тобто? - спитала тихо Катя.

Ну, принаймні я не одна тут безсонна.

- Одна зубами цокотить, інша тремтить. 

- Ми раді що тобі все чудово, - сказала я.

Макс хмикнув. Раптом його рука опинилася піді мною і я ахнула коли раптом стукнулася об його гуди.

- Макс! Попереджати треба, - сказала Катя.

Я побачила її силует.

- Ну, якщо ви самі дорослі дві людини не додумалися зменшити відстань то я вирішив сам це зробити. 

Гаразд, тепліше справді стало. Але тепер я не могла спати по іншій причині. Все ж, лежати на грудях у Макса коли його рука і досі на моїй талії не так легко. Бо думки, знаєте чи ви, редагуються зовсім у не пристойні сцени.

Не знаю, як я заснула але прокинулася від того що хтось піді мною ворохнувся. Я розплющила очі і побачила чорний светр Макса. Погляд знайшов Катя рука котрої була в міліметр від моєї. 

Гаразд, принаймні я не одна спала на Максові. Але. Катя його сестра, тому це не викликає такого феномену. Голова Макса повернулася на подушці і я прикусила губу розглядаючи його обличчя. Все ж, коли повіки хлопця затріпотіли я вдала що сплю. Чому? Не знаю. Напевно було б дивно, якби Макс дізнався що я за ним шпигувала поки він спав. Але...те, що він прокинувшись і досі не забрав свю руку із моєї талії викликао в мене посмішку котрої я не стримала.

- Спожіваюся, тобі сниться справді щось чудове дюймовочка, - я здригнулася почувши його гарячий подих біля свого вуха.

Чорт. Я розплющила очі і глянула на нього.