Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Я здивовано підняла брови.

- Вибач, але якби ти мене не відволік воно б не згоріло! - сказала я обурливо а тоді мої щоки спалахнули адже в кімнаті була мама.

Макс хмикнув.

- Я не про те що воно згоріло. Я про те, що ти сюди солі не пошкодувала. 

Я нажмурила брови. Я підішйла та відсмикнула маленький вже більш пригорілий шматок та скривилася виплюнувши його. А тоді згадала.

- Блін, я двічі сіль дала.

Макс хмикнув і похитав головою.

- Молодець. Твій майбутній чоловік точно не пропаде з такою кухарочкою.

Я скривилася. Хотіла сказати щось на рахунок "Не хвилюйся, ти вже не отравишся" але прикусила язика. Мама підійшла та потерла моє плече.

- Ну, подумаєш згоріло. З ким не буває. Є хліб. Є масло. Я ковбаска, зараз за хвилину канапок наробиш. Правда?

Я посміхнулася і кивнула головою.

На годиннику була пята вечора. Я із Катею та Денисом сиділи внизу на дивані, і дивилися якийсь фільм коли почули стукіт каблуків. Денис присвиснув а я стукнула його по руці.

- Не свисти, грошей не буде.

Хоча...мені зараз також хотілося повторити його знак. Мама була в синіж джинсах, білій сорочці, пальті. Її зачіска і макіяж говорили все самі за себе, Вона кудись іде. Мама нервово потерла свою руку.

- Настільки погано? 

- Ні, ви що. Це...ви неймовірні, - сказала Катя.

Я кивнула головою.

- Ти до тітки?

Мама заперечливо захитала головою.

- Георгій написав що у нього для мене сюрприз. Тому я їду. Ви ж...не проти.

Я посміхнулася, а Катя здається також.

- Ми? Ну, - вона глянула на Дениса, - Думаю три проти одного нічого не варто. Ми вже достатньо дорослі у свої двадцять щоб заперечувати вам кудись їхати.

Мама посміхнулася.

- Гаразд, тільки я вечерю не встигла приготувати...

- Ми замовимо доставку. - почула я голос Макса. 

Він стояв на сходах посміхаючись. Мама повернулася до нього.

- Ти за старшого, сподіваюся у вас все буде добре. Якщо щось дзвоніть, - сказала вона.

За дві години я вже сиділа із Денисом на кухні разом із Катею. Ми роздумували над задачею із математики. Наче, перший клас а враження що важка арифметика. І це враховуючи що я математику взагалі не знаю. 

На фото  автобус та вікна. І запитання, в яку сторону він їде.  І, як це зрозуміти? Я важко видихнула. У животі забурчало.Напевно, канапок не вистачило настільки довго. 

- Батько дзвонив, через погоду рух транспорту перекрили. Вони щалишаються за містом на цю ніч. - я аж здригнулася коли почула його голос.

Катя глянула на нього.

- То вихдить...ми самі?

Макс знизив плечима.

- Так, а іще доставку не закажемо через ту ж причину що і батьки не повернуться.

Я зауважила його "батьки", схоже він підсвідомо мав на увазі тільки батька, адже я помітила що попри його теперішню приязнь до матері хлопець звертаєтся до неї як "тітка Ліда", ну а я до його батька як "Містер Георгій". Дивно. Напевно, 

- І? Хто буде готувати? - раптом спитав Денис, - Я зголоднів.

Катя одразу ж підняла руки.

- Точно не я. Мій максимум це так як у Каміли, щось спалити.

Я хмикнула.

- Я також відпадаю.

Раптом ми всі закричали. Світло у будинку зникло. 

- Мені страшно, - занив Денис.

- Господи, що двадцять а що пять, - сказав Макс і схоже вийняв телефон та ввімкнув фонарик. Він глянув на Катю.

- Ти знаєш де у будинку свічки?

Вона кивнула головою. 

- Ну тоді тримай телефон і знайди. 

Дівчина підійшла до нього та взявши мобільник пішла кудись на другий поверх. І чому я не ношу свій завжди поряд? Ми залищилися в одній темряві. Я скрикнула відчуваючи чиюсь руку на своїй талії.

- Каміла, я не думав що ти така ляклива, - почула голос Макса біля свого вуха.

По тілу пройшлися мурахи. Губи хлопця розімкнулися і він вкусив мене за коочку вуха а я ахнула.

- Що ви там робите? - почули ми голос Дениса а я ледь не впала адже взагалі забула що він за якийсь сантиметр від мене.

- Нічого. Твоя сестра жахливо мерзне. Я як інтелігент намагаюся її зігріти. Вона просто злякалася мого дотику, - сказав Макс.

Знову запала тиша. Його пальці пересувалися по моїй шкірі. Так, я була в худі але як рука опинилася під ним мені було невідомо. Я міцно стиснула щелепи коли подушки пальців Макса почали описувати кола нижче пупка. 

- Макс, я знайшла свічки, - почули ми голос Каті і незабаром світло знову повернулося до нас. 

А за хвилину ми вже сиділи у кімнаті повні світла. Макс вимкнув лампи, котрі були ввімкнені щоб уникнути замикання коли вони ввімкнуться а натомість по кухні запалив свічки. Тому, було принаймні не так темно.

- Ну, і? Зі світлом вияснили а їжа? - спитала Катя важко видихаючи і глянула на Макса мило кліпаючи очами. 

Той хмикнув.

- Звичайно ж, у будинку двоє дівчат а готовка все одно для хлопця.

- Ну, якщо ти хочеш знову їсти вугілля або ж росольник то я не проти, - сказала я посміхаючись.