Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

вантаж до Амстердама. Оскільки ніхто не знав про золото і, крім того, вона завжди могла зробити більше, вона абсолютно не турбувалася про його безпеку. Бланшфлер вже чекала на неї на кухні. Як виявилося, Ворстіус мав деяке небажання ганьбити свій науковий авторитет і фальсифікувати сертифікат, але німкеня просто набридла йому умовляннями настільки, що він швидко зім'явся, аби тільки вона дала йому святий спокій. В результаті вони стали власниками шести цибулин Semper karolinus, безцінного тюльпана зі степів Монголії.

Дівчата зголодніли, тому все ж попросили у слуг щось поїсти, перш ніж повернутися до Амстердаму. Скромні голландки встигли їх дуже полюбити, тому пригостили по-королівськи: подали смажену куріпку, баранину, зацукрований інжир, свіжий хліб, кілька сортів сиру і відкоркували одне з найкращих вин з льоху. Не встигли Катаріна і Флер поїсти, як попрощатися прийшли Ворстіус та інші професори і навіть сам ректор Тісіус. А оскільки ввічливі голландці не відмовляються від їжі, вечеря перетворилася на невеличкий бенкет, люди постійно заходили і виходили, аж поки професори не змішалися зі студентами та містянами з довколишніх будинків.

– Я ніколи не приховував, – сказав ректор, намагаючись витрусити крихти хліба з криза, – що я більш ніж скептично ставився до ідеї "Імператора" прийняти дівчину до нашого університету. Також не приховую, що радий, що цей небезпечний прецедент добігає кінця. Але я розраховую на те, що дами не забудуть Лейден і відвідуватимуть нас щоразу, коли будуть поблизу.

Він підняв свій кубок у їхню сторону.

Професори посміхнулися собі під ніс. Всі вони добре знали, що консервативний Тисіус ніколи в житті не зізнається в цьому вголос, але сумуватиме за дівчатами. Вони теж це знали, тому ввічливо відповіли на тост. Нарешті, через кілька годин, коли всі вирази вшанування, поздоровлення і запевнення у вічній дружбі були висловлені, вони змогли попрямувати до виходу.

Однак перед тим, як вони вийшли на вулицю, Йоганна фон Найбор несподівано вбігла до кам'яниці, розвіваючи своїм світлим волоссям.

– Чого тобі треба? – підозріло буркнула Катаріна.

– Поговорити, – холодно відповіла шпигунка. – Але давайте поїдемо звідси кудись, бо від Лейдена мене нудить.

Розділ XV

Карл Людвіг з'явився у квартирі Кунеуса без попередження. Катаріна і Бланшфлер ще не повернулися з Лейдена, і навіть Еркісія не був настільки нахабною, щоб відправити номінального принца Рейху, тому, за браком кращого варіанту, прийняв його у вітальні. Кілька хвилин вони страшенно мучилися, іспанець не хотів зізнаватися, хто він такий, тож ухилявся, як міг, намагаючись підтримати розмову. Лише поява господаря врятувала ситуацію.

Віттельсбах виявився для юриста надзвичайно вдячним співрозмовником, адже Кунеус спеціалізувався на теорії систем і охоче розповідав молодому принцу про можливі соціальні рішення в республіках, а принц, у свою чергу, з ентузіазмом ділився своїми ідеями щодо управління з набагато більше начитаним вченим. Еркісія був трохи знуджений розмовою, але ввічливо слухав, з деяким здивуванням відзначаючи, що невипомітний принц має багато розуму в голові, і що він насправді є порядною людиною. Очевидно, вигнання і життя вигнанця при чужих дворах позбавило його проблем, пов'язаних з типовим дворянським вихованням, яке зазвичай веде прямо до ідіотизму і роздутого его.

Їхню розмову перервав грюкіт дверей і звук підвищених жіночих голосів у коридорі. Через кілька секунд фон Найбор і Катаріна вбігли до вітальні, мов фурії, обидві розлючені до неймовірності. За ними прослизнула бліда Бланшфлер і швидко зайняла стратегічне місце в кутку.

– Та мені начхати! І взагалі, тебе ніхто в дім не запрошував, тож, будь ласка, забирайся геть! – кричала Катаріна, розмахуючи руками. Пасма волосся вислизали з її кока і розліталися по обличчю золотистою вуаллю.

– Або ти виконуєш рішення стадхаудерату, – відповіла фон Найбор, стиснувши кулаки, голосом, від якого, здавалося, холонуло повітря, – або я дотримаю свого слова, і ти не залишишся в Нідерландах більше ніж на день.

– Я сидітиму тут стільки, скільки захочу! Ти навіть не маєш права до мене доторкнутися, я німецька графиня, чорт забирай!

– Мені насрати, тут тобі Нідерланди, а не якась швабська глушина!

– Я дуже перепрошую... – втрутився Еркісія, ставши між ними. – Ви не могли б трохи заспокоїтися? Якщо ви не помітили, у нас гість. – Він показав на Карла Людвіга, який зніяковіло вовтузився з ґудзиком на каптані.

Фон Найбор вилаялася, але принцові вклонилася.

– Ваша герцогська високість, прошу вибачення. Я не сподівалася побачити тут вашу герцогську високість.

– Але я тут. – Карл Людвіг насупився. – То чому б пані не присісти і не випити вина? Прошу вибачити мені, – звернувся він до Кунеуса, – за те, що я тут так розпоряджуюсь.

Адвокат відповів зневажливим помахом руки, даючи зрозуміти, що обставини дозволяють відійти від етикету.

Дами дозволили собі сісти на стільці, але повітря між ними затріщало від стримуваної люті. Запала довга хвилина мовчання. Фон Найбор виглядала так, ніби рахувала до десяти, щоб заспокоїтися.

– Я щойно повідомила пані Катаріну, – нарешті заговорила вона голосом, сповненим гніву, який вона намагається подавити, – що вона повинна припинити робити те, що вона робить, чим би це не було насправді.

– А звідки, якщо дозволите запитати, ви отримали цей наказ? – доброзичливо спитав принц.

– За останні кілька днів наша юна етеромантка, – розвідниця з ненавистю глянула на Катаріну, – покинула університет, в якому була на службі у великого стадхаудера, двічі зустрічалася з одним з лідерів республіканської опозиції, дошкуляла вашій високості і вашій матері, вплуталася в бій з орденськими вбивцями, а тепер, схоже, живе в квартирі азартного гравця і єбаки, на додачу - з домініканським ренегатом. – Вона махнула рукою в бік іспанця. – До чого б не призвела ця діяльність, вона зі зрозумілих причин викликає заперечення з боку оранських служб. Особливо, ваша герцогська високість повинна знати про це і бути обережною з тими, з ким спілкується.

Фон Найбор наголосила на слові "особливо".

– Що ви маєте на увазі під "особливо"? Що це має означати? – схвилювалася Катаріна.

Карл Людвіг почервонів і зітхнув.

– Катаріна, цим людям можна довіряти? – запитав він, вказуючи на Еркісію та Кунеуса.

Перш ніж німкеня встигла відкрити рота, втрутилася її опонентка:

– Ні, не заслуговують! Кунеус – відомий пліткар і йобар, вибачте, професоре, але це правда, а цей – утікач з ордену проповідників, який не помер під тортурами лише тому,