Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дурниці! — Флемінг відставив склянку з бренді. — У МІ-6 дурні не сидять. І якщо вони вважають, що разом зі мною маєте їхати ви — значить, ви! До того ж після харбінської історії ви для багатьох — мертвий… тож сприймайте це як пригоду.
— Гаразд, — зітхнув Марко.
— Завтра зранку зайду по вас, — мовив Флемінг. — У моєї матері є хороший знайомий — військовий хірург, професіонал екстра-класу. Він огляне вас і неодмінно щось порадить. А потім заїдемо до вашої контори і визначимося із поїздкою до Москви, — задоволено потер руки Флемінг. — Ось побачите, Марку, щойно усе піде як по маслу, від вашого болю і сліду не залишиться!
* * *
За вечерею Флемінг був красномовним, розсипався компліментами на адресу Елізабет та спогадами про їхні дитячі роки, усіляко нахвалював те, як Шведам вдалося облаштувати свій побут у Лондоні. Про те, що після візиту до Шведів мав іще кудись іти, наче й забув.
Марко сприймав Янові куртуазні вихиляси з іронією, а ще більше його веселило легке роздратування Елізабет, коли у розмові Ян перегинав палицю; це відволікало його від болю.
Розповіді Яна про невинні дитячі роки перетворювалися мало не на завуальований вияв зізнань у почуттях, які у Флемінга до Елізабет з роками так і не минули.
— До слова, Марку, — сказав він, перед тим багатозначно глипнувши на Лізу, — чи розповідала вам дружина, з якого давнього і знаного роду вона походить?
Марко і собі перевів погляд на Елізабет, примружив очі, не в силах далі приховувати посмішку.
— Дівоче прізвище моєї дружини давало мені підстави для деяких роздумів, але ж то не обов’язково мають бути саме ті Сеймури… Наскільки мені відомо, Сеймурів у Британії… — проказав Марко.
— О, ви помиляєтеся! — вкотре перебив його Флемінг, багатозначно киваючи. — Елізабет саме з ТИХ Сеймурів… Її рід бере свій початок від Едварда Сеймура, першого герцога Соммерсета, лорда-протектора Англії, рідного брата королеви Джейн Сеймур, однієї із шести дружин Генріха VIII і дядька короля Едуарда VI… По материнській лінії, одначе, не все так гарно… правда ж, Елізабет? — правив далі він. — Я пам’ятаю, як твій дядько Томас гнівався, коли йому нагадували, що ви, теперішні Сеймури, — нащадки одного вельми непривабливого зв’язку лорд-протектора…
— Як цікаво, — Марко відклав убік серветку.
— Невже Елізабет не розповідала вам цю свою родинну легенду, мій друже? — знову піддав жару Ян.
Ліза розгнівано зиркнула на Флемінга.
— Чому ж легенду, Яне? Ми, хто 6 там що не говорив, — Сеймури. По крові і плоті, — випалила вона. — Бо з ким би там не гульнув наш славний предок, Едвард Сеймур, перший герцог Соммерсет, ми все одно залишаємося його нащадками так чи інак, офіційними чи не офіційними. Не те, що у твоєму випадку. Адже оті снобські розповіді твоєї матері про походження твого роду від самого Джона Гонта — тільки вигадки! Твоя генеалогія — результат жіночих марнославних фантазій, а не справжньої належності до королівської династії Ланкастерів.
Очі Флемінга округлилися. Схоже, він не очікував від Лізи такої лобової контратаки. Вона ж тільки розвела руками і додала абсолютно лагідним голосом:
— Вибач, Яне, але хтось тобі мав це сказати прямо. То чому не я?
Марко затулив обличчя рукою. Його плечі ледь здригалися від тамованого сміху.
— Марку, ти в курсі, яке друге Янове ім’я? — продовжила Ліза. — Ланкастер… Леді Евелін, його мати, кажуть, готова була чортові душу продати, аби лишень знайти хоч якесь підтвердження своєї сумнівної гіпотези. Однак таких просто не існує. Не іс-ну-є, Яне, чи не так?
— Ну все, мир, мир… Не сваріться! — Марко, насилу опанувавши себе, надав виразу обличчя серйозності і продовжив: — Йорки, Ланкастери, Тюдори, Сеймури… Я й не уявляв, що одружився чи сиджу зараз за одним столом із нащадками таких величних родів… Ну що ж, коли така справа, — протягнув він, — дозвольте і мені, панство, відрекомендуватися. З вами ділить хліб насущний нащадок давнього шляхетного роду, представники якого тримали у страху Османську імперію та Московію і навіть посадили на московський престол свого царя. Тож до ваших послуг. Можу долучатися до ваших дискусій абсолютно на рівних… Ну а тепер, коли ми з’ясували, що за цим столом зібралися виключно представники блакитної крові, давайте спокійно продовжимо вечеряти.
Елізабет зачудовано дивилася на Марка, намагаючись зрозуміти, сердиться він чи так жартує.
Флемінг зніяковів і мовчки взявся за виделку.
Однак уже у холі, коли виходив, Марко поклав йому руку на плече.
— Яне… — тихо проказав він. — Я ціную те, що ви врятували мені життя у Харбіні. Щиро тішуся нашою дружбою. Але запам’ятайте одну просту річ: Елізабет Сеймур — моя дружина. Вважайте, сьогодні я сприймав усі ваші слова виключно як жарти. Але надалі припиніть оці дурнуваті куртуази.
Ян почервонів, хотів було щось заперечити, однак іронічна посмішка не сходила з Маркового обличчя.
— Добраніч, Яне, чекатиму вас завтра. Поїдемо до того хірурга екстракласу, а далі навідаємося до моєї нової контори… Може, все й складеться як треба.
* * *
— Ну, чого ти так завелася, Лізо? — рука Марка ковзнула по її стегну. Він обійняв її, повернув до себе, торкнувся губами шиї.
У потемніло-синіх очах Елізабет все ще кресалися блискавки.
— Хіба я? — відказала вона. — То ти розсердився і видав історію. Вибач… Я розумію… Тобі болить, а Флемінг затіяв якусь дурнувату гру.
— Заспокойся, люба моя, Флемінг — дитина! Зелений огірок… До того ж, як мені здається, все ще закоханий у тебе до безтями, — прошепотів Марко їй на вухо. — От його і заносить, коли він бачить тебе. А хто при здоровому глузді встояв би перед твоєю вродою?
Ліза сердито глипнула на нього.
— Та пішов він до чорта! — буркнула вона зовсім не так, як би личило стриманій англійській леді. — Твій Флемінг дістав мене своїми дурнуватими жартами. Гадав, я промовчу… І взагалі, якби він тоді не врятував тобі життя, я би його…
Марко погладив дружину по голові, зазирнув у розбурхане море її очей.
— Ну, ну, Лізо, що за слова! Тобі не варто на це звертати уваги. Я вже поговорив із ним. Він більше не буде. Флемінг загалом хороший, розумний хлопець…
— А що за таємний союз із малим Флемінгом ти уклав за моєю спиною? — поцікавилася вона уже спокійніше.
— О-о-о… — Марко провів пальцями по її оголеному плечу, торкнувся теплої ніжної шкіри спини поцілунками. — Твоя
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3», після закриття браузера.