Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

Тут у залі настає дзвінка напружена тиша, що супроводжується враженими поглядами в мій бік. І чого це їх так розібрало? Схоже, що з довірою у куардів дуже складно все. От і Рок завжди про неї нагадує.

До речі, про нього... Чому від куарда, що сидить поруч зі мною, відчувається така потужна хвиля вдоволення? Зловтішного, я б сказала. Здається, зараз хтось із моєю допомогою серйозно так нищить своїх ворогів.

Ну-у-у, гаразд. Я не проти, якщо і мій інтерес при цьому дотримується. Але є ще один момент...

Мені коштує величезних зусиль зберегти обличчя, тому що... дуже неприємно знати, що наймерзенніший момент мого життя бачили ці двоє чоловіків. Те, що Рок мене читає, це для мене ще якось зрозуміло. Хоч і соромно дуже, що він бачив все це. Але самій мені надто важко розібратися. Я багато чого ще не розумію у всіх цих їх здібностях і можливостях.

А от те, що імператор... І я не відчула навіть... Ні. Не буду зараз себе накручувати. Бачив та й усе на тому. Чорт із ним. Вважатиму, що суддя – а зараз він саме суддя – особистість безстатева… як лікар.

Обличчя Ескаєра спотворюється в досадливій гримасі й стає спочатку червоним, а потім якось плямами сіріти починає. А от його тато емоції ховає краще, лише стискає зло губи, пропалюючи Рока ненависним поглядом. Зате мені дістається значно більше пильної уваги. Дивиться, як на тваринку, що несподівано вкусила, й розмірковує, втопити, чи шкуру зняти. Бр-р-р. Фу, до чого мерзенний тип. Навіть пересмикнутися хочеться.

– Що ж… – тягне молодший Лаяре, прокашлявшись. − На своє виправдання можу сказати лише, що не зрозумів, на який особливий скарб натрапив випадково. Не чекав на таке рідкісне везіння. Адже таких, як вона майже не буває. І… Так, визнаю, що не стримався. Та й хто б стримався на моєму місці? − запально вигукує він. Ти дивися, який! А я його ще шкодувати надумала, дурепа. – Земні дівчата, вони такі доступні... смачні. А ця… – на мене звертається його голодний погляд. − Ця була чудова, п’янка, солодка. Я не планував її кидати, думав продовжити наше… знайомство. Тоді б і зрозумів, що до чого. Вона справді втекла, доки мене не було. А знайти втікачку я не зміг. Не дивився так глибоко у її свідомість. І не припускав навіть, що вона зможе завагітніти від однієї спільної ночі.

Всі мовчать. І ще годину тому це мовчання роздавило б мене морально, стільки небезпечної загрози в ньому. Присутні в залі чоловіки виглядають похмурими та злими. Швидше за все, з різних причин кожен. Щось назріває. Від агресивної сили, що розплескалася в повітрі, хочеться волати і, затискаючи вуха, бігти якомога далі. Але щось змінилося в мені. Відновивши повністю пам'ять, я немовби остаточно скинула із себе чужий ментальний вплив.

Всі мовчать. І тим голосніше гуркотить моє серце. І кров шумить у вухах. Тільки тепер уже не від страху, а від люті, що підіймається з глибин душі. Він не стримався, так? Ми такі доступні? А хтось взагалі стежить за тим, щоб такі ось виродки, не обтяжені сумлінням, але здатні ламати волю… земних смачних дівчат, взагалі стримувались? Де тоді суворі куардівські закони? Хто захистить чергову наївну дурепу, яка мала необережність привернути увагу куарда?

А ця мерзота продовжує тим часом:

− Так, я порушив закон. Але ж вона не куарда. Звідки мені було знати, що це так нашкодить їй? Я був ласкавий з нею і не вважаю, що настільки вже винен. Та й готовий загладити свою провину перед дівчиною, ставши їй добрим чоловіком.

Чоловіком? Кастратом тобі бути, а не чоловіком!

Від обурення мене аж підкидає. Але стримує важка рука Рока, що опускається на моє плече. І його вагоме застережливе: «Тихо!».

Навколо мене ущільнюється кокон його сили. Щоб захистити? Чи утримати? І це спрацьовує, як не крути. Я піддаюся його тиску, змушуючи себе відкинутися на спинку крісла, стискаючи кулаки. Гаразд. Повірю, що тут все буде справедливо. Поки що причин сумніватися мені не давали ні імператор, ні сам Рок.

– І все ж закон порушено. Дівчина не хотіла цієї близькості. І провела з вами ніч під ментальним примусом. Сьєре Ескаєр, ви розумієте, яке покарання на вас чекає? – цікавиться імператор. Спокійно так. Холодно.

– Я не можу бути покараний… повною мірою, – заперечує зовсім посірілий Ескаєр. – Моєму синові та спадкоємцю всього роду Лаяре потрібна моя сила. Я не зможу живити його, якщо буду запечатаний. Закон свідчить, що кожен куард має народитися у союзі пов'язаних. А значить, сьєра Соломія повинна стати моєю дружиною. Ви ж не перервете цілий рід адамірів, ваша величносте? Хіба добра воля однієї земної дівчини варта того, щоб цілий даріат нашої імперії опинився під загрозою?