Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

Я підіймаю голову, впиваючись поглядом у вічі своєму кошмарові. Він такий самий вродливий, як я пам'ятаю. Високий брюнет з карими очима. Риси обличчя, правда, трохи різкуваті, а вираз зарозумілий. Але варто куарду помітити мій погляд, як він одразу зображує чарівну усмішку. Навіть крок до мене робить. От тільки дорогу йому заступає Рок. І стільки неприхованої загрози у цьому русі, що мороз по шкірі бере.

– Я мало не вмерла… ми ледве не вмерли, – вимовляю тихо, накриваючи руками живіт. Але в наповненому гнітючою напругою повітрі мої слова звучать як постріли. Для мене так точно. Закритися б, сховатися від загальної пильної уваги, що кропивою жалить мої оголені нерви.

− Тобі не треба було тікати, Солю. Я залишив тебе на пів години, щоб попіклуватися і принести сніданок, а коли повернувся, від тебе вже й сліду не лишилося, – дуже переконливо заявляє так званий батько моєї дитини. – Досі не розумію, як ти змогла це зробити. Але зробила. Втекла від мене.

Мене знову накриває та дика, страшна паніка, яку я відчула, прокинувшись у незнайомому будинку, не пам'ятаючи, що зі мною сталося. Хіба так почувається та, що провела ніч із чоловіком добровільно? Так, я тоді бігла, як ошпарена.

– Якщо… якщо це так, то чому я нічого не пам'ятала? Навіщо було стирати мені пам'ять, якщо не було насильства? – недовірливо скривившись, питаю я. – Навіщо? Я пам'ятаю, що не збиралася ні з ким йти. І з тобою йти не збиралася. Але ти... якось переконав мене...

– Отож, переконав. Не змусив, крихітко, – поблажливо посміхається Ескаєр Лаяре. – А щодо пам'яті, не розрахував, вибач. Хто ж знав, що ти така сприйнятлива. Я тебе просто заспокоїти хотів. Ти все не так зрозуміла, Солю. І даремно мене звинувачуєш. Нам ще подружні стосунки налагоджувати.

І от тут мене знову пересмикує. Спогади не зробили так, щоб все стало для мене абсолютно ясним і зрозумілим. Я тих спогадів боялася. Боялася побачити, як моїм бездушним тілом мерзотно скористався ґвалтівник, а натомість мене знову почало роздирати зсередини сумнівами, емоціями та відчуттями, що суперечать один одному, страхом, замішаним на збудженні, внутрішнім опором і спогадами про нице фізичне задоволення, соромом і бажанням… Чи було це все нав'язаним? Чи щось там було і моє? 

Може він справді не винен, що я ледь не померла, що його дитина випила всі мої сили, намагаючись вижити? Може він би повернувся? Може… Але всі ці «може» не роблять цього куарда привабливішим у моїх очах. Він лякав мене тоді. Лякає і тепер. І точно не викликає жодного бажання бачити його своїм чоловіком. Тільки чому він каже про це так, ніби я не маю іншого вибору? Невже справді не маю?

− Дуже переконливо, сьєре Лаяре, − з презирством хмикає Рок. Він, як і раніше, стоїть переді мною кам'яною стіною, не дозволяючи Ескеру наблизитися. − Змусити засумніватися щиру і відкриту серцем дівчину у своїй провині у вас майже вийшло. Який жаль для вас, що тут присутня вся Рада адамірів та його величність, для кого ваша гра надто очевидна.

– О, чи вам судити мене, адаміре Шаєра? − холодно цідить його противник. − Як швидко вона стала вашою підопічною. Чи добровільно?

− Сьєре Лаяре, ви забуваєтесь, − змушує нервово здригнутися сталевий голос імператора. От і не кричить він начебто, а немов бетонною плитою всіх приклав. – Вас покликали до цієї зали, щоб ви дали відповіді на запитання, а не вимагали їх. Але коли вже зайшла мова, я особисто засвідчую, що всі дії адаміра Шаєра були правомірними. Сьєра Соломія сама просила його захисту та допомоги, коли з'явилася у нашому світі.

Очі Ескаєра, звернені на Рока цієї миті, спалахують справжньою ненавистю, але він швидко бере себе в руки, повертаючись до імператора. А той продовжує:

– Я і всі присутні хотіли б почути ваші пояснення, що ви взагалі робили на Землі? Особливо з урахуванням домовленостей між родинами Лаяре і Вельхо. Якщо зрозуміли, ким насправді є сьєра Соломія, з якою ви провели ніч, то чому безвідповідально повернулися в Ільмондар і спробували пройти злиття з іншою жінкою, замість того щоб шукати свій втрачений скарб? Чому не спробували переконатися, що дівчина не завагітніла після тієї ночі? Відповідайте!

− Так, звичайно, ваша величність, − Ескаєр чемно кланяється.

Його батько, який до цього так і стояв посеред зали, кидає на сина уважний погляд. Я б навіть сказала застережний та дуже невдоволений. А потім сідає у своє крісло, приготувавшись слухати, як і решта.

Повертається на своє місце і Рок, але перед цим кілька секунд вдивляється у мої очі. Від його неприхованої турботи на серці по-справжньому тепліє. Цей погляд допомагає зібратися, змиває страх, стирає болісну плутанину, що повернулася до мене разом зі спогадами. Цей погляд змушує повірити, що я не самотня в цьому чужому мені світі сильних жахливих куардів, лише зовні схожих на людей, що моя вразливість не стане вироком для мене та моєї дитини, що нас захистять. Адже він обіцяв.

А тим часом Ескаєр починає свою промову. На перше запитання з покаянням у голосі зізнається, що на Землю вирушив, щоб розважитись перед тим, як стати пов'язаним з однією єдиною жінкою. Так, мовляв, визнає, що це його характеризує не з кращої сторони, але й законом не заборонено. А з дочкою адаміра Вельхо у них спочатку планувався договірний союз. І вона б не дізналася про це, якби все так не повернулося.

Далі він починає розпинатися, як сильно запав на мене, як я йому сподобалася, як він ловив мої погляди, привертаючи увагу і намагаючись розслабити, щоб схилити до згоди. Грає словами й намагається пояснити, що не примушував мене ні до нічого, що в той вечір я просто дозволила собі те, чого сама хотіла, під його впливом.

Ага, як же. Прямо весь такий чарівний і солодкий, що аж верне. Заборонений плід. Гнилий тільки. І я чим більше все те слухаю, тим більше мене нудить. Адже бреше! Бреше! Тепер, коли шок від спогадів трохи спав, я це виразно бачу. І бачу не одна я.

— Сьєре Ескаєр, якщо ви ще не зрозуміли, сьєра Соломія все згадала, — холодно перебиває його на півслові імператор. − І поки ви не продовжили свою дуже захопливу розповідь про заборонені задоволення, які вона собі з вами дозволяла, і про те, наскільки мізерна ваша особиста роль у тому, хочу попередити, що підопічна адаміра Шаєра настільки довіряє своєму опікуну, що весь цей час дозволяла йому читати свій розум. Її спогади бачив і він... і я. Отже, переходьте до тієї частини, коли ви покинули дівчину одну, прирікаючи на смерть.