Читати книгу - "Сфера"

Тепер Ден підвівся і відвернувся від Мей. Вона чула, як він сопе, роздратовано дихає носом.

У Мей виникло однозначне враження, що її можуть звільнити з роботи будь-якої хвилини. Згадала про Енні. А чи може вона її врятувати? Не цього разу.

— Що ж, — мовив Ден. — Отже, ти їдеш додому, пропускаєш безліч акцій у нас, а повертаючись, зупиняєшся біля прокатної станції, знаючи, що її вже зачинено. Тільки не кажи, нібито не знала про це.

— Здогадувалася, що зачинена, але хотіла переконатися.

— І коли побачила каяк по свій бік огорожі, надумала його взяти.

— На прокат. Я член клубу веслувальників.

— Ти відеозапис бачила? — запитав Ден.

Обернувся до стінного монітора. Мей побачила чітке зображення залитого місяцем пляжу ширококутним об’єктивом. Унизу зазначено час зйомки — 22:14.

— Тобі не здається, що камера могла б стати тобі в пригоді? — запитав Ден. — Принаймні знала б стан води у затоці? — Він не чекав на відповідь. — Тепер погляньмо на тебе. Перемотав на кілька секунд вперед, і Мей побачила, як на пляжі з’явилася її нечітка постать. Усе було видно дуже виразно — її подив, коли знайшла каяк, миттєвості роздумів і вагань, а тоді поспішне перетягування каяка до води і веслування за межі кадру.

— Отже, — сказав Ден, — сама бачиш, цілком ясно, що ти свідомо робиш щось погане. Так не поводиться людина, яка має певну домовленість із Мардж чи як там її. Я тільки радий, що все втряслося, та жінка підтвердила твою історію, тебе не заарештували, інакше б твоє перебування у компанії стало неможливим. Правопорушники не працюють у «Сфері». Відверто кажучи, від усього цього мене аж верне. Брехня і паскудство. Аж дивно, що маю з таким справу.

Знову в Мей виникло недобре передчуття, таке собі тріпотіння у повітрі, що ніби попереджало про звільнення. Але якби її хотіли звільнити, Ден не витрачав би на неї стільки часу, хіба не так? І чи звільняв би він людину, що її взяла на роботу Енні, яка обіймала значно вищу посаду? Якби їй випало почути про своє звільнення, вона почула б це особисто від Енні. Тому Мей сиділа тихо, сподіваючись, що він веде до чогось іншого.

— От. І чого тут бракує? — запитав він, показуючи на застигле зображення Мей, яка сідає в каяк.

— Не знаю.

— Справді не знаєш?

— Дозволу на використання каяка?

— Це й так ясно, — відрізав він. — А чого ще?

Мей похитала головою:

— Вибач. Не знаю.

— Ти завжди одягаєш рятувальний жилет?

— Так, завжди. Але жилети були за огорожею.

— А якби з тобою, боже борони, щось сталося на воді, як було б твоїм батькам? Як було б Мардж?

— Меріон.

— Як почувалась би вона, скажи, Мей? За ніч знищено її бізнес. Клямка. Всі, хто у неї працював, усі — безробітні. Пляж закрито. Каякерство у затоці і бізнес загалом іде на дно. І все через твою легковажність. І, вибачай за відвертість, через твій еґоїзм.

— Розумію, — сказала Мей, відчувши, як її вколола правда. Думала тільки про себе. Ні про що інше, а лише про свою забаганку.

— Сумно, бо ти останнім часом додала обертів. Твій «Рів Уч» уже становить тисяча шістсот шістдесят вісім. Твій Показник Ефективності та Чистий Роздріб у горішній чверті. Аж тут таке. — Ден сумлінно зітхнув. — Але попри всю прикрість, у цій історії є багато повчального для нас. Маю на увазі, повчального на рівні зміни способу життя. Цей ганебний епізод дає тобі шанс зустрітися особисто з Імоном Бейлі.

Мей судомно хапнула ротом повітря.

— Так. Він зацікавився, бо все це перетинається з його особистими інтересами і з цілями «Сфери» загалом. Бажаєш поговорити про це з Імоном?

— Так, — витиснула з себе Мей. — Аякже.

— Гаразд. Він має велике бажання з тобою побачитися. Сьогодні ввечері о шостій тебе відведуть у його офіс. Будь ласка, подумай, що казатимеш.

У голові Мей гриміли докори сумління. Вона себе ненавиділа. Як могла таке витворити, ризикнути своєю роботою? Поставити у незручне становище найкращу подругу? Створити проблеми татовому медичному страхуванню? Вона якийсь недоумок, це точно, а може, і шизофренічка? Що з нею сталося вчора ввечері? Хто так чинить? Розум Мей сперечався сам із собою, тимчасом сама вона гарячково працювала, хотіла наочно продемонструвати свою відданість компанії. Опрацювала рекордні сто сорок клієнтських запитів, дала тисячу сто двадцять дев’ять відповідей на сферичне опитування, а також скеровувала нубів у правильному напрямку. Середній бал ланки становив «98», і вона цим дуже пишалася, хоча й знала, що до певної міри це щасливий збіг обставин і допомога Джареда, бо він знав, що відбувається з Мей, і підставив своє плече. О п’ятій канал закрився, і Мей працювала над своїм «Рів Учем» протягом сорока п’яти хвилин, підійнявшись із тисяча вісімсот двадцять сьомого місця на тисяча чотириста тридцяте — для цього вона написала триста сорок чотири коменти і пости, а також надіслала майже тисячу веселих і сумних смайликів. Конвертувала тридцять вісім головних тем і сорок чотири дрібних, її Чистий Роздріб досяг $ 24 050. Була переконана, що це помітить і належним чином оцінить Бейлі, який гостріше за решту Мудреців відчував вагу «РівУчу».

О п’ятій годині сорок п’ять хвилин її гукнули. Озирнулася й побачила біля дверей нове обличчя — чоловіка років тридцяти. Підійшла до нього.

— Мей Голланд?

— Так.

— Я — Донтей Пітерсон. Працюю з Імоном, він попросив провести тебе до його офісу. Готова?

Повів тією ж дорогою, що колись її водила Енні, і, йдучи, Мей зрозуміла: Донтей не знає, що Мей уже відвідувала офіс Бейлі. Енні ніколи не просила її поклястися берегти таємницю, але якщо не знає Донтей, то не знає і Бейлі, а це означає, що не варто й розповідати.

Коли увійшли в довгий кармазиновий коридор, Мей почала страшенно пітніти. Відчувала, як струмки стікають із-під пахв до талії. Ніг не відчувала.

— Ось доволі кумедний портрет Трьох Мудреців, — мовив Донтей, коли зупинилися біля дверей. — Робота племінниці Бейлі.

Мей вдала, що дуже здивована, трохи позахоплювалася невинністю та грубою проникливістю.

Донтей узявся за величезне дверне кільце-ґаргулью і постукав у двері. Двері відчинилися, і порожнечу заповнила усмішка Бейлі.

— Привіт! — сказав він. — Привіт, Донтей, привіт, Мей! — Він заусміхався ще ширше, впіймавши себе на римі. — Заходьте.

Був одягнений у хакі та білу сорочку — мав свіжий вигляд, ніби щойно вийшов із душу. Мей слідом за ним окинула поглядом кабінет, Бейлі почухав потилицю, немовби аж зніяковів за те, що так добре тут облаштувався.

— Мій улюблений кабінет. Дуже небагато людей його бачили. Не те, щоб я був надміру потаємний, але просто час підпирає, ніколи влаштовувати оглядини. Коли-небудь бачила щось схоже?

Мей хотіла сказати, що вже бачила цей кабінет, але не могла.