Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Як справи, Луїсе? Давно не бачила тебе!

- Я хотів прийти до вас у ресторан, але Андрес заборонив. Сказав, що там нема чого робити маленьким! Але ж я не маленький! - смішно зморщивши ніс, він ткнув пальцем у поле. - Здорово грає, правда? Тобі подобається?

- Дуже! - зізналася я. - Давно він грає?

- Так, вони з батьком часто грали раніше. Це мені мама казала.

- Він молодець! Думаю, з його навичками можна було б потрапити в справжню команду.

- Ти так думаєш? - кумедно округлив очі хлопчина.

- Упевнена. У мене тато баскетбольний тренер, повір, я в цьому розбираюся!

- Ухтииии! І я впевнений, що Αндрес би всіх побив! Він знаєш, який у мене? - запитав, і тут же сам із гордістю відповів - Найкращий!

- Знаю, мій хороший! - обійнявши Луїса за плече, я притиснула його до себе. Так ми поруч і просиділи до кінця матчу. Еля пригостила його половиною Натса, який розпечатала відразу ж після Баунті, а потім і колою напоїла. Щедра душа моя. Вони швидко знайшли спільну мову. Та й із ким ця прекрасна відкрита дитина її не знайде? Досі в голові не вкладається, як можна було хотіти заподіяти йому біль. Сподіваюся, його більше не ображають. Запитувати і псувати йому настрій зовсім не хотілося. Треба буде запитати в Андреса.

Наприкінці гри, коли команда без футболок перемогла, ми втрьох схопилися і верещали на одній хвилі з іншими. Еля навіть Луїса до себе на шию посадила, щоб йому краще видно було.

Αндрес поспішив до нас, не дочекавшись, коли всі розійдуться, перестрибуючи через трибуни.

- Привіт, mi espinita! - обійнявши за талію, чмокнув у губи. - Привіт, малий. - І, простягнувши руку, потріпав брата по волоссю. Мої сверблячі руки із задоволенням обхопили його талію, насолоджуючись відчуттям твердих м'язів під пальцями.

- Як ти її називаєш? - не давши мені відповісти, шоковано запитала Еля. - Espinita?

- Так. Їй пасує, правда? - усміхнувся він краєчком губ.

- Нуууу не знаю, - скептично поморщилася вона. - Чіка, ти знаєш, як це перекладається?

- Ну, якщо не помиляюся, то щось на кшталт занози в пестливій формі. Занозочка?

- Точно, - підтвердив він, вивільнившись із моїх обіймів і протерши груди й шию чорною футболкою, яка до цього висіла на його плечах.

- Ууууу, як романтично! - розреготалася подруга. - Ти його, мабуть, до краю дістала, Емі?

- Було таке, - усміхнулася я.

- Так, - вставив Андрес, - я пропоную завтра відзначити мою приголомшливу перемогу в клубі. Як дивишся на це, Елю?

- А чому завтра? І чому твою, а не команди?

- Мою, тому що більшість закинутих м'ячів належить мені, а завтра... - зробивши паузу, Аңдрес багатозначно подивився на мене, і, не відриваючи погляду, вимовив. - Тому що на сьогодні в нас з Емілією зовсім інші плани!

Я задихнулася від обіцянки, що прозвучала, і поспішила заховати посмішку. Але Ельвіра дівчинка доросла, їй довго пояснювати не треба.

- Ооооо, зніміть номер! - присвиснула вона, закотивши очі. - Ясно, я тоді вручу твого братика другому твоєму братику і піду до Пабліто. Якщо в нього, звісно, теж на сьогодні немає "планів".

- Я сам передам Луїса братові, - сказав Андрес, знімаючи хлопчика з плечей Елі. Як тільки вона його так довго тримала?

Махнувши на прощання Луїсу, я повернулася до подруги.

- Відірвись там, чіка, - змовницьки штовхнула вона мене плечем!

- Невже тобі вже подобається Андрес? Пам'ятається, ти казала триматися від нього подалі.

- Але ж ти не втрималася! Який тепер сенс промивати тобі мізки? Тепер ти просто зобов'язана взяти від нього все і ще трохи!

Я встигла тільки посміхнутися, коли наш діалог нахабно перервав об'єкт нашої бесіди, і, не давши навіть попрощатися з подругою, взяв мене за руку, і через трибуни потягнув униз. Не обертаючись, я махнула Елі, знаючи, що пустунка все одно проводжає нас поглядом. Хоч вона і бурчала часом, але була щаслива за мене! Я це бачила і без слів.

- Чому ми так поспішаємо? - запитала у спини, яка вела мене за собою після того, як я укотре спіткнулася об камінь.

Сексуальної спини, треба сказати... Голої спини, зверху якої була накинута волога футболка. Андрес нічого не відповів, продовжуючи вперто йти вперед, на ходу киваючи хлопцям, які, проходячи повз, вітали його з перемогою. Усі навколо збиралися зануритися у світ святкування цієї події, судячи з пляшок алкоголю, що з'явилися в руках, і музики, що лунала зі старого магнітофона, увімкненого кілька хвилин тому з верхньої трибуни. Андрес же не поділяв загальних веселощів, і я навіть на мить напружилася, шукаючи причину такої різкої зміни настрою, але й схаменутися не встигла, як мене притиснули до дверей його машини, яка була припаркована біля дороги. Так ось куди він мене вів.

- Ти питала, чому ми так поспішаємо? - хрипким голосом запитав Αндрес, нависнувши наді мною.

Його ніздрі розширилися, а груди важко піднімалися й опускалися, поки чорні очі пропалювали мене наскрізь, даючи самій здогадатися відповідь на поставлене запитання. А потім він просто зробив крок уперед, втискаючись у мої стегна своїми, і я охнула. У цих вільних шортах не було видно жодного натяку на його бажання, але зараз... зараз я неусвідомлено облизнула губи, коли хвиля мого власного, прокотилася по тілу. Цієї ж секунди жорсткі губи накрили мої у вимогливому поцілунку. Язик без дозволу увірвався в рот, а я й не заперечувала. Сама прогнулася назустріч, і, застогнавши, запустила пальці в його чорне волосся, щоб іще сильніше притягнути до себе, у відчайдушній спробі отримати більшого. Мені завжди, щоразу, коли ми цілувалися, було мало. Відчайдушно мало поцілунків. І Андресу теж. Особливо гостро це відчувалося зараз, коли сильні руки міцно стискали мою попку, а тверда ерекція впиралася в живіт, розганяючи кров тілом.

- Так, стоп! - Андрес різко відсторонився, болісно поморщившись. - Їдемо додому. Швидко!