Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

І навіщо Бог полишив би там того човника, як не для того, щоби Дон Кіхот слухняно сів у нього й вирушив на пошуки нових, невідомих пригод? Бо ніхто не знає, який подвиг[85] чекає на нього попереду.

Твій подвиг, твій справжній подвиг, той, який допоможе тобі оцінити твоє життя, не буде, імовірно, тим, якого шукаєш ти, а тим подвигом, який шукатиме тебе, і є люди, що вирушають на пошуки щастя, хоч воно стукає у двері твого будинку! Тому я й кажу, що найбільші та найвеличніші діяння — це діяння, на які нас штовхає випадок.

Розділ XXX

Про зустріч Дон Кіхота з прегарною мисливицею

Відтепер починаються сумні пригоди Дон Кіхота в палаці дуків: саме тепер він зустрівся з прегарною мисливицею, дукинею, яка запросила його до своєї оселі, щоби повеселитися в його товаристві й посміятися з його героїзму; саме тепер починаються страждання кабальєро, який опинився у владі своїх насмішників. Саме тут історія нашого премудрого ідальґо провалюється в безодню гіркого лиха; саме тут його великодушність і тактовність змагаються проти підлоти та дурості тих можновладців, які, безперечно, вважали, що герої народжуються для того, щоби розважати їх і бути для них ляльками та іграшками. О нещасливцю, ти йдеш до храму слави й пориваєшся до безсмертя високих подвигів, та май на увазі, що коли великі люди цього світу запрошують тебе до себе, обласкавлюють і обдаровують, то роблять це для того, щоби ти прикрашав їхні оселі, або для того, щоби розважатися з тобою, як з іграшкою. Твоя присутність для них — лише окраса їхнього столу, те саме, що який-небудь рідкісний фрукт або останній екземпляр великого птаха, чия порода вимирає. Коли вони ставляться до тебе з найбільшою пошаною, вони найбільше сміються з тебе. Не забувай про те, що немає гіршої гордині, аніж гординя тих, котрі ґрунтують переваги, якими вони втішаються, не на власних заслугах, а на випадковості їхнього народження. Не будь іграшкою для можновладців. Заглянь у глибини історії, й ти побачиш, куди скотилися герої, які погоджувалися ставати окрасою салонів.

Розділ XXXI

Де розповідається про багато дуже важливих речей

Дон Кіхота зустріли з великими та глузливими урочистостями в домі дуків, одягли його за рицарським звичаєм і запросили до столу.

І саме тоді за столом він зустрівся з одним із тих високих священнослужителів, які виконують пастирські обов’язки при княжих дворах; «з тих, хто не родившись князем сам, не годен був і народжених князями навчити, як їм шануватися; з тих, хто так і пнеться міряти велич потентатів убогістю власної душі», і він образив Дон Кіхота, назвавши його Дон Ідіотом, суворо й роздратовано вичитавши йому й порадивши повернутися додому та доводити до розуму дітей, якщо він їх має, давати хазяйству лад, а не блукати світами й смішити всіх добрих людей, знайомих і незнайомих.

О, як довго існує та тримається в нашій Іспанії порода таких поважних і поміркованих священнослужителів, яким хочеться, щоби велич великих вимірювалася вузькістю їхніх душ. Дон Ідіот! Дон Ідіот! Он як на тебе дивиться, мій шляхетний божевільцю, отой надутий суб’єкт, утілення справдешнього людського ідіотизму! Той поважний священнослужитель, певно, не читав Євангелій і ніколи не чув про ту проповідь, яку Ісус проголосив з гори і в якій Він сказав: «А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній» (Матвія, 5, 22). Отже, той священнослужитель накликав на себе покарання геєнною огненною, назвавши Дон Кіхота ідіотом.

У тій оселі дуків тобі довелося постати, сеньйоре мій, перед утіленням здорового людського глузду. І можна не сумніватися в тому, що якби в часи Дон Кіхота Христос, наш Господь, повернувся у світ, або якби Він повернувся сюди сьогодні, то той поважний священнослужитель або його наступники з племені фарисеїв назвали б його божевільним або шкідливим агітатором і знову осудили б на жахливу смерть.

Розділ XXXII

Як відповів Дон Кіхот своєму огудникові, а також про інші події, і важливі, і втішні

Але хоч яким суворим було вичитування, не менш дивовижними були й слова, якими Дон Кіхот відповів на нього, слова, що наводяться в цьому розділі. Отже, треба тільки перечитати їх. Треба прочитати це переконливе напучення тим, хто, бачивши світ «не далі, ніж на двадцять чи тридцять миль в околі», беруться «проказувати закони рицарству й судити про мандрованих рицарів».

«Мета всіх моїх поривань блага, а саме: робити всім добро і нікого не кривдити. Міркуйте ж тепер, ваші високості, найдостойніше дуцтво, чи можна узивати пришелепою того, хто так мислить, так чинить і так мовить!» — вигукнув Дон Кіхот. Але річ була в тому, що йому випало зустріти одного з тих людей, наділених нікчемними бажаннями й убогим серцем, які вигадали, що існують ідеї добрі й ідеї погані, й намагаються виставити себе оборонцями істини й ворогами помилки і які вважають, що великої шкоди завдають світові ті, хто створює собі видіння печери Монтесіноса та інші, не менш фантастичні, видіння. Такі люди — божевільні, або, ліпше буде сказати, боягузливі серцем, а не головою, невтомно переслідують тих, кого вони вважають божевільними головою, й уперто намагаються переконати нас у тому, що світ штовхають до загибелі мандрівні рицарі, які ставлять перед собою добру мету, творять те, у що вірять, а не поважні священнослужителі, які вимірюють велич великих вузькою міркою своїх убогих душ. Оскільки їхні висушені й закопчені мізки неспроможні породити ніяку уяву, то вони керуються незмінними нормами поведінки, що дісталися їм на зберігання, а що вони також неспроможні прокласти собі стежку до відкритого поля через густі лісові хащі, не відриваючи погляду від Північної зірки, то вони вперто наполягають, щоб усі ми мандрували на їхньому розхитаному возі вузькими путівцями підневільного громадського обов’язку. Ці люди не знають нічого іншого, як осуджувати тих, хто справді щось робить. Коли хтось потрапляє в біду, він просить допомоги в мандрівних рицарів, а не в них, і не в «ледачих двораків, які цікавляться лише новинками, щоб їх комусь передати й переказати замість діло робити й подвиги вершити, щоб