Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"

Він проігнорував сповнені страху крики і почав порпатися у кухонному безладі, аж поки у його руках не засяяв сікач. З мечами він ніколи не дружив, але сікач — це ж зовсім інша справа. Сікач — важкий. Сікач створили з конкретною ціллю. Можливо, меч — це таки шляхетно, ну принаймні поки мова не йде про меч Ноббі, який доглядає за ним, нарощуючи сантиметри іржі, та сікач таки мав неперевершену здатність розрубувати речі навпіл. 

Поки він порпався у непотребі, кухня перетворилася на шкільний клас: Бібліотекар проводив лабораторну роботу з біології, у ході якої було встановлено, що приматам важко жбурляти людиною вгору-вниз. Ваймз знайшов підхожі двері і вилетів у них. Так він знову опинився назовні, на великій брудній площі, що розкинулася навколо палацу. Тепер він хоч розумів, де перебуває, тепер він міг… 

У небі почувся гучний вибух. З небес подув несамовитий вітер, збивши його з ніг. 

Над ним, розправивши крила, пролетів король Анк-Морпорка і врешті приземлився на ворота палацу. На його вигнутій спині виблискувало сонце, він витягнув шию, зронив неохочий вогняний рев і знову полинув угору. 

Ваймз прогарчав, немов звір, — такий собі середньостатистичний ссавець — і побіг порожніми вулицями. 

У родинному маєтку Ремкінів було тихо. Парадні двері хиталися на завісах, охоче запрошуючи додому невихований вітер, що гуляв покинутими кімнатами у пошуках пилюки на антресолях. Він повіявся вгору сходами і з гуркотом прорвався крізь двері спальні леді Сибіл Ремкін, задеренчав флаконами й баночками, що стояли на її трюмо, поперегортав сторінки «Драконячих хвороб». 

Той, хто швидко читає, встиг би вивчити симптоми усіх хвороб, починаючи з обтесаних п’ят до зиґзаґоподібного горла. 

А там внизу, на найнижчому поверсі, звідки линув мерзенний сморід, бо ж там і тримали драконів, сидів Еррол і скидалося на те, що він має усі ті симптоми. 

Він хитався і злегка завивав. З його вух маленькими клубками виходив білий дим, що летів до дверей. Десь всередині його роздутого черева чулися гідравлічні вибухи, що звучали так, немов відчайдушні загони ґномів намагалися прокласти водогін крізь скелю та ще й у шторм. 

Його ніздрі палали, і Еррол уже цього не контролював. 

Інші дракони повитягували шиї і з осторогою за ним спостерігали. 

У його череві пролунав ще один вибух. Еррол зіщулився від болю. Дракони перезирнулися, а тоді тихенько вляглися на землю і позакривали очі лапами. 

Ноббі поклав голову на одне плече. 

— Виглядає багатообіцяюче, — сказав він критично. — Ми вже близько. Думаю, що шанси чоловіка з висолопленим язиком, в якого усе лице в сажі і який стоїть на одній нозі та співає «Пісню їжака», влучити у разливе місце дракона дорівнюють… що скажеш, Моркво? 

— Один до мільйона, я вважаю, — шляхетно відповів той. 

Колон глянув на них. 

— Слухайте, хлопці, — сказав він, — ви що, знущаєтесь? 

Морква подивився вниз — у бік площі. 

— Чорт забирай, — сказав тихо. 

— Що там? — різко спитав Колон і заходився озиратися довкола. 

— Та вони жінку до скелі ланцюгами приковують! 

Ватага визирнула за парапет. Величезний, але мовчазний, натовп, що заповнив площу, витріщався на бліду постать, що пручалася поміж шістьох вартових палацу. 

— Де ж вони взяли таку брилу? — спитав Колон. — Місцевість тут глиняна, знаєш. 

— Добре прив’яжіть цю дівулю, ким би вона не була, — схвально промовив Ноббі, якраз коли один із гвардійців аж припав до землі, вхопившись руками за причинне місце. — Ну от, декілька тижнів точно не матиме чим зайнятись вечорами. Важкеньке в неї праве коліно. 

— Ми її знаємо? — запитав Колон. 

Морква примружився. 

— Це ж леді Ремкін! — сказав він, розтуливши від подиву рота. 

— Бути цього не може! 

— Та точно! У нічній сорочці! — сказав Ноббі. 

— Недоумки прокляті! — Колон вхопився за свій лук і потягнувся до стріл. — Зараз я покажу їм разливі місця! Таку пристойну даму! Мали б сором! 

— Ем, — мовив Морква, що глянув через плече. — Сержанте? 

— От і дожилися! — бурмотів Колон. — Пристойні жінки не можуть вулицею пройтися, аби їх не з’їли! Ну, гаразд, виродки, ви… ви — географія. 

— Сержанте! — Морква повторив уже голосніше. 

— Не географія, а історія, — сказав Ноббі. — Ось як треба казати. Історія. Ви маєте казати: «Ви — історія!». 

— Та байдуже, — буркнув Колон. — Зараз ми подивимось, як вони… 

— Сержанте! 

Ноббі також обернувся. 

— Трясця, — сказав він. 

— Я точно не промахнусь, — бурмотів Колон, наводячи стрілу. 

— Сержанте! 

— Стуліть пельки — я не можу зосередитися, коли ви волаєте… 

— Сержанте, він уже тут! 

Дракон набирав швидкість. 

Кривуваті дахи Анк-Морпорка темніли, коли він пролітав над ними, розсікаючи повітря крилами. Він витягнув шию вперед, залишаючи по собі вогняні траєкторії свого руху. Небо сповнилося звуком його польоту. 

У Колона тремтіли руки. Здавалося, що дракон взяв курс прямісінько на його горлянку, і рухався швидко, надто швидко… 

— Ось і все, — сказав Морква. Він подивився у напрямку Осердя світу, бо, може, боги забули, для чого вони там сидять, і, вимовляючи кожне слово повільно і виразно, додав. — Це раз-на-мільйон-шанс, але ж може спрацювати! 

— Стріляй уже в цю чортівню! — прокричав Ноббі. 

— Вибираю точку, хлопче, вибираю точку, — протремтів Колон. — Не бійтеся, хлопці, — я ж казав вам, що це моя щаслива стріла. Першокласна стріла, ми з нею нерозлучні, ще відколи я був оце таким, як ви зараз, не повірите, у що я нею цілив, тож без паніки. 

Він заціпенів, немов від жахіття на крилах страху. 

— Емм, Моркво? — сказав він смиренно. 

— Так, сержанте? 

— А твій старий дід часом колись не розповідав тобі, яке те разливе місце на вигляд? 

Аж раптом дракон зупинився і завис у небі. Завис у небі в декількох футах над їхніми головами — рухома мозаїка драконячої луски та шуму, що заполонила собою увесь небокрай. 

Колон вистрілив. 

Вони провели поглядами стрілу, що полетіла прямісінько до цілі. 

Ваймз і не біг, і не шкутильгав вологою бруківкою — йому не вистачало ані повітря, ані часу. Його ніяк не покидали думки, що все мало б бути по-іншому. Герой завжди з’являється в останню хвилину, але завжди вчасно. Та його «вчасно» було ще п’ять хвилин тому. 

І я ж — не герой. Я геть не у формі, і мені не завадило б хильнути чарку, а що я маю? Нещасних декілька доларів на місяць — і це без усіляких привілеїв? Героям так не платять. Героям дістаються королівства та принцеси, а ще герої регулярно тренуються, а коли усміхаються, то з їхніх зубів світло немов звуком злітає, дзиньк. Негідники. 

Очі заливав піт. Заряд адреналіну, на якому він вибіг з палацу, закінчився — і вимагав невідкладного підживлення. 

Він шкандиба, аж поки не зупинився перепочити, вхопився за стіну, аби не впасти, і хапав ротом повітря. А тоді побачив постаті, що стояли на краю даху. 

— О, ні! — подумав він. — Вони ж теж не герої! Вони що думають, що це якась гра? 

Шанс був один на мільйон. І хто ж сказав, що десь, серед мільйонів інших всесвітів, він міг не спрацювати? 

Таким полюбляли бавитись боги. Але у його величності Шансу, який іноді може обдурити й самих богів, було 999 999 виборців. 

У цьому всесвіті, наприклад, стріла відскочила від луски дракона та полетіла кудись у небуття. 

Колон лиш встиг роззявити рота, коли над ним пронісся загострений