Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 17

Я не стримала полегшеного зітхання, побачивши, як до щойно звільненого столика прямують двоє дроу-стражів у чорних плащах з емблемою якогось вельможі. Чиясь особиста охорона, мабуть.

– Тут вільно? – кинув мені один.

– Так, столик вже звільнився.

Я обдарувала його найширшою усмішкою, на яку була здатна. Навіть не образилася на звичний для таких суб’єктів зверхній погляд у відповідь.

Колишні клієнти ретирувалися, а я дістала з кишені спідниці блокнот і приготувалася приймати замовлення:

– Чого бажаєте, панове?

– Ми почекаємо начальство, – відповів другий, який до цього не брав участі у спілкуванні зі мною.

Я постаралася не сильно витріщатися на його занадто великі навіть за мірками ельфів вуха. Бідолашний носив довге волосся, вочевидь, щоб прикрити свій невеличкий недолік, але це його мало виручало.

– А коли до вас має приєднатися начальство? – ввічливо запитала я.

За великим рахунком, мені було байдуже. Навпаки, чим пізніше це саме начальство з’явиться, тим краще. Більше часу столик займатимуть нормальні відвідувачі. Але запитати було треба. При такій кількості клієнтів просто сидіти за столом і нічого не замовляти якось неправильно. Пан Дам’єн цього точно не схвалить!

Вухатий відповісти не встиг. Обидва дроу різко піднялися на ноги і шанобливо схилили голови, побачивши когось, хто наближався до столика. Ймовірно, це й було їхнє «начальство». Я теж повернула голову, очікуючи побачити ще більш пихатого, ніж його охорона, дроу. Але на мене чекав приємний сюрприз.

Начальством виявилася жінка. Скільки їй було років, сказати важко. Вік у ельфів визначити досить складно. Їй з тим же успіхом могло бути як двадцять п’ять, так і п’ятсот років. Досить висока для жінки, з підтягнутою гарною фігурою. Чорна сукня без найменших вкраплень іншого кольору могла б здатися скромною, якби я не знала точно, скільки коштує така тканина. Вже не кажучи про вишукані чорні мережива, якими вона була прикрашена. На високих пишних грудях при диханні здіймалася і опускалася коштовна прикраса – медальйон на золотому ланцюжку з великим криваво-червоним каменем, оповитим золотою змійкою. Руки унизані дорогоцінними перстнями. Схоже, віддаючи перевагу скромності в самому вбранні, жінка не могла встояти перед аксесуарами.

Звісно, не дуже ввічливо ось так когось роздивлятися. Тим паче вищого за статусом. Але я чомусь не могла відвести очі від цієї жінки. Щось у її поставі, ході та виразі обличчя було таке, що викликало мимовільну повагу. Це відчули навіть не надто чемні відвідувачі заїжджого двору. Жодного сального жарту чи свисту не пролунало в бік цієї леді. Хоча багато хто й поглядав на неї з явним інтересом. Та й не дивно! У ній одразу відчувалося високе походження. Додати до цього рідкісну красу та бездоганні манери – і я почувала себе все безглуздіше і жалюгідніше у вбранні подавальниці під пильним поглядом цього втілення досконалості.

А те, що вона дивилася прямо на мене, важко було не помітити. І що, цікаво, привернуло її увагу до такого нікчемного об’єкта? Серце чомусь тривожно забилося. І чим більше я вдивлялася в тонке обличчя з трохи різкими рисами, тим сильніше посилювалася тривога.

Її риси здавалися звідкись знайомими. Хоча, можу заприсягтися, що ніколи раніше її не бачила. Інакше б точно запам’ятала. Її просто неможливо не запам’ятати. На смаглявому обличчі яскраво сяяли темно-зелені очі. Великі і виразні, з густими довгими чорними віями. Повні чуттєві губи, червоні, як кров, теж приковували погляд. Насичено-чорне волосся було зібрано у вишукану зачіску і не потребувало додаткових прикрас.

– Леді Ніоно, прошу вас, – шанобливо сказав перший страж, відсуваючи їй стілець.

Жінка, проходячи повз мене, злегка зачепила плечем. На мить здалося, що мене вдарило розрядом блискавки. Навіть волосся на потилиці трохи піднялося. Здригнувшись, я відступила на крок. Жінка ж зміряла мене новим вивчаючим поглядом і обдарувала легкою усмішкою. Моя відповідна, напевно, вийшла жалюгідною. Хотілося якнайшвидше прийняти замовлення і забратися звідси. Сама не могла пояснити, чому раптом виникло таке сильне бажання триматися від неї подалі.

Дочекавшись, доки леді Ніона влаштується за столом, дроу теж сіли на свої місця. Я ледве знайшла в собі сили розчепити губи і звернутися до жінки:

– Що я можу вам запропонувати, пані?

– Як твоє ім’я, дівчинко? – замість відповіді запитала вона, посилюючи мою нервозність.

– Летті, – неохоче відгукнулася, проклинаючи красуню за надмірну балакучість. Чому просто не зробити замовлення?

– Давно тут працюєш?

– Ні, – я вирішила, що якщо відповідатиму лаконічно, вона швидше втратить інтерес до розмови.

– Це помітно, – посмішка леді стала трохи ширшою. Зелені очі ліниво ковзали по моїй фігурі, не оминаючи жодної деталі. Мені навіть ніяково стало. Виникло відчуття, що на мене дивиться чоловік. – Але ти не хвилюйся. Навряд чи такій гарненькій дівчині доведеться тут довго працювати. Знайдеться чоловік, який не захоче ділити тебе з кимось іще. А може, вже й є такий? – вона підморгнула.

Мої щоки запалали. Я була вражена тим, що вона обговорює зі мною такі теми. Гном’яча дупа, невже й справді до подавальниць ставляться, як до бруду?! Не соромляться робити двозначні натяки, лізти в душу без дозволу.