Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

В середині травня перейшли чотири сотні ІІ-го куреня, а пізніше і сотні І куреня на становища «Весела» за Стрипою, які лучили мостові причілки Соснів і Бенева. Окопи були тут дуже сильно закріплені. Перед головними становищами були збудовані висунені заборола, що творили самостійні точки опору. Московські позиції були далеко. Між фронтами простягався рівний степ, зарослий високою травою. На фронті не було боїв, крім перестрілки стеж. Щоночі виходив у передпілля т. зв. ловецький загін з хор. М.Мінчаком. Досить жива була діяльність артилерії і летунства. УСС повнили охоронну службу в окопах, на висунених заборолах і польових сторожах та розбудовували і закріплювали власні становища. На «Веселу» прибув вперше відділ чотирьох стрілецьких скорострілів з хор. Ф.Черником, та відділи мінометів. Вільний від служби час використовувано для вправ у новітній тактиці оборони і наступу. Тоді ж зорганізовано курс ддя підстаршин під проводом чот. Б.Гнатевича, що був добрим вишкільним фахівцем. Стрілецькі окопи й землянки на «Веселій» були зразком найбільшого порядку, чистоти й гігієни. Зразкові квітники і травники надавали всьому гарного, естетичного вигляду.

На «Веселу» дійшла з кінцем травня несподівана вістка про смерть Івана Франка. З глибоким болем і сумом усвідомило собі УССтрілецтво велику втрату людини, що все своє життя працювада над тим, щоб із рабів зробити наш народ паном-господарем у своїй хаті. УСС, стоячи на фронті з крісом в руці проти ворога України – Московщини, були вірні своєму великому вчителеві, бо пішли за його наукою, щоб «полягти та здобути Рідному Краєві славу, волю і честь». На похорон, що відбувся у Львові дня 31 травня, виїхала з фронту делегація Українських Січових Стрільців. Як другий промовець над могилою попрощав Івана Франка іменем Українського Січового Війська сотник Зенон Носковський. Від УСС зложено на могилу срібний вінок.

В червні і липні панував на фронті ХХV корпусу, в склад якого входили становища на «Веселій», спокій. В тім часі розпочало командування російської армії під проводом ген. Брусілова загальну офензиву в двох напрямах: Луцька і Бродів і на полудні в напрямі Станиславова і Чернівців. В обох напрямах розбив Брусілов австрійські війська та протягом двох місяців безнастанних боїв загнався глибоко в терен Волині, Гадичини й Буковини. Весь той час фронт ХХV корпусу не рухався. Внаслідок глибоких вломів, що їх зробила російська армія наліво і направо, ХХV-му корпусові грозив обхід крил, і тому наказано йому й іншим частинам Південної Армії відійти з-над Стрипи на лінію Завалів-Золота Липа-Ценівка.

11 серпня ввечорі УСС з жалем покинули свої становища над Стрипою, над будовою і укріпленням яких вони сильно напрацювалися. На другий день опівночі вони прибули до Потутор. Полк дістав наказ зайняти становища на горбах по правому березі річки Ценівки, означені як верхи 399, 327 і 348. Найвищою точкою тих горбів є верх Лисоня, через те всю систему горбів називають Лисонею. Австрійське командування, хоч сподівалося заздалегідь відстyпу з-над Стрипи, не тільки не подбало про приготування хоч найпримітивніших окопів, але навіть не зазначило лінії нових становищ. Полк УСС почав копати стрілецькі рови. Терен був кам'яний і дуже тяжко приходилось поглиблювати рови, навіть при помочі джаганів.

Коло полудня 14 серпня зайняв ворог протилежні горби та сильно обстрілював стрілецькі становища. Пізно ввечорі москалі пішли в наступ, здобули становища сусіднього австрійського куреня і пішли в обхід І куреня УСС та зайшли на його зади. Одна сотня якраз копала стрілецькі рови і буда заскочена при праці. Тяжке положення рятували два скоростріли хор. Ф.Черника, заслонюючи загрожене крило куреня та здержуючи наступаючі лави москалів. Частина куреня вирвалась з окруження. Москалі обійшли ззаду становища скорострілів. В рукопашнім бою згинула майже вся обслуга скорострілів. В міжчасі сформувався знову І курінь до бою і рушив до протинаступу з двома австрійськими сотнями. Москалів відкинули та відзискали втрачені становища. Згинув тоді чот. І.Каратницький.

Пишемо ширше про цей незначний бойовий інцидент, що тривав загалом тільки дві-три години тому, що його використали вороги УСС-ів при вищих австрійських командах, щоб кинути на них новий наклеп бойової і політичної ненадійности, а навіть обвинувачували УССтрілецтво у зраді. Вину за повищий прорив приписано УСС. Справа ця була предметом розгляду польового суду. Підсудних стрільців звільнив суд як невинних, а оборонець чот. д-р Суховерський усю вину за хвилевий пролом фронту звернув в сторону команди дивізії, яка не подбала в час про вибудування придатних до оборони окопів. Та не зважаючи на регабілітацію суду, по вищих командах дальше продовжувались Ворожі настрої супроти УСС. Завинив в тій справі багато командант полку УСС А.Варивода, який замість взяти своїх людей в оборону та боронити чести УСС, публічно жалував, що зв'язав свою кар'єру з Легіоном УСС. Крім цього, корпусна команда наказала реорганізувати полк. З обох куренів створено тільки один бойовий – І-ий, а ІІ-ий мав бути робітничим. Командантом І-го куреня став сот. Лисняк, а ІІ-го сот. Горук. Змінено також деяких старшин у сотнях.

Ці події викликали поганий настрій серед УСС. Почуття незаслуженої зневаги зродило психічну реакцію, що виявилася з одного боку в ненависті до відомих ворогів УСС, а з другого боку в стихійному бажанні всього УССтрілецтва доказати при найближчій нагоді свою бойову вартість наперекір усім ворогам та піднести в публічній опінії зневажену вояцьку честь УССтрільця.

І ця нагода надійшла скорше, ніж УСС сподівались. У криваву дводенну битву на Лисоні в днях від 2-го до 4-го вересня пішли вони з девізою: УССтрільці будуть битись за свою стрілецьку честь та добру славу українського імени!

Битву на Лисоні почали москалі, як одну з бойових акцій загальної Брусіловської офензиви. Метою російського командyвання було опанувати узгір'я між річками Ценівкою і Золотою Липою, сфорсувати Золоту Липу і зайняти Бережани.

Бої почалися ввечорі 2 вересня 1916 р., наступом 113-ої пішої дивізії під командою ген.-ляйтенанта Тимченка. В склад цієї дивізії водили полки: 449-ий, 450-ий Зміївський, 451-ий Пирятинський і 452-ий.