Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Ще того ж самого вечора вислано на Лисоню з полку УСС, що стояв, як запас дивізії, в Посухові, дві сотні І куреня: 1-шу пор. Р.Сушка і 2-гу пор. А.Мельника. Сотня Сушка вже вночі почала бій в лісі, що лежить на полудне від верха 399. Серед змагань за запасні окопи сотню розбито, і її більшість з командантом сотні попала в полон.

Вранці 3 вересня рушила до протинаступу сотня Мельника, піднявшись із повздовжного окопу, в якому простояла цілу ніч, як запас. Неначе на площі вправ розвинулася розстрільна та рванула скорим кроком під гору в напрямі лісу на Лисоні. Там ішли вже тяжкі змагання із наступаючими московськими силами. Коли сотня пройшла не більш кількадесяти кроків, загриміло багато батерій російської артилерії. Над головами наступаючих рвалась безліч шрапнелів, а гранати попадали в саму розстрільну. Гук експльозій, лоскіт шрапнелів, свист куль, курява, дим, крик ранених, мішались зі словами команди. Багато вбитих і ранених осталось на місці. Проріджена розстрільна таки наблизилась до лісу. Московські частини, які прорвалися на полудне від лісу та сходили вже надолину із зайнятого хребта горбовини, відкрили по сотні скорострільний вогонь. Рівночасно дались чути з долини скоростріли хор. Черника, уставлені на залізничому шляху, які прецизним вогнем понад голови сотні стримували московські лави, що стали показуватись на верху хребта Лисоні. Сотня добігла до лісу, оставивши за собою більш третини свойого стану – вбитими й раненими. Про цей момент наступу сотні Мельника на лисонський ліс, пише коротко стрілецький літописець в той спосіб: «Під градом шрапнелевих куль клалися стрільці як скошені квіти; хто не впав, ішов далі витривало».[116]

За сотнею Мельника рушила до протинаступу 3-тя сотня, чот. В.Кучабського, в напрямі південної частини лісу, для скріплення правого крила сотні Мельника. Про її наступ пише стрілецький історик: «І ця сотня виконала зразково своє завдання. Сильний вогонь з чола і зправа приковує наступ групи Кучабського на якийсь час до поземелля. Втрати УСС, здається, осьось зломлять їх стійкість. У повітрі наче важиться питання, що візьме верх: жах перед масою смертоносного заліза й олова, чи вояцька амбіція і бажання рятувати честь Легіону? А все ж розстрільна йде вперед і поволі доходить теж до лісу».[117]

Тим часом у лісі розгорівся завзятий бій за останні оборонні становища, втрата яких відкривала вільний шлях в долину Золотої Липи. В цю критичну хвилину переважаючим московським силам заступили дорогу УССтрільці, які стали рішальною силою оборони Лисоні. Обі сотні в кривавих змаганнях стримували безперервний напір ворога, та рукопашним боєм відсунули його назад. Йшла гостра боротьба за кожну п'ядь лісу. Завзятий опір стрінула сотня Мельника з північної сторони, де в густім, частинно сосновім лісі находились більші московські сили. Серед завзятого бою на багнети і ручні гранати, наступ сотні заломався. Однако ж напір ворожої лави спинено. Було багато вбитих і ранених. Ранений поручник А.Мельник дістався до ворожого полону. Ранені команданти чот: 2-ої Семен Безпалко і 3-ої Остап Коберський. Із сотні остала невелика горстка людей. Рівночасно боролась у південній частині лісу сотня Кучабського, яка завзято відбивала з двох сторін спрямовані удари москалів. За одну годину сотня втратила більше, ніж половину своїх людей вбитими, раненими і полоненими. В полон попав поручник В.Кучабський, ранений хор. М.Мінчак. Останки обох сотень зібрали довкруги себе недобитки інших полків і відбивали ворога, а також самі переходили в наступ і в той спосіб здержали дальший прорив фронту.

Коли в самому лісі прорив фронту був тимчасово стриманий, то дальше напівдень з горбів 327 і 348, посувались бойові лави москалів на долину, прорвавши вже і запасні становища. Довго стримувала їх чота скорострілів під командою хор. Кліща. Але коли більшість обслуги скорострілів поранено або вбито, і коли геройською смертю згинув хор. Кліщ, що до останнього моменту на відкритому полі обстрілював ворожі лави, тоді вже без перешкоди рушили москалі в долину, до яру.

Назустріч ворогові вийшла з яру 4-та сотня сот. О.Будзиновського, яка розвинувшись у бойову лінію, на чолі зі старшинами і підстаршинами, з розмахом рушила вперед під гору, звідки сходили в долину ворожі лави. З погордою смерти йшли стрільці до наступу. Не лягали на землю до, стрілу, як їх вчили в вишколі, а прямо зі стоячої позиції, щоб краще бачити ворога, стріляли по ворожих лавах. Після завзятого і кривавого бою полягли всі команданти чот – хор. Юліян Соколовський, поцілений в серце, хор. Іван Максимишин та пхор. Б.Романишин, оба смертельно ранені в чоло, – та половина підстаршин (м. інш. Мальований, Алексевич і інші), і багато стрільців. Кількадесят було ранених. Москалі зійшли аж до яру і тут полонили команду І-го куреня, сот. О.Лисняка, і частину сотні Будзиновського.

В тій дуже загрозливій ситуації штаб дивізії кинув до бою на Лисоню свій останній запас – ІІ-ий курінь УСС, що після подій з 14 серпня закваліфікований був як «робітничий». Командант куреня, сот. Горук, перед відмаршем до бою, як оповідає Василь Дахнівський в своїх спогадах про сот. С.Горука, промовив до своїх стрільців: «Ми йдемо, щоб умерти. Вірю, що сповните свій обов'язок супроти України й віддасьте незаслужений поличник. З Богом!».[118] Курінь вийшов із Посухова по 9-ій год. перед пол. та широчезною розстрільною рушив в загрожений відтинок фронту, верх 348.

В склад ІІ-го куреня входили сотні: 5-та сот. Романа Дудинського, 6-та пор. 3енона Носковського і 7 –ма пор. Осипа Яримовича.

По дорозі до місця пролому, одна чота 5-ої сотні під проводом хор. Євгена Ясеницького рішучим ударом в ярі розбила ворожі відділи і звільнила полонену команду І-го куреня та частину сотні Будзиновського. В дальшому наступі відсунув курінь переважаючі московські сили назад, на хребет горбів та зайняв запасові становища. Один фрагмент із