read-books.club » Бойовики » Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук 📚 - Українською

Читати книгу - "Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук"

279
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Марафон завдовжки в тиждень" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63 64 ... 70
Перейти на сторінку:
майор уловив і в погляді, який жінка кинула на нього, і нараз усвідомив, від чого все це в Ященко. Ще вчора була звичайнісінькою офіціанткою, яких багато, без певного становища й особливих перспектив, самотня жінка під сорок починає вже втрачати впевненість у собі, але від сьогодні Ященко відчуває себе зовсім іншою, офіцеровою дружиною, панею майоровою, як кажуть у Львові, це відразу поставило її на кілька щаблів вище над усіма офіціантками, мабуть, зрівняло з самим начальником-інтендантом, принаймні має право розмовляти з ним і якимсь не в міру допитливим майором на рівних, а враховуючи жіночу психологію, і зверхньо.

На якусь мить Бобрьонкові зробилося шкода Стефанії Ященко, та лише на мить, не мав часу на сентименти й копирсання в жіночій психології.

– Ваша адреса? – запитав.

– Вулиця Костьольна, тридцять сім. П'ятнадцята квартира.

– На якому поверсі?

– П'ятий. Але для чого це вам?

– Дізнаєтесь, шановна Стефаніє, як вас по батькові? Василівна? Свого часу про все дізнаєтесь. Квартира окрема?

– Так, – одповіла не без пихи. – Окрема двокімнатна. А що з Федором? Як загинув?

Нарешті вона згадала про Гроша, проте без тривоги та особливого співчуття, і майор подумав, що Ященко жінка егоїстична, а може, поглинула в свої почуття і відгородилася ними від навколишнього світу.

– Отак от, загинув… – одповів невизначено й запитав: – Коли Гаркуша на вас чекає?

– Через півгодини закінчую.

Бобрьонок подумав, що Гаркуша міг просто переночувати в офіціантки й давно вже накивав п'ятами, може, йому потрібна була тільки ночівля, але навряд чи: закрутив голову жінці, пообіцяв одружитися, щоб відлежатися в її квартирі, замести сліди. Однак в будь-якому випадку слід було поспішати, й він мовив тоном, що виключав заперечення:

– Зараз ми з вами, Стефаніє Василівно, підскочимо до вас на Костьольну. Маємо справу до майора Гаркуші.

– Робочий день не скінчився…

– Начальство відпустить, так? – майор зиркнув на інтенданта, і той нахилив голову.

– От бачите, все гаразд, прошу до машини. – Він кивнув Толкунову, капітан зрозумів його й пішов з жінкою, а Бобрьонок набрав номер телефону Карого. Виразно зиркнув на начальника, їдальні й той полишив кімнату. Майор доповів Карому про нові обставини з розшуку.

– Костьольна, тридцять сім? – перепитав полковник. – Висилаю на допомогу Сулімова з п'ятьма солдатами. Будинок оточите. Як братимете?

– Позичимо ключі в офіціантки.

– Її в квартиру не пускайте.

– Звичайно, Вадиме Федотовичу. Сулімова чекаємо на Костьольній за два квартали. Цей Гаркуша, мабуть, тертий вовк і брати доведеться акуратно.

– Я виїду сам.

– Ні, Вадиме Федотовичу, – заперечив Бобрьонок дещо фамільярно, зрештою, вони з Карим з'їли пуд солі й міг собі іноді це дозволити, – це не полковницьке діло – брати шпигунів.

– Вважаєте?.. – не зовсім упевнено мовив Карий. – Що ж, дійте, майоре.

Дім на Костьольній стояв у шерезі таких самих кам'яних велетнів, пліч-о-пліч з іншими, був, правда, на поверх вищий за чотириповерхових сусідів і, певно, пишався з цього, бо втупився аж у самісіньке небо крутим червоний черепичним дахом. Через півгодини він був непомітно оточений, і Бобрьонок, взявши ключі в Ященко, залишив її в машині на сусідній вулиці під Вікторовим наглядом. Знав, що'з її квартири є один тільки вихід, тримав ключ від цих дверей і разом з Толкуновим повільно піднімався сходами.


Стефанія пішла на роботу вдосвіта, Гаркуша пролопотів босими ногами до виходу, перевірив, чи добре замкнуті двері і знову заліз до теплої постелі. Задрімав одразу, спав спокійно й бачив рожеві сни: начебто сидить він на березі широкої річки, якою пливуть білі святкові пароплави, з них до берега долітають веселий сміх і музика, паролави наближаються все ближче до Гаркушиного берега, а він бере шмайсера й дає довгу чергу – люди на пароплаві починають метушитися, дехто стрибає з борту у воду а Гаркуша все б'є по них довгими чергами, й на душі в нього світло й радісно.

Остаточно прокинувся Гаркуша вже після дев'ятої, розморений теплою постіллю і солодкими снами. Пружно підвівся і одразу скинув сни, пробіг по квартирі, прислухаючись, та не помітив нічого тривожного.

Зробив зарядку – до поту й знеможення, звик триматися в формі й не дозволяв собі жодного розслаблення. Потім прийняв холодний душ і з задоволенням розтерся чистим рушником, якого дістала з комода Стефанія.

Гаркуша посміхнувся, згадавши, як заклопоталася вчора, побачивши його. Типова квочка. Але чистійка, все в квартирі вилизане, а простирадла накрохмалені й пахнуть одеколоном.

Головне ж: має зовсім окрему квартиру, про яку знав тільки Федір. Однак Федора нема, і ніхто не може навести на нього чекістів.

Лише подумавши про це, Гаркуша відчув, як настрій в нього почав псуватися. Це ж треба, вони разом з гауптштурмфюрером Кранке продумали всі варіанти, здавалося, їхня, група у Львові, законспірована так, що Смершеві ніколи не дістатися до неї, – і ось провал за провалом. Спочатку Грижовська, потім Федір і Рубас, справді, можна повірити, що енкаведистам допомагає сам чорт. Але до цієї квартири їм не дотягнутися…

Подумавши про це, Гаркуша зіщулився. Але ж в разі чого, й він тут, як у «мишоловці». П'ятий поверх- не вистрибнеш…

Повісив рушник і заходився голитися. Звик дотримуватися гігієни, сам прав собі білизну й голився щодня. Звичайно, якщо були для цього умови.

Після гоління Гаркуша обтерся одеколоном, постояв ще перед дзеркалом, милуючись своїм відображенням. Як не як, а в цієї Стефанії губа не з лопуцька, навколо такого чоловіка та ще й з майорськими погонами можна й потанцювати. Тим більше, жінці вже за тридцять і не з перших красунь, тіло, правда, розкішне і в ліжку активна – згадавши ніч, Гаркуша потягнувся, як кіт, відчувши в усьому тілі приємну млість. Але одразу осмикнув себе – не розслаблюватися. Тут, у Львові, ти не для любовних утіх, на твої повідомлення вже другий день чекають у «Цепеліні», а ти шкіриш зуби власному відображенню в дзеркалі.

Проте що зробиш, обставини бувають вищі за людину. Тепер він без зв'язку, і єдиний вихід – пробиватися крізь лінію фронту. Перечекати тут, у Стефанії, кілька днів, поки енкаведисти зовсім не заспокояться, а там хай про нього турбується Палків, цей бандерівський курінний має зв'язки та явки, й перейти фронт у Карпатах не так важко.

Гаркуша ще кілька разів присів, відчуваючи пружність м'язів, – сили йому не позичати, і енкаведистам за ним не угнатися.

Але думка про Смерш знов навела його на невтішні роздуми, і Гаркуша підставив дзиґлика під вузьке, засклене матовим склом віконце, що вело з ванної. Видно,

1 ... 62 63 64 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук» жанру - Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук"