Читати книгу - "Високий Мисливець"

Робота посувалася швидко. Мачете посвистували в повітрі, на вогні тріщало гілля. Зненацька крізь цей шум почувсь одчайдушний крик, що пролунав з будинку.

Двері рвучко розчинились, і надвір, заламуючи руки, вибігла негритянка. Очі її були сповнені жахом. Спочатку мисливець подумав, що стару вкусила змія, та в цей час негритянка закричала знову:

— Венья, сеньйор, венья лігеріо, сальва а кріанчінья! — Швидше сюди, сеньйоре, врятуйте дитину!

Караї пошпурив на землю мачете і прожогом кинувся до будинку.

У великій кімнаті було темно, і звиклі до сонця очі мисливця спершу нічого не бачили. Він підскочив до вікна і відхилив дерев'яні віконниці. Донна Луїза стояла, притулившись спиною до стіни і прикипівши очима до кутка кімнати. Він простежив за її поглядом. В кутку навскоси висів дитячий гамак, в якому спала дитина. Перед гамаком стояли стіл, стілець і ящики, за якими далі нічого не було видно. Отже, Караї все-таки прийшов у дім, щоб оглянути дитину, як обіцяв учора. Мисливець, правда, не розумівся на лікуванні дитячих хвороб, але відчував: те, що тут відбувається, в його компетенції. Цілком імовірно, що десь там отруйна змія. І, можливо, недалеко від дитини.

Тихо, майже нечутно він промовив до донни Луїзи:

— Не ворушіться! І жодного звуку!

Сам він теж не ворушився, боячись наробити шуму, тільки нахилився і обвів очима всю кімнату. Донна Луїза показала пальцем у куток.

І справді. Під гамаком лежала товстелезна змія. Бона скрутилася у клубок, і низько підвішений гамак майже торкався її. Дитячі гамаки завжди вішають низько, щоб дитина не покалічила себе, коли б ненароком випала з нього. Отож одного поруху дитини уві сні було б досить, щоб вона зачепила змію.

Мисливець притиснувся до підлоги, шукаючи очима поміж ніжками стільця місце, звідки було б краще видно. Обережно і повільно витягнув з дерев'яної кобури пістолет, ще обережніше почав зводити курок і скоріше зрозумів, ніж почув, вимовлені пошепки слова:

— Не стріляти!

Караї збагнув: дитина жахнулася б пострілу. Він помалу поклав пістолет на підлогу і поповз поміж розставленими меблями, безшумно простягаючи вперед то одну, то другу руку і посуваючись п'ядь за п'яддю. Робив це дуже обачно, щоб нічого не зачепити. Змія або спала, або вдавала, що спить. Поміж кільцями звинутого тіла було видно її матові очі.

Мисливцеві здавалося, що він повзе цілу вічність, долаючи ті кілька метрів. Він втратив відчуття часу. Аби тільки ніхто не вбіг до кімнати.

До змії залишалося не більше метра, коли поміж кільцями майнув роздвоєний язичок. Змія відчула його наближення. Мисливець завмер, простягнувши вперед руку.

Змія так само повільно, як і мисливець, почала міняти положення. Клубок її тіла потроху розвинувся і утворив правильну спіраль. Із центра спіралі під прямим кутом до шиї звелася голова, немов молоток, готовий до удару. Так отруйна змія лаштується до нападу.

Тепер мисливець посовав руку вперед лише міліметр за міліметром. Усе ближче й ближче, і от його пальці були вже майже біля шиї гадини. Чи відчувала це змія? Фахівці запевняють, що у гадів чудовий нюх. Чи бачила вона його? Кажуть, що у змій поганий зір — вона могла сприйняти непорушну руку за мертвий предмет. Та хіба фахівці по-справжньому знають навіть тих диких тварин, вивченню яких вони присвятили усе своє життя? Обидві істоти — змія і людина — вперто дивилися одна одній у вічі. Мисливець відчув, що починає тремтіти, і йому здалося, що змія починає тремтіти також. Обоє зробили рух в одну й ту ж мить. Змія хотіла кинутися в атаку, але мисливець у той самий відтинок секунди міцно стиснув руку у неї під головою.

Так само повільно, як і досі, мисливець посувався назад, але тепер уже з гадом, що обвився навколо руки. Раптом він скочив на ноги, вибіг надвір і закричав так, що аж сам злякався. Це був крик не людини, а звіра, який переможно завершив смертний бій. Такий звір дрімає у кожному з нас, а коли прокидається, хоч і дуже рідко, мститься своєму тілу, яке так довго приборкувало його.

Робітники обступили Караї. В руках вони стискали свої мачете, але ніхто не насмілювався перерубати змію, щоб не поранити мисливця. Хрипким голосом Караї попросив подати йому гострий ніж, але сам теж не зміг одразу сіконути. Він відчував, що зробити те лівою рукою дуже незручно, тому притиснув голову гада до стовпа огорожі і довго різав, доки «відітнув її від тулуба.

Потім він повернувся у дім і взяв свій маузер, але опустити курок не мав сили. Пальці його правої руки продовжували у корчах стискатись, а тіло змії все ще обвивало йому руку. Караї попрохав одного робітника обережно понести пістолет, другого — кинути голову гадюки в огонь, і, лише про все подбавши, похитуючись почвалав до свого намету. Робітники дбайливо підтримували його під руки.

Минуло чимало часу, поки мисливець оговтався від нервового напруження. Пеони [70] мовчки сиділи навколо його багаття. Караї пошукав очима маузер і побачив його поряд. Обидві військові гвинтівки були теж на тому самому місці, куди він учора повісив їх, курки від рушниць робітників стирчали в поясі, перекинутому через намет. Ніхто нічого не зачепив.

— От бачите, хлопці, я недаремно вважав, що можу довірити вам свій човен, — порушив нарешті тишу Караї. — Дайте-но мені отой пояс і ваші рушниці — я приладнаю на місце курки. Охороняти від вас маєток нема потреби. І поставте хтось воду на вогонь: пора нам зрештою промочити горлянки. Сьогодні заваримо мате у моєму найбільшому гарбузі. Ми цього заслужили!

Коли Карліто повернувся, озброєні пеони отаборилися довкола намету Високого Мисливця. Поміщик мав з собою досить грошей, привіз також і чимало товарів, якими, певно, хотів розрахуватися з