Читати книгу - "Коли приходить темрява"

але міг розповісти про паспорт. Та який толк зараз від того документа й нового імені? Здавалося, усі в місті (і навіть поза ним) знали Крижа в обличчя. Він не міг навіть висунутися. Хоча ні, уже міг. Криж посміхнувся. Як кумедно. Біля нього пройшло двоє поліціянтів, але їм і на думку не спало, повз кого вони йдуть. От лохи!

Криж докурив і викинув недопалок, наступив і розтер по землі. Обличчя скривилося. То був вираз огиди й люті. Його погляд був зосереджений на Назарові. «Нічого, скоро я до тебе доберуся, паскудо, — думав він. — І доберуся до тебе, старий недоумку!» Він постояв іще кілька хвилин, а потім спокійно пішов собі, так і залишившись непоміченим.

***

Поліція не знайшла абсолютно нічого підозрілого в магазині-офісі «Оказія». Так, двоє з працівників колись сиділи за підробку документів. Але зараз усе виявилося гаразд. Старий так і не зізнався в тому, що робив паспорт для Крижа. Певно, то було його помилкою.

Поліція не помітила злочинця, який крутився біля їхнього носа. Назар із Лізою теж не звернули ані найменшої уваги на безхатченка, який уже не вперше з’являвся поблизу них. Безхатченко — це взагалі та людина, на яку намагаються не зважати. Але ж вони існують.

Кожен із них потім картав себе за свою неуважність.

***

Такі гарненькі стегна. І такі симпатичні сідниці. Вона так мило йшла й крутила ними. Зовсім не поспішаючи. У його горлі пересохло. Він уже не раз бачив цю дівчину. І навіть знав, куди вона зараз прямує. Вона, здавалося, не слухала всіх тих попереджень від поліції. Прохід через безлюдний провулок був її улюбленим маршрутом. Шкода, зараз не темрява. А може, відступитися від свого правила?

Вона йшла та їла морозиво «Ріжок». То було доволі цікаво — спостерігати за нею. Провулок уже виднівся, і погляд її був зосереджений на ньому. Точно, вона прямувала саме туди. Цікаво, їй жодного разу не спало на думку озирнутися. Дивні ті людські створіння. От Назар постійно озирався. Він знав, що на нього чатують. А ці всі? Навіть часом ставало нецікаво. А проте… слід було зосередитися.

Убивця роздивився навкруги. Знову поглянув на дівчину. Нахилив шию праворуч, потім ліворуч, розминаючи. Навколо майже порожньо. А вона вже доїдала ласощі. Так, вона обережно, аби уникнути плям на одязі, кладе морозиво до ротика. Облизує чарівний білий пломбір. У роті з’явилася слина. Він ковтнув. Облизав сухі губи. Закусив нижню губу. Ще раз озирнувся. Усе йшло за планом. А головне — дівчина навіть не оберталася й нічого не підозрювала.

Він потягнувся рукою до кишені й намацав ножа. Зброя була гостра. Він тільки сьогодні вранці її нагострив об камінь, що знайшов на вулиці. Дівчина спинилася, шукаючи щось у сумці. Морозиво потекло, і вона швиденько підставила маленьку білу серветку. Швидко доїла. На обличчі — задоволення. Насолода від смачного й жаль від того, що воно скінчилося. Дівчина пошукала поглядом смітник. Той виявився далеченько, їй довелося завернути праворуч, щоб викинути обгортку й серветку. Він на мить злякався, що вона піде іншим маршрутом. Але ні, дівча озирнулося (воно таки це зробило!) і пішло в бік темного безлюдного провулку.

Звісно, його вона побачити не могла. Хоча він стояв зовсім поряд. Настільки близько, що навіть відчув її дихання й запах тіла. Він стояв за великим зеленим деревом, яке вона щойно минула. Його таке кохане, таке близьке йому в цей момент створіння. Він постоїть іще з хвильку й попрямує за нею. Так, нікого нема поблизу. А ті, що були подалі, абсолютно на нього не зважали. Дивно, всі шукали саме його. Кожен у місті виглядав його, щосекунди сподіваючись, що скоро його піймають. І при тому він спокійно блукав містом, ні в кого не викликаючи жодного інтересу. Ось так завжди. Шукаєш щось із широко розплющеними очима, та однаково не помічаєш. Надто далеко ми дивимося.

Він знову повернув голову в бік дівчини. І цього разу вже просто не міг відірвати погляду від цієї плоті. Зовсім скоро. Ні, просто зараз він увіткне свого гострого друга в це тіло. Він уже придумав, куди сховається зі своєю кралею, щоб їм ніхто не посмів завадити. Він давно примітив тут зовсім недалеко підвальчик, який постійно був відчиненим. Ось там вони й сховаються.

Швидким звичним рухом він натягнув рукавички. Нарешті настав час діяти. Ще раз уважно роздивившись довкола, він упевнено пішов слідом. Відчував, як усе його тіло поволі заповнює збудливе й надзвичайно приємне відчуття. Адреналін. Здавалося, кров кипіла в його жилах. Серце билося все швидше й швидше. Дихання тихе й глибоке. Півгучні пружні кроки. В очах тільки ВОНА. І більше нікого не існувало. Тільки ВІН та ВОНА. Ось вона заходить у провулок. Уже відчувається запах тих дерев, що, певно, сотні років тут ростуть. Там. Волосся її здіймається від вітру. А вона йде, тиха й спокійна. І лише його. Рука затиснула ніж сильніше… Ще мить — і…

Якийсь молодик несподівано виринув з-за рогу.

— Привіт! — зі здивуванням гукнула вона. — А що ти тут робиш? Я думала, ти у Львові. — Вона всміхнулася. Вони обнялися.

З великим зусиллям убивця затримав руку, що вже мала вихопитися з його кишені. Ніздрі роздулися. Усе його єство відчуло величезне розчарування.

— А я приїхав на два дні. Вирішив провідати родичів. Нарешті вибрався. Так давно тут не був. — Здавалося, він