Читати книгу - "Небезпека рецидиву"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Увечері Карі читала, вмостившись у кутку. Її мати принесла мені альбом з фотографіями Карі в дівоцтві. На одній світлині мій погляд раптом затримався. То було літне фото. Карі стояла на каменюці в купальнику, з мокрим волоссям. Я поцікавився, скільки років їй тоді виповнилося.
— Мабуть, тринадцять, — відповіла мати. — Вона була дуже милою, жвавою дівчинкою.
Карі усміхалася, ще зовсім несформована дитина, зате яка щаслива. Одна рука піднята — вона махала фотографові. Такого ж приблизно віку, як Ніна Гаґен на фото, яке я бачив у Гальдені, однак Карі мала щирий і життєрадісний вигляд. Два неймовірно відмінні світи двох дівчаток одного віку, а поміж ними — море, провалля.
Мати Карі читала газету.
— Знаєте, як тепер знаходять собі пару? — запитала вона.
— Перепрошую? — я дивився телевізор, якийсь футбольний матч, у якому не забивали голів, та я, зрештою, не вболівав за жодну команду.
Мати повторила запитання.
— На роботі? — висловив я здогад.
— Ні! — вона підняла газету. — Ось тут написано. Вони знайомляться через інтернет. У чаті чи щось таке… Нове місце для побачень.
— Ну, то треба бути молодшими за нас.
— Принаймні молодшими за тебе, — шпигнула мати Карі.
Вона при цьому всміхнулася, проте я знав, як батьків непокоїть той факт, що я значно старший за їхню доньку.
Карина мати знову сховалася за газетою. На екрані один з гравців валявся на полі й корчився від нестерпного болю. Суддя махнув рукою, щоб принесли ноші, а гравець тим часом вже став на ноги. Я позіхнув. Якась думка бриніла в голові, десь у недосяжній далині. Схожа на велику рибину, акулу, поза полем зору пірнальника — невиразний порух у темряві. Думка зникла, потім знову виринула, уже виразніша, але не впіймалася. Я позіхнув іще ширше.
— Піду я спати, — мовив я.
Карі підвела голову, усміхнулася і сказала, що скоро теж прийде нагору.
Неділя видалася такою ж монотонною і спокійною. Ми читали газети, ходили на прогулянку, повечеряли. Ніна Гаґен і Ганс Ґудвік були десь ген далеко, в іншому світі. Додому вирушили, вже як споночіло. Вузький серпик місяця висів над самим небокраєм. Проїжджаючи мостом, ми немов самотньо пливли крізь Всесвіт. Самі в темряві, відірвані від решти людства.
Удома я, за давньою звичкою, відразу ввімкнув комп'ютера, щоб перевірити пошту. Нічого нового на електронку не прийшло. І тут мені раптом згадалася думка, що вертілася в голові після слів Кариної матері про інтернет як нове місце знайомств.
— Мені треба в контору. Я туди й назад… — сказав я.
— О цій порі? — Карі здивовано глянула на мене. — Навіщо? Ти знаєш, котра година? Одинадцята!
— Я ненадовго. Мені на думку спала одна ідея…
Затримався я на довше, ніж собі думав. Справу Альвіна Му вже здали до архіву. Трохи часу згаяв на пошуки в комп'ютерній програмі архівних посилань. Потім довго шукав ключі від архіву на горищі. Знайшов потрібну скриньку, зніс її до свого кабінету. Тека з документами на Альвіна була найтовстіша й найпомітніша серед інших матеріалів. Хтось її упорядкував уже по завершенні провадження. Тому я легко знайшов те, чого шукав. Потрібний документ прочитав менш ніж за хвилину.
Коли я повернувся додому, Карі вже лягла. У спальні було темно, я подумав, що вона спить, тому роздягнувся у ванній і спробував тихенько прослизнути під свою ковдру, не розбудивши її. Але вона прокинулася, а може, просто сторожко дрімала, перевернулася і, щойно намацавши, затягнула мене під свою ковдру.
— Привіт! Я гадав, ти спиш, — сказав я.
— Знайшов, що шукав?
— Думаю, що так.
— І що це було?
— Мені стало цікаво, як познайомилися Альвін і Ніна. Вони ж повинні були мати якийсь контакт. Ніна Гаґен уперше приїхала до міста в серпні 2002 року.
— Що це нам дає?
— Згадай, Альвін на той час начеб уже сидів. Я мусив перевірити цей факт, то й перевірив. Альвін відбував покарання за насильство від літа того року. Вийшов на волю напередодні вбивства Майї.
— Тобто вони зустрілися перед самим убивством, — голос Карі усе ще був сонний.
— Ні, не думаю. Хто ж підійде до першого-ліпшого й попросить забезпечити йому алібі на момент вбивства на сексуальному ґрунті, яке він має намір вчинити? Або вони давно зналися, або…
— Або — що?
— Або познайомилися в інший спосіб.
— У який?
— Інтернет. Моя інтуїція підказує, що це був інтернет. Саме там аутсайдери знаходять одне одного. Там вони анонімні, там можна знайти все, що завгодно і на будь-чий смак.
Карі кілька хвилин мовчки лежала в темряві.
— Це тобі допоможе, Мікаелю?
— Можливо… Я не надто добре визнаюся на інтернеті, але мені здається, що таке спілкування мало б залишити слід. Десь той слід є…
— Гм… Мудро, — пробурмотіла Карі й заснула.
А я ще кілька годин не міг заснути. Думки монотонно крутилися однією орбітою — коло за колом, не знаходячи виходу. Має
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека рецидиву», після закриття браузера.