Читати книгу - "Зорчина пісня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Позаду всіх, розмахуючи підручниками, йшли Зорка, Галка й Рахія.
Сашко провів дівчаток очима. Потім сказав.
— Ні. Не можу...
Петрусь перехопив його погляд, лукаво прищулився.
— Любо-о-ов, любо-о-ов! — стиха проспівав він.
Сашко спалахнув. Так, що йому аж шия почервоніла.
— Облиш.
— А що,— невинно перепитав Петрусь,— неправда хіба? — І додав із щирим подивом: — І що ти в ній знайшов? Жабеня та й годі...
— Облиш,— повторив Сашко. Цього разу в його голосі прозвучали погрозливі нотки.
Петрусь умовк, поглядаючи на друга. Гмикнув і тут же сказав примирливо:
— Та годі тобі... Ну, хочеш, її з собою візьмемо?
Сашко підвівся. Засунув підручники за пояс.
— Ось що... — починаючи заїкатись, глухим голосом мовив він,— р-раз і назавжди прошу. Якщо для тебе дорога наша дружба... облиш! Зорка для мене як сестра, зрозуміло?
— Здаюся! Здаюся! — заволав Петрусь, схоплюючись. Він обняв Сашка за плечі, заглянув у похмуре лице.— Слово честі, виправлюсь!
Петрусеве кирпате обличчя дихало таким щирим і повним каяттям, що Сашко мимоволі всміхнувся.
— Я завтра до Миколи Івановича піду в лікарню,— уже спокійно сказав він.— Минулого разу лікар не пустив, погано йому було, може, завтра пустить... На цьому тижні йому операцію мають робити.
— Я з тобою,— не роздумуючи запропонував Петрусь.— Чим поїдемо?
— На попутних...
* * *У дворі дитячого будинку, на втоптаному майданчику перед ганком, у колі дітей хвацько витанцьовувала гопака Галка Ляхова. Відбувалася підготовка до шефського концерту в госпіталі. Галка притупнула, взялася в боки й весело глянула на Віру Іванівну.
— Підійде? Я ще й заспівати можу!
Миттю лице її стало дурнуватим і пихатим. Вона зробила багатозначну паузу, підморгнула й заспівала:
Граббе-траппе, ото буду я! У Берліні я навчився, А в Парижі наловчився І приїхав на Вкраїну я.Дівчата схвально загомоніли, заплескали в долоні.
— Дуже добре, Галю,— сказала Віра Іванівна,— ми потім доберемо з тобою ще щось веселе, а зараз вам треба знайти щось більш... — вона пошукала слово, ляснула пальцями.
— Воєнне,— підказала Наталя.
Зорка вилізла наперед.
— Не треба воєнне.
Віра Іванівна здивовано глянула на Зорку.
— Завше ти, Будницька, лізеш,— невдоволено сказала Наталя,— вони ж поранені...
— Тому й не потрібно, що поранені,— вперлася Зорка.— Вони самі не хочуть воєнне.
— Звідки ти знаєш? — допитувалась Анка.
— Мені один поранений сказав... у санітарному вагоні. Я співала для нього, а потім... потім він... — Зорка раптом замовкла й похнюпила голову.
Стало тихо. Дівчатка вп'ялися в Зорку очима.
— А потім? — запитала Віра Іванівна.
Зорка не відповіла. Вихователька нахилилася до неї.
— Тому ти й відмовилася співати?
Зорка мовчки кивнула. Обличчя виховательки спохмурніло. Вона випросталась. Мовчки поклала руку на Зорчине плече, пригорнула до себе. Другою рукою погладила її по щоці й запропонувала:
— Дівчатка, а якщо хором?
Дівчатка знову пожвавішали, загомоніли. Стали, перебиваючи одне одного, пропонувати пісні.
Віра Іванівна засміялася, звела руки вгору:
— Дівчатка, діти, заспокойтеся! Нумо по черзі. Значить, так: хорові пісні — раз,— вона загнула палець,— Галя танцює — два, Наталя й Анка читають вірші — три. Рахія, ти співатимеш? Дуже добре. Крім того, я пропоную зробити інсценізацію. Цей концерт ми дамо не лише в госпіталі. Незабаром літні канікули, ми всі поїдемо в колгосп допомагати сапати й влаштуємо концерт для колгоспників.
— Ур-ра! — закричала Галка.
У дворі показалися Сашко й Петрусь.
— Ей, Заєць! Сашко! Гайда до нас! — Генько побіг назустріч хлопцям.— Ми концерт придумуємо для госпіталю!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорчина пісня», після закриття браузера.