Читати книгу - "Місто кісток"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Іззі доїжджає, – сказав він. – Тягне з собою приземленого.
– Саймона? А він де взявся? – запитав Джейс.
– Прийшов із самого ранку. Певне, жити без Іззі не може. Нещасний, – потішався Алек. Клері ледь не стукнула його. – А взагалі, ми йдемо, чи як? У мене вже живіт до спини присох.
– І в мене, – сказав Джейс. – Як накинусь зараз на смажені мишачі хвости.
– Смажені що? – запитала Клері, впевнена, що вона не розчула.
Джейс посміхнувся їй.
– Розслабся, – сказав він. – Це ж просто їдальня.
Біля вхідних дверей їх зупинив один із сутулих чоловіків. Коли він випростався, Клері розгледіла обличчя під капелюхом. Його шкіра була темно-червоною, а на велетенських руках були синьо-чорні нігті. Клері заклякла, але Джейс і Алек здавалися байдужими. Вони сказали щось чоловікові, той кивнув і відступив, дозволяючи їм пройти.
– Джейсе, – прошепотіла Клері, коли за ними зачинилися двері. – Хто це був?
– Ти про Кленсі? – запитав Джейс, розглядаючись у яскраво освітленому ресторані. Всередині було мило, незважаючи на відсутність вікон.
Затишні дерев’яні кабінки, розташовані одна навпроти одної, у кожній на сидіннях – подушки яскравих кольорів. На барній стійці стояв приємний для ока різнобій посуду, а за нею стояла білява офіціантка в рожево-білому фартуху і спритно відраховувала решту кремезному чоловікові у фланелевій сорочці. Вона побачила Джейса, помахала йому рукою і вказала жестом, що вони можуть сидіти, де захочуть.
– Кленсі не впускає сюди небажаних гостей, – продовжив Джейс, ведучи її до однієї з кабінок.
– Він демон? – прошипіла вона. Кілька відвідувачів повернулося в її бік: хлопець із блакитними колючими дредами сидів поруч із вродливою індійською дівчиною з довгим чорним волоссям і сітчастими золотистими крилами, що росли з її спини. Хлопець насупився. Клері зраділа, що ресторан був майже порожній.
– Ні, – сказав Джейс, ковзнувши в кабіну. Клері хотіла присісти поруч з ним, але там уже сидів Алек. Вона обережно розмістилася навпроти них, рука досі не слухалася, незважаючи на допомогу Джейса. Вона відчувала всередині порожнечу, неначе Безмовні Брати витягнули її нутрощі, залишивши її слабкою та запамороченою.
– Він – іфрит, – пояснив Джейс. – Це чаклуни без магічних умінь. Напівдемони, які не можуть насилати закляття.
– Нещасні, – сказав Алек, узявши меню. Клері також розгорнула своє і втупилася в нього. Серед фірмових страв були саранча з медом, нарізка з сирого м’яса, сира рибина та сандвіч із підсмаженим кажаном. Сторінка «Напої» присвячувалася різним типам крові на розлив. Клері зітхнула з полегшенням, коли побачила, що замість груп та резусів людської крові пропонувалася кров різних видів тварин.
– Хто з’їсть цілу сиру рибину? – запитала вона вголос.
– Келпі[12], – сказав Алек, – шелкі[13]. Може, якась русалка.
– Не замовляй чарівну їжу, – сказав Джейс, дивлячись на неї поверх свого меню. – Люди від неї трохи божеволіють. Зараз ти з’їси чарівну сливку, а за хвилину вибіжиш гола на Медисон-авеню з рогами на голові, – і поспіхом додав: – Зі мною такого ще не траплялося.
Алек розсміявся.
– А пам’ятаєш, – почав він розповідати історію, яка містила так багато таємничих назв та власних імен, що Клері навіть не намагалася вникнути в неї. Вона розглядала Алека, спостерігаючи за його розповіддю. У ньому відчувалася гаряча, жива енергія, якої вона раніше на помічала. Поряд з Джейсом він виглядав виграшніше, яскравіше. Якби Клері хотіла намалювати їх разом, то Джейса вона б зобразила трохи розмито, а Алека на його фоні вималювала б чітко, кожну лінію, кожен штрих.
Джейс слухав Алека, трохи посміхаючись і постукуючи нігтем по склянці води. Вона відчула, що думками він був дуже далеко. Дівчина раптом почала співчувати Алеку. З Джейсом було непросто.
«Я сміявся, бо прояви кохання завжди мене смішать, особливо нерозділеного».
Джейс побачив, що повз них пройшла офіціантка.
– Нам тут колись принесуть каву? – сказав він уголос, перервавши Алека на півслові.
Алек затих, його енергія згасла.
– Я…
Клері поспіхом заговорила:
– А навіщо стільки сирого м’яса? – запитала вона, вказуючи на третю сторінку меню.
– Для перевертнів, – сказав Джейс. – Хоча і я замовляю стейк з кров’ю час від часу. – Він потягнувся через стіл і перевернув меню Клері. – Страви для людей на звороті.
Вона аж остовпіла, переглядаючи прекрасне меню зі звичними для неї стравами. Вибір був надто широкий.
– У них навіть смузі подають?
– Абрикосово-сливовий смузі з квітковим медом – просто божественний, – сказала Ізабель. Вони з Саймоном приєдналися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто кісток», після закриття браузера.