Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

У перших рядах атакуючих була група солдатів 4 роти на чолі з капітаном Вахтангом Чиковані. Ця рота входила в один із батальйонів 861 стрілецького полку.

Чиковані лежав поруч з бійцями, притиснутими вогнем до землі, і думав над тим, як все ж таки вибити ворога з селища. Підвівся на хвильку. Оглянувся навкруги. Рішення визріло несподівано. Прямо до Росі з боку селища збігав невеликий яр.

А що, коли спробувати непомітно пересікти ріку — долиною саме поповз туман, — вскочити у цей яр, — а він здається не прострілюється, — кидком дістатись околиці селища і вдарити тим, що обороняються, у фланг? А можливо, навіть зайти в тил?

І ось цепом зашелестіла команда:

— Лежати і чекати сигналу до виступу. Десять чоловіків за мною!

Група непомітно, плазом, залишила позиції. Вогонь потроху вщухав. Гітлерівці пострілювали зрідка. Наші бійці теж не виявляли особливої активності. Потяглися стомлюючі хвилини чекання. Вдасться командиру здійснити свій задум чи ні? А чи не помітять його німці? Тоді вдарять ворожі кулемети з-під церкви вздовж Росі — і пиши все пропало.

А група тим часом зібралась навпроти яру. До нього вже було подати рукою. Але ці десятки метрів могли виявитись фатальними. Від довгого повзання і лежання в холодному місиві мокрого снігу і грязюки одежа набрякла, стала важкою і холодною. Але ніхто, звичайно, не звертав на це уваги. Погляди всіх були прикуті до яру.

Тиха команда. Швидко на лід, який потріскує, але тримає людей. Буквально кілька секунд — і група автоматників пересікла Рось. А ще через якусь мить тишу на околиці селища порушила стрілянина, загриміли вибухи гранат. Сміливці на чолі з Чиковані досягли мети, несподівано увірвались до Стеблева. Це був сигнал до наступу. Рота піднялась в атаку.

Ворог чинив відчайдушний опір. Частина фашистів розвернулась проти групи Чиковані, а основні сили продовжували вести шалений вогонь по бойових порядках роти, яка наступала через Рось. Вахтанг діяв безстрашно і швидко. Уся ненависть до ворога, жорстокого і підступного, який напав на нашу мирну землю, який розстрілював дітей у колисці, виливалась зараз у влучні постріли. Одна за одною, як підкошені, падали сіро-зелені постаті. Капітан кинув погляд у бік церкви, звідки ударив кулемет, поливаючи свинцем ряди наступаючих. Кожна секунда вирішувала їх долю. Вахтанг повернув на вогонь і поповз. Через деякий час між цим і церквою було вже кілька десятків метрів, але ці метри, мабуть, були найдовшими за всю війну. Вибух гранати змусив замовкнути кулемет.

Бій був жорстоким. Та прорив групи Вахтанга Чиковані відіграв вирішальну роль. Оборона гітлерівців була зім’ята. Над Стеблевим замайорів червоний прапор свободи. У бою було знищено близько 50 гітлерівців, серед яких 11 знайшли собі смерть у поєдинку з капітаном Чиковані. 60 ворожих солдатів потрапили в полон. Рота захопила до десятка кулеметів, багато інших трофеїв. Поспішно відступаючи, фашисти навіть не встигли знищити автомашини, дев’ять з яких так і залишились на вулицях Стеблева з включеними двигунами.

Стеблівчани радо зустріли визволителів, щиро запрошували їх до хат обсохнути, обігрітись. Але командир прийняв рішення продовжувати наступ. І рота пішла далі, переслідуючи вибитих із Стеблева гітлерівців.

Успіх 4 роти допоміг сусідам справа і зліва, і батальйон 861 полку просунувся вперед, довершуючи справу розгрому оточеного ворожого угруповання.

Дорога з Стеблева на Шендерівку була схожа на фантастичне кладовище. Розбиті танки, автомашини, бронетранспортери, гармати, вози, мертві фашисти в сіро-зелених брудних шинелях, закляклі від холоду трупи коней...

Корсунь-Шевченківська битва підходила до свого закономірного фіналу. Залишки ворожих дивізій жорстоко розплачувались за відмову капітулювати.

Командування полку високо оцінило дії 4 роти, і, зокрема, її командира, у боях за Стеблів. За рішучість і винахідливість у цьому бою та виявлену особисту хоробрість Вахтанга Чиковані було представлено до присвоєння високого звання Героя Радянського Союзу.

Матеріали пішли по інстанціях, а двадцятичотирирічний офіцер крокував далі важкими дорогами війни, де кожної хвилини чекали його нові випробування. І не довелося молодому комуністу Вахтангу Чиковані зустріти той день, коли Батьківщина золотими літерами вписала в свою історію і його подвиг. Менше, ніж через два тижні в селі Водяники Звенигородського району він був смертельно поранений осколками ворожої міни.

Село взяли, як кажуть, з ходу, противник не виявив серйозного опору. Бійці розташовувались на відпочинок, коли в хату до командира вбіг спостерігач:

— Товариш капітан, до села наближається ворожа колона, автомашин п’ятнадцять...

— Стежте уважно, зараз посилимо заслін.

Через деякий час передовий загін німців нарвався на наш заслін. Зав’язалась перестрілка. Гітлерівці відступили, але там, далі, вже розгорталась у бойові порядки основна частина колони. Відкрили вогонь ворожі міномети. Осколком однієї з мін і був поранений капітан Чиковані.

Його занесли в будинок до Демченків, закривавленого і без свідомості. Обмили рани, перев’язали. Дві доби дванадцятирічна Марійка, її мати та сусідські жінки не відходили від пораненого офіцера. Він марив, говорив щось по-грузинськи, кликав Сашу, але так і не прийшов до пам’яті...

Поховали його в центрі села, біля школи.

Пам’ять про Вахтанга Чиковані, як і про інших воїнів, полеглих у боях за визволення Черкащини, назавжди залишиться в серцях жителів області. Трудящі обласного центру встановили на будинку міського Палацу піонерів меморіальну дошку, яка розповідає про подвиг сина сонячної Грузії при визволенні Черкас. Іменем героя названо одну із вулиць