Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

І Вахтанг Чиковані добровільно пішов в армію, де закінчив скорочений курс військової академії хімічного захисту. У 1942 році воював під Ленінградом, а пізніше — в Україні.

Перемога радянських військ над німецько-фашистськими частинами під Курськом завершила корінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни. Наша армія міцно вдержувала в своїх руках ініціативу бойових дій. На широкому фронті вона розгорнула могутній літній наступ 1943 року. Радянські воїни, переборюючи шалений опір гітлерівців, нестримно просувалися вперед. Почалося визволення Лівобережної України. Відступаючи під ударами Червоної армії, фашисти лютували. Навкруги диміли згарища, злітали в повітря уцілілі заводи, електростанції і мости, кулеметні й автоматні черги гітлерівців косили радянських людей. Гітлерівські недолюдки не щадили навіть дітей.

«Ми зайшли в одну хату, — писав Вахтанг у 1943 році матері з-під Хоролу, — і, боже мій, яку страшну картину там побачили! У колисці лежала вбита дитина, а під нею на підлозі калюжа крові. Ти бачиш, мамочко, які вони — фашисти. Ми повинні знищити їх усіх, щоб жили наші діти».

А в іншому листі молодий воїн так висловлює свою заповітну мрію: «Я люблю життя, але було б у мене і сто життів, я б усі віддав за перемогу, за незалежність нашого народу».

З перших днів перебування в армії Вахтанг служив, як кажуть, за спеціальністю. Його призначили начальником хімічної служби полку. Але під час бою Вахтанг завжди рвався на передній край, туди, де було найважче і найнебезпечніше. Його відчайдушна сміливість вражала однополчан, а винахідливість у складній обстановці викликала повагу навіть у бувалих воїнів.

І ще була у нього одна чудова риса: вірність солдатській дружбі. Він завжди був готовий без роздумів і вагань прийти на допомогу товаришам і в ці хвилини забував про небезпеку.

У двадцятих числах серпня воїни 294 стрілецької Черкаської дивізії 52 армії, до складу якої входив і 861 стрілецький полк, де служив Вахтанг Чиковані, підійшли до Дніпра в районі Черкас. Готувались до форсування ріки. У полку старший лейтенант Вахтанг близько зійшовся з росіянином, лейтенантом Олександром Анисимовим. У ці дні їх особливо часто бачили разом.

Разом вирішили і форсувати Дніпро. Вночі на плотах і човнах бійці полку, намагаючись не шуміти, відпливли від берега. Вахтанг і Саша були в одному човні. Спочатку йшли непоміченими. Потім гітлерівці виявили переправу і відкрили шалений вогонь. Вибухом снаряда перекинуло човен. Одежа намокла, у чоботи набралось води, на шиї висів автомат, пливти було важко. Але коли Вахтанг дізнався, що Саша поранений, зразу ж кинувся до нього. І, вибиваючись із сил, допоміг другові дістатись правого берега. Цього дня за старовинним грузинським звичаєм стали вони братами.

У грудні 1943 року 861 стрілецький полк вів бої за визволення Черкас. Ворог чинив запеклий опір. Кожну капітальну споруду фашисти перетворили у фортецю. Засіли вони і у двоповерховому приміщенні колишнього Палацу піонерів, яке займало ключову позицію в обороні німців. Не раз піднімались наші бійці в атаку, щоб прорватись до однієї з головних магістралей міста (нині — вулиця Комсомольська), а потім — на залізничний вокзал.

Та кожного разу будинок ощетинювався шквальним вогнем. Атака захлиналась. Падали солдати.

— Вдаримо прямою наводкою! — прийняв рішення командир батальйону.

— Зачекай, може, обійдемось без артилеристів, — висловив думку старший лейтенант Чиковані. — Шкода руйнувати таке приміщення. Воно для дітей пригодиться. Та й обслугу перестріляють, поки виведеш на позицію гармату. Думаю, що будинок можна взяти цілим.

Вахтанг виклав свій план. Командир помовчав, прикидаючи реальну можливість запропонованого, а потім запитав:

— Бійців багато просиш?

— Навіщо багато? Десятка півтора вистачить. Чим менше людей, тим менше втрат та й більше надії, що нас не помітять.

— Ну, що ж, старший лейтенант, спробуй...

Вночі Чиковані з групою автоматників непомітно проник на подвір’я будинку. Увірвались у приміщення. Сутичка була короткою і жорстокою. Жоден гітлерівець не вийшов звідти живим. На ранок шлях до вокзалу був відкритий, і невдовзі наші воїни вибили ворога з міста.

Після бою командир полку викликав Вахтанга Чиковані до себе.

— Молодець, капітан, молодець. — І посміхнувся, побачивши здивований погляд старшого лейтенанта.

— Я не помилився. — Командир вручив Вахтангу капітанські погони і додав: — Ось що, капітане, приймай роту.

Через деякий час 861 полк брав участь у Корсунь-Шевченківській битві. 16 лютого 1944 року його бійці підійшли до Стеблева. Хотіли з ходу взяти селище. Але ворог відкрив такий шалений вогонь, що довелося залягти.

Це був передостанній день Корсунь-Шевченківської битви. Затиснуті в залізне кільце, гітлерівці гарячково шукали бодай найменшої можливості врятуватися, прорвати оточення. Дорогою через Стеблів вони сунули на Шендерівку і Комарівку, щоб далі улоговиною, яка тяглася на десятки кілометрів, вийти на Лисянку, де стояла німецька танкова армія генерала Хубе. У районі Шендерівки зосередилось багато ворожих військ, Стеблів був важливим рубежем, який прикривав тил німецько-фашистських військ, які готувалися до прориву радянського фронту.

Гітлерівці займали дуже вигідну позицію. Вони окопалися на околиці селища, на високому і скелястому березі Росі. І вся місцевість, по якій наступали радянські воїни, була перед ними, як на долоні. До того ж відлига, що тривала кілька днів підряд, перетворила в значну перешкоду і саму