Читати книгу - "Королівська обіцянка"

Я підіймалася усе вище, поки не знайшла кімнату, в якій мене поселили. Тут я розсунула фіранки, відчинила вікно й задивилася на далеке море.

Повільно вставав місяць. Бігла по морю місячна доріжка. Ніжно линули звідти всілякі звабливі запахи. Напевно, у лісі й гриби є, і ягоди, і звірина… То про що я думаю! Уночі там повно чарівних істот — русалки й лісовики, крилаті жуки в крислатих капелюхах, світлячки зі справжніми ліхтариками на тонких ручках, і кожне дерево говорить… Ото б піти подивитися!

Тихо промайнула хижа птаха. Сова чи що? Ох, у якоїсь миші сьогодні буде нелегка нічка…

Я сперла на підвіконня лікті, підборіддям уперлась у зчеплені долоні. З голови не йшли слова Ельвіри: «Цікаво тільки, де він візьме п’ятого принца!»

За кілька днів усе Королівство святкуватиме чотири весілля. І не тільки Королівство. З островів, напевно, явиться на весілля сина новоспечений король Охра Кісткогриз. Оберон сказав, що Охра під страхом смерті заборонив своїм підданим їсти ворогів, на островах можливі бунти, тому король не зможе гостювати більше двох-трьох днів…

Я зітхнула. Усі танцюють і радіють, а тим часом нічого ще не вирішено. І Стелла рано чи пізно посивіє… І от у чому несправедливість: чому саме Стелла?! Чому ці самовдоволені, уперті, себелюбні дівки отримали прекрасних (загалом) чоловіків, а Стелла залишилася одна — скривджена, принижена?

І що буде з Обероном?

Мені захотілося плакати. За вікном була глупа ніч, крики гуляк долинали звідкілясь здалеку, мене ніхто не бачив, окрім сови, що знову пролетіла під вікном. І я заплакала.

Мені було страшно згадувати нашу подорож. І я жалкувала, що вона так швидко скінчилося. Бо подорожувати з Уймою виявилося майже так само хороше, як боротися пліч-о-пліч із Обероном і Гарольдом. У нашого шляху ніколи не буде повторення: Уйма жениться й виїде до себе на острови, щоб допомагати батькові втихомирювати кровожерливих підданих. А я повинна буду повернутися за Відьмину Печатку — одна-однісінька… Від такої думки просто сироти по шкірі, але відступати нікуди. Треба йти, нічого-нічого. Одного принца дуже легко знайти. Тільки не чуму, ні. У жодному разі не принца-чуму.

А якщо він причаївся по той бік Печатки й тільки й чекає, коли я повернуся?

І страшенно хочеться до мами. І дуже скучила за Петрусем і Дмитриком, і навіть за вітчимом трішки скучила. І шкода, що немає поруч Макса Овчиніна, він славний хлопець, а я наговорила йому різної гидоти. Тільки заради цього варто повернутися додому — щоб перед ним вибачитися, я просто повинна це зробити!

Так я розмірковувала й плакала водночас від страху й полегшення, від утоми, від туги, коли по кімнаті за моєю спиною просвистів вітер, і хтось великий і сильний зупинився біля вікна позаду мене.

— Ліно?

Я нашвидку витерла очі й тільки потім обернулася:

— Так, ваша величносте?

— Що скажеш?

Я зібралася з духом.

— Я винна перед вами й прошу пробачення. Я розумію, чому ви не хотіли, щоб я туди ходила. Там страшний світ, дуже страшний і бридкий, але я… я повинна ще раз туди піти. Привести останнього принца, для Стелли.

Він довго мовчав. Нарешті заговорив, і від звуку його голосу в мене мороз пробіг по шкірі:

— З якого дива ти, магу дороги, взялася виконувати за мене мою Обіцянку?

У мене язик приклеївся до горла.

— Чому ти почуваєшся вправі ризикувати своїм життям заради клятви, яку я дав при здоровому глузді й твердій пам’яті? Чи я дитина, не здатна подбати про себе? Чи я дурень, який не відає, що творить?

— Ні, ні, ваша величносте!

— Ні? А ти знаєш, що б сталося, якби ви з Уймою загинули? Я втратив би Гарольда. Він про це знає.

— Га? — у мене ноги роз’їхалися, як у теляти, я мішком сповзла з підвіконня.

— Так! Ваш учинок ще дещо прояснив — Гарольд не може бути королем. Він не розуміє деяких речей. І я не впевнений, що він їх зрозуміє з роками. Що було б, якби ти загинула?! Уяви: мені залишилося жити кілька років, спадкоємця немає й не передбачається, попереду — порушення Обіцянки… Що було б з Королівством? Точніше так: що сталося б зі світом, у якому більше немає Королівства?!

От тепер я не просто плакала — я ридала. Ридма.

— Ваша ве… Я не… Та мені… Я просто хочу, щоб ви жили! І Гарольд теж, бо… Мені все одно, що буде з Обіця… Навіть якщо ви мене проклянете, проженете… я все одно знайду принца… хоч у якій дірі… тому що ви не вмрете. Я не хочу, щоб ви вмирали! Нехай мене смажать на повільному вогні, але ви не вмрете!

— Старий я дурень, — пошепки сказав Оберон. — І як я міг витягти тебе із твого світу? Я думав, ти доросла…

І він повернувся, щоб піти геть, але відразу розвернувся назад. Постояв наді мною. Взяв попід пахви й підняв.

— Ліно… слухай. Та не реви ти… послухай мене. Гаразд. Ходи сюди.

Він легко вискочив на підвіконня й витяг мене за собою. Я не встигла нічого зрозуміти, коли він раптом відіпхнувся ногами й злетів над вікном, і кажан, що пролітав мимо, від жаху шарпнувся убік.

Я вивалилася з вікна слідом за ним і зависла на його руці — на висоті десятиповерхового будинку.

Він не докладав жодних зусиль, просто плив собі в повітрі й дивився на місяць, але будь-яка ластівка поруч із ним здавалася б незграбною трудягою. Я довго не могла зосередитися: то висіла на його руці мертвим вантажем, то починала звиватися, як черв’як на гачку. Ми були вже над містом, коли я нарешті віднайшла потрібний настрій. Мої груди наповнилися повітрям, я полегшала, ще й іще — і зовсім втратила вагу, вирівнялася й полетіла поруч із королем-чарівником.

Він летів до моря, все набираючи й набираючи швидкість. Незабаром вітер засвистів у мене у вухах. Я намагалася не відставати, і це зненацька виявилося дуже легко, адже Оберон тримав мене за руку. Я летіла навіть швидше, ніж тоді, коли наша вогненна куля знижувалася над землями гмуррів. Я протикала повітря, як голка, далеко внизу миготіли вікна міста, потім блиснула річкова гладь, потім сигнальний вогонь на щоглі корабля. Ми летіли над морем, воно було, як зморщений мокрий шовк. Високо, майже в зеніті, сяяв тоненький серпик місяця.

Потім Оберон зменшив швидкість. Тоді зупинився зовсім. Ми зависли над морем, і я знову злякалася.

Оберон вказав униз, і я побачила малюсінький острівець. Скелю, що