Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

Безпосереднім результатом — окрім можливості використання цього матеріалу в монографії Регіони великої єресі[96] — були наступні епістолографічні видання: листи, вміщені й прокоментовані в томі Прози Шульца[97], а книжка, присвячена винятково їм, під назвою Книга листів[98], яка містить також знайдені пізніше тексти; збірка Бруно Шульц — листи, фрагменти, спогади про письменника[99], в якій серед іншого опинилася також і низка нововідкритих листів.

У всіх згаданих книжках я подаю тільки коротку інформацію про те, звідки походять і як були знайдені окремі листи письменника чи цілі їх комплекси. Тут я б хотів дещо ширше розповісти про історію епістолярних манускриптів: знайдених і тих, які були знищені чи пропали. Мені це здається гідним уваги бодай тому, що унаочнює масштаб утрат, за якого кожен факт збереження рукопису Шульца здається помилкою долі, особливим винятком із убивчого правила. Також можливо, що деякі деталі, які стосуються загублених паперів, послугують комусь колись вказівкою, котра полегшить подальші пошуки — за більш сприятливих обставин, аніж ті, які судилися мені. Адже в недоступних закордонних архівних колекціях може ховатися ще не одна «втрата».

Під час гітлерівської окупації мій колега по школі й конспірації, майбутній кіноактор і музичний критик Адам Павліковський, якому вділився мій ентузіазм стосовно свіжопізнаної творчості Шульца, сказав мені, що на одній із таємних зустрічей-концертів, які влаштовували тоді у приватних помешканнях у Варшаві, він познайомився з літературним критиком Анджеєм Плешневичем, якого спитав про Шульца. Він довідався, що Плешневич був із Шульцом особисто знайомий і навіть писав про його книжки у передвоєнній літературній пресі. Ба більше: Плешневич поінформував, що до війни листувався з письменником і має кілька його листів. Павліковський із думкою про мене попросив позичити ту кореспонденцію. Через кілька днів чи тижнів — то був уже 1943 рік — я тримав у руках три листи Бруно Шульца. Вони виявилися захопливо цікавими. То власне в одному з них містяться оті — багаторазово уже досі цитовані — речення про «поворотне дитинство», а також чимало інших істотних зізнань і формулювань на теми власної творчості. Так склалися обставини, що я не зумів віддати позичених паперів власникові аж до повстання. Листи залишились у помешканні на околиці Влохи під Варшавою та уціліли. Анджей Плешневич загинув у лютому 1945 року, повертаючись до Варшави з післяповстанських блукань; його помешкання у Варшаві було спалене. Після повернення з неволі я загубив листи на території Варшавського університету. Хтось їх знайшов, але зажадав доказу, що вони належать мені. Це не справило жодних труднощів, позаяк під час тривалого спілкування з ними я вивчив їх повністю мало не на пам'ять. Вони стали зав'язком колекції, котру я вирішив мірою змоги розширити.

Наступним першим після війни комплексом листів я завдячую Тадеушеві Брезі, від якого я отримав у 1948 році спершу письмові, а пізніше фотокопії десяти листів. Вони були знайдені адресатом у його варшавському помешканні, розграбованому після повстання 1944 року, але не спаленому. Згідно з реляцією Брези, це мабуть усі листи, які він отримав від Шульца, за винятком одного, найдавнішого, в якому Шульц дякував за рецензію, одну з перших, що з'явилися в пресі («Kurier Poranny», 1934, № 3), і одну з найбільш захоплених оцінок Цинамонових крамниць.

З особою Брези пов'язана справа листів до проф. Стефана Шумана. Згідно із наданою мені їхнім адресатом інформацією, два листи Шульца він позичив невдовзі після війни Тадеушеві Брезі, який, проте, коли я спитав його про це, не зміг цього факту пригадати. Щойно через кілька років, під час упорядкування частини свого архіву він випадково знайшов — на власне здивування — один із тих листів, і згідно з волею Шумана передав мені той цінний документ у власність.

Два листи до Остапа Ортвіна знайшов у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника Роман Лот і передав мені їхні письмові копії. Листи вціліли в колекції Оссолінеуму у Львові, а тепер перебувають у т. зв. колекції Ортвіна, в теці № 10. Під час перебування у Львові я отримав мікрофільми обох цих листів, а також листування Шульца з редактором журналу «Sygnały» Каролем Курилюком, яке збереглося в тамтешньому архіві.

Із колекції варшавського Літературного музею походять три листи, видані й опрацьовані мною: єдиний лист до Юліана Тувіма та два листи — з періоду війни — до маляра й вітражиста Тадеуша Войцеховського. Адресат продав їх музеєві в сімдесятих роках, а я встиг іще незадовго до його смерті поспілкуватись із ним та отримати цінну інформацію, яка дозволяє докладно прокоментувати й пояснити наявні в листах згадки про людей та події.

Люб'язності наукового співробітника Літературного музею Тадеуша Янушевського я завдячую текстом листа до Ярослава Івашкевича, знайденого у Ставиську під час упорядкування й сортування паперів, які зосталися від письменника.

Цінний комплекс листів до Анни Плоцкер, який хронологічно замикає весь загал знайденої епістолографії Шульца, перебував у Вальбжиху у власності Мар'яна Яхимовича, поета, який іще в сорокових роках передав мені письмові копії цієї кореспонденції разом із кількома листами, адресатом яких був він сам. Через багато років на моє прохання він позичив мені оригінали, з яких були зроблені фотокопії. Ці рукописи Яхимович урятував наступного дня після трагічної смерті Анни Плоцкер, яку разом із численними мешканцями Борислава замордували українські поліцейські, що діяли на службі в окупанта. Листи, розкидані по підлозі, залишилися в спорожнілому бориславському помешканні. Тепер вони перебувають у колекції Літературного музею, якому Яхимович передав їх у 1992 році.

Поштова листівка і конверт листа Шульца до Анни Плоцкер, 1941

Тривалими і складними були пошуки листів до Романи Гальперн. У відповідь на одне з моїх ранніх звернень у пресі у справі пам'яток по Бруно Шульцові відгукнулася листом пані Калецька, приятелька покійної Гальперн, інформуючи, що збереглися листи письменника і що їх забрав із собою на згадку про матір син Романи, Стефан, який тепер носить прізвище Галицький, виїжджаючи до Франкфурта-на-Майні. На лист, який я негайно йому надіслав, я отримав пізніше відповідь, у якій син Гальперн підтверджує, що листи перебувають у його власності, та інформує, що його перебування в Німеччині є тимчасовим і запевняє, що після прибуття до Сполучених Штатів напише мені в цій справі. На жаль,