Читати книгу - "Янтарне скло"

— Ви розмовляли з лордом Ізраелем?

— Із його представником, — відповів Тіаліс.

— Ми не підемо до нього.

— Саме це я йому повідомив.

— І що він відповів?

— Його слова призначені для моїх вух, а не для твоїх.

— То й нехай, — промовила дівчинка. — А ви одружені з леді Салмакією?

— Ні. Ми лише колеги.

— У вас є діти?

— Немає.

Відповідаючи дівчинці, Тіаліс продовжував пакувати магнітний резонатор. Коли він завершив це, леді Салмакія, що прокинулася, дуже граціозно підвелася із заглиблення, котре вона вирила у м'якому піску. Бабки все ще спали на своїх прив'язях зі шнура завтовшки як павутиння, їхні крила були покриті краплинками роси.

— У вашому світі є великі люди, чи вони всі малі, як ви? — спитала Ліра.

— Ми можемо впоратися з великими людьми, — не дуже люб'язно відповів Тіаліс і відійшов, аби переговорити з леді. Вони розмовляли надто тихо, щоб Ліра могла їх почути, але вона з задоволенням спостерігала, як маленькі люди вмиваються росою з піщаного очерету. Дівчинка подумки звернулася до Пантелеймона: «Уяви собі краплі води розміром із кулак! Мабуть, для них вода виглядає зовсім іншою, ніж для нас, і їм важко увійти в неї — поверхня краплі є для них чимось на кшталт оболонки надувної кульки». «Не забувай, що я можу ставати твариною, навіть меншою від них», — так само подумки відповів дівчинці деймон.

Вона подивилася на Віла й побачила, що хлопець прокидається. Перше, що він зробив, це озирнувся в пошуках галівесп'ян, котрі відразу припинили свою розмову й почали уважно за ним стежити.

Хлопець перевів погляд на Ліру.

— Я хочу дещо сказати тобі, — повідомила дівчинка. — Іди сюди…

— Якщо ви хочете віддалитися від нас, — пролунав чіткий голос Тіаліса, — ви повинні залишити ніж. Утім, можете розмовляти тут.

— Хіба ми не можемо побути наодинці? — обурено вигукнула Ліра. — Ми не бажаємо, щоб ви почули нашу розмову!

— То йдіть, але залиште ніж.

У полі зору більш нікого не було, а галівесп'яни, безперечно, не змогли б скористатися ножем. Віл пошукав у рюкзаку, дістав звідти флягу з водою та два м'ятних тістечка, подав одне з них Лірі й разом із нею пішов схилом дюни.

— Я спитала алетіометр, — повідомила йому дівчинка, — і він сказав, що нам не слід утікати від галівесп'ян, бо вони незабаром урятують нам життя. Тож нам слід примиритися з їхньою присутністю.

— Ти сказала їм, що ми збираємося зробити?

— Ні! І не скажу — щойно вони за допомогою цього їхнього приладу перекажуть це лордові Ізраелю, він прилетить сюди й зупинить нас. Отже, ми нічого не скажемо їм, а просто робитимемо те, що задумали.

— До речі, вони шпигуни, — зауважив Віл, — отже, добре вміють ховатися та підслуховувати. Тож, мабуть, нам краще зовсім не згадувати про наші наміри. Ми знаємо, куди збираємося, а коли вони побачать, що ми прорізаємо вікно, то змушені будуть просто піти за нами.

— Зараз вони нас не чують — надто велика відстань. Віле, я також питала алетіометр, як туди потрапити. Він лише сказав: «Слухайтесь ножа».

— Отже, нібито все легко? — промовив хлопець. — Але я впевнений, що насправді це не так. Знаєш, що сказав мені Йорик?

— Не знаю. Коли ми прощалися, він лише сказав, що все це буде дуже складно для тебе, але, на його думку, ти впораєшся. Проте він не повідомляв мені ніяких подробиць…

— Ніж зламався тому, що я подумав про свою матір, — пояснив Віл. — Отже, я мушу зовсім не думати про неї. Але… Це як коли хтось каже тобі: «Не думай про крокодила», однак саме тому, що тобі це сказали, ти нічого не можеш із собою вдіяти й постійно думаєш про нього…

— Проте минулої ночі ти зробив вікно, й нічого не сталося, — сказала Ліра.

— Так… Та може, річ у тому, що я був дуже втомлений. Що ж, побачимо. Просто слухатися ножа, кажеш?

— Прилад сказав лише це.

— То ми могли б вирушити прямо зараз. Щоправда, їжі залишилося обмаль. Маємо відшукати щось їстівне — хліб чи фрукти наприклад. Отже, спочатку я знайду світ, де можна дістати їжу, а потім почнемо пошуки світу мертвих.

— Гаразд, — погодилася Ліра, задоволена тим, що всі живі та здорові й вони знову вирушають у невідоме.

Діти повернулися до шпигунів, котрі насторожено сиділи біля ножа, надівши на плечі свої торби.

— Ми хотіли б знати, які у вас наміри, — промовила Салмакія.

— Гаразд. Поки що ми не збираємося йти до лорда Ізраеля, ми повинні спершу виконати ще одну справу.

— Може, скажете, яку саме? Адже ми все одно не в змозі перешкодити вам.

— Ні, не скажемо, — мовила Ліра, — бо ви відразу перекажете це своєму начальству. Вам доведеться піти з нами, Не знаючи, куди ми йдемо. Певна річ, ви можете відмовитися та повернутися до лорда Ізраеля.

— Не може бути й мови, — відрізав Тіаліс.

— Нам потрібна певна гарантія, — промовив Віл. — Ви шпигуни, тож нечесність — це ваша професійна риса. Ми повинні знати, що можемо довіряти вам. Минулої ночі ми були надто втомлені, щоб думати про це, але нічого не може перешкодити вам дочекатися, поки ми поснемо, паралізувати нас отрутою та викликати по цьому магнітному передавачу лорда Ізраеля. Ви могли б зробити це дуже легко, тож нам потрібна вагома запорука того, що ви не чинитимете так. Обіцянки буде замало.

Галівесп'яни аж затремтіли від люті — настільки не сподобалося їм зневажливе ставлення до їхньої честі. Нарешті опанувавши себе, Тіаліс сказав:

— Ми не погоджуємось на однобічні вимоги. Ви мусите дати нам щось натомість, а саме повідомити нам, у чому полягають ваші наміри — і тоді я передам вам магнітний резонатор. Ви повинні будете віддавати його мені щоразу, коли я схочу відіслати повідомлення, проте ви завжди знатимете, що відбувається, а ми не зможемо користуватися ним без вашої згоди. Це буде наша гарантія. А тепер скажіть нам, куди ви збираєтесь і навіщо.

Віл і Ліра обмінялися поглядами.

— Гаразд — промовила Ліра, — це буде чесно. Так от, ми збираємося відвідати світ мертвих. Ми не знаємо, де він розташований, але ніж відшукає його. Ось такими є наші наміри.

Галівесп'яни недовірливо-збентежено дивилися на дітей. Нарешті Салмакія блимнула очима та сказала:

— У ваших словах немає сенсу. Люди просто вмирають, і ніякого світу мертвих не існує.

— Я гадав, що так воно і є, — мовив Віл, — але наразі я в цьому вже не впевнений. Принаймні, ми можемо з'ясувати це за допомогою ножа.

— Але