Читати книгу - "Бібліотека душ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Неподалік від дверей сидів навпочіпки й чистив рибу невисокий на зріст чоловік. Наша поява його трохи здивувала, проте вже за мить він помахав нам рибою.
— Давненько! — погодився він.
— То все добре? — спитала в Бентама Емма. — Це те, чого ви прагнули?
— Чого я прагнув, про що мріяв… — Зі сміхом Бентам поквапився розчинити наступні двері. А за ними виявилася поросла деревами прірва каньйону, над яким висів вузенький місток. — Британська Колумбія, тисяча дев’ятсот двадцять дев’ятий! — торжествував він.
Навшпиньках, описуючи піруети, Бентам підбіг до третіх дверей — ми вже насилу за ним встигали, — і в кімнаті я побачив громаддя кам’яних колон, вкриті пилюкою руїни стародавнього міста.
— Пальміра! — закричав він і від емоцій, що затоплювали його, плеснув долонею по стіні. — Ура! Клята машинерія працює!
* * *
Бентам уже не стримував почуттів.
— Мій коханий Панконтуркон! — викрикнув він, широко розкинувши руки. — Як же я за тобою скучив!
— Мої вітання, — озвався Шарон. — Я радий, що мені довелося стати свідком цієї події.
Заразлива Бентамова радість швидко передалася й нам. То була приголомшлива річ, та його машина: цілий усесвіт, що вмістився в межах одного коридору. Я вдивлявся в його глибини й уже бачив, як звідти прозирають інші світи — за одними дверима стогнав вітрюган, у шпарину під іншими надмухало трохи піску. У будь-який інший час, за будь-яких інших обставин, я б побіг і повідчиняв їх геть усі. Але тієї миті мене цікавили тільки одні двері.
— Які з них ведуть до фортеці витворів? — спитав я.
— Так, так, до справи, — беручи себе в шори, кивнув Бентам. — Прошу вибачення, якщо я трохи захопився. Але я в цю машину все своє життя вклав, тож так приємно бачити, що вона знову працює.
Враз усі сили наче полишили його, і він привалився до стіни.
— Провести вас у фортецю — доволі простий замір. Поза цими дверима щонайменше дюжина пунктів перетину. Питання лише в тому, що ви робитимете, коли там опинитеся?
— Усе залежить від обставин, — відповіла Емма. — А що ми побачимо, коли там опинимося?
— Минуло вже чимало часу, відколи я там був востаннє, — сказав Бентам, — тож мої знання застаріли. Панконтуркон мого брата не схожий на мій — він збудований вертикально, у високій вежі. В’язнів утримують десь у іншому місці. Вони повинні сидіти в окремих камерах під надійною охороною.
— От ця охорона й буде для нас найбільшою проблемою, — визнав я.
— З вартовими спробую допомогти я, — сказав Шарон.
— Ти підеш з нами? — здивувалась Емма.
— У жодному разі! — обурився Шарон. — Але свою частку роботи можу виконати. З мінімальним ризиком для себе, звісно. Я влаштую безладдя під стінами фортеці, і це відверне увагу вартових. А ви тим часом зможете пробратися непоміченими.
— І яким же буде це безладдя? — поцікавився я.
— Із тих, які найменше люблять витвори. Громадське заворушення. Я примушу тих ледарів з Кіптявої вулиці катапультувати в стіни фортеці всякий огидний підпалений непотріб, поки вся сторожа не побіжить від них відбиватися.
— А навіщо їм тобі помагати? — уточнила Емма.
— Бо там, звідки я це взяв, є ще багато, — він сягнув у свою мантію і витяг звідти пляшечку амбро, яку раніше забрав у Емми. — Якщо їм пообіцяти побільше, вони підуть на все.
— Сер, негайно це приберіть! — гаркнув Бентам. — Ви ж знаєте, що в моєму будинку ця гидота заборонена.
Попросивши вибачення, Шарон сховав флакончик у складках мантії.
Бентам подивився на циферблат свого кишенькового годинника.
— Ще тільки пів на п’яту ранку. Шароне, я так думаю, що твої порушники громадського спокою бачать десятий сон. Зможеш їх до шостої розбурхати й підготувати?
— Авжеж, — кивнув Шарон.
— Тоді подбай про це.
— Радий прислужитися. — Шелестко змахнувши полами мантії, Шарон розвернувся і почимчикував далі по коридору.
— Отже, у вас півтори години на підготовку, — сказав нам Бентам. Хоча в чому полягатиме ця підготовка, мені було не зовсім ясно. — Усе, що я маю, у вашому розпорядженні.
— Думай, — сказала Емма. — Що може знадобитися під час набігу?
— У вас є зброя? — спитав я.
На це Бентам похитав головою.
— Мій Пі-Ті — ото й увесь захист, який мені потрібен.
— Вибухівка? — ризикнула Емма.
— На жаль, ні.
— І армагеддонських курей, я думаю, теж, — напівжартома-напівсерйозно сказав я.
— Тільки опудала, в експозиції.
Я уявив собі, як жбурляю опудало курки у витвора, що цілиться в мене з пістолета, і не знав, сміятися мені чи плакати.
— Я, може, не до кінця розумію, — сказав Бентам, — але навіщо вам зброя і вибухівка, якщо ти можеш контролювати порожняків? Усередині фортеці їх повно. Приборкай їх, і вважай, битву виграно.
— Це не так просто, — втомившись пояснювати, відповів я. — Щоб загнуздати бодай одного, потрібно багато часу…
«Мій дід міг би з цим упоратись, — хотів сказати я. — До того, як ти його зламав».
— Що ж, діло ваше. — Бентам вочевидь відчув, що наступив мені на мозоль. — На першому місці для вас мають бути імбрини, а як ви їх звільните — це вже другорядне. Спочатку поверніть їх, і щоб їх було якомога більше, починаючи з моєї сестри. Вони — найголовніше, найбільший приз, і їм загрожує найбільша небезпека.
— З цим я згодна, — сказала Емма. — Спочатку імбрини, а потім наші друзі.
— А далі що? — спитав я. — Щойно вони помітять, що ми викрадаємо своїх дивних, то кинуться нас переслідувати. Куди ми звідси подамося? — То було наче пограбування банку: забрати гроші — лише половина справи. Далі треба було ще з цими грішми втекти.
— Ідіть, куди забажаєте, — Бентам змахнув широким жестом на всю довжину коридору. — Вибирайте будь-які двері, будь-який контур. Лише в цьому коридорі у вас вісімдесят сім потенційних шляхів до відступу.
— Він має рацію, — кивнула Емма. — Хіба вони зможуть нас відшукати?
— Я думаю, вони примудряться, — заперечив я, — а це тільки ненадовго затримає, от і все.
Бентам застережно підняв указівний палець.
— Саме тому я влаштував для них пастку. Все виглядатиме так, наче ми сховалися в Сибірській кімнаті. У Пі-Ті там велика родина, тож одразу за дверима на них чекатиме ватага голодних ведмегримів.
— А якщо ведмеді не зможуть їх уколошкати? — висловила припущення Емма.
— Тоді, напевно, доведеться це зробити нам, — відказав Бентам.
— І Боб — ваш дядько, — сказала Емма. Нікому, крім британців, цей вислів був би не зрозумілий, якби не саркастичний тон, яким його було промовлено. Переклад: ваша
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бібліотека душ», після закриття браузера.